• Головна
• Суспільство

Фото: facebook.com/lesiavoroniuk/

День вишиванки зародився в 2006 році в Чернівцях з легкої руки тодішньої студентки Лесі Воронюк. В той час її підтримало дуже обмежене коло однодумців. Зате сьогодні її ідея – вдягати в цей день вишиванку – підхоплена і стала популярна в понад сотні країн світу, де вулиці великих міст та віддалених сіл прикрашають українською вишивкою.

Хоча офіційного статусу в Україні це свято не отримало, навіть всі українські президенти, за винятком Януковича, завжди в цей день одягають вишиванку. Але починалось все зовсім по-іншому… Як саме – сайт KP.UA дізнався безпосередньо у головного ідеолога та засновниці свята Лесі Воронюк.

Рушійна сила свята - студенти

- Лесю, чи уявляли ви, що ваша ідея вдягнути вишиванки в один день разом з друзями переросте в масштабне свято, яке відзначатимуть у всьому світі? Чи це і було вашою ціллю?

- Навіть в найбільших мріях я не уявляла, що невелика студентська акція перетвориться на свято світового масштабу! Тоді ми хотіли об’єднати студентів-друзів і домовились, що в один день всі прийдемо в університет (Леся Воронюк навчалась на факультеті історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Федьковича. – Авт.) у вишиванках. Це була спільна ініціатива активних студентів, які мали проукраїнську позицію та розуміли, що українська культура - важлива. Тоді мова йшла не про її збереження, а про те, щоб відновити інтерес до неї.

- Наскільки популярною в той час була українська вишиванка?

- Моди на носіння вишитої сорочки у публічному просторі, а тим більше - в молодіжному, не існувало. Їх носили тільки колективи народної творчості, а ще їх можна було побачити в музеях. Точно не було такої культури, як зараз, коли будь-якого дня ви можете побачити на вулицях міст людей в вишитих сорочках - і це норма, звичка сучасного українця.

- Чому обрано саме цей день – третій четвер травня? Через погоду – тому, що вже точно буде тепло?

- Перші роки ми відзначали його в квітні, а потім зсунули свято на кінець травня - коли вже тепліше і можна ходити без верхнього одягу, але коли ще навчається студентство, тому що студентство - це рушійна сила Дня вишиванки. В інших містах спочатку свято підхоплювали студенти, потім – викладачі, а вже потім міські громади. Обирали день, в який би не було інших свят, а також щоб це був час після Великодня, бо чимало людей дотримуються посту, а це означає, що більш веселі заходи ми б не могли собі дозволяти. Іноді, як і цього року – таке буває раз на 5-6 років, День вишиванки випав на 18 травня – це День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Ми не планували гучних яскравих заходів - це буде інтелектуальний День вишиванки.

Офіційний постер Дня вишиванки-2023. Фото: facebook.com/lesiavoroniuk/

«Янукович – приклад того, що відбувається, коли не вдягаєш вишиванку»

- Яка була мета – лише популяризація вишиванки?

- Кожного року це свято набуває нових географічних масштабів, у всьому світі долучається все більше людей. Також відбувається і смислове заглиблення - від первинної ідеї просто одягати сорочку і долучатись, бо красиво, люди заглиблюються в тему і шукають, чому ця річ важлива для нас, чому вишита сорочка стала сакральним символом української ідентичності, незалежності, боротьби, нескореності…

Сьогодні День вишиванки - це вже невід’ємна складова української культурної дипломатії. Цього дня вишиті сорочки також одягають іноземні президенти та прем’єри, зірки культури, жителі інших країн, які підтримують Україну. Це наш культурний символ, який набрав політичної ідентичності. Це приклад, як культура може бути духовною та культурною бронею та наскільки вона впливає на політичні рішення.

До Дня вишиванки в Україні долучались всі президенти, крім Януковича. У нас є такий корпоративний жарт: ось чим все закінчується, коли ти президент України та не одягаєш вишиту сорочку.

- Здається, що це свято святкується саме по собі, але існує оргкомітет Дня вишиванки… В чому полягає ваша робота?

- Наш оргкомітет - це шість людей, які, власне, і заснували свято. В 2015 році ми заснували громадську організацію. Насправді над святом та іншими ініціативами в його рамках ми працюємо цілий рік. Ми організовуємо велику кількість культурних проєктів, виставок, лекцій, лекторіїв, працюємо в експедиціях. Ще до війни ми разом з Ахтемом Сеітаблаєвим та Уляною Горбачевською встигли організувати в Чернівцях величезний симфонічний концерт з буковинськими традиційними колядками.

Також знімаємо документальні фільми. «Спадок нації» – це документалка про вишиті сорочки, «Ткацький шлях» – це велика експедиційна робота про українське ткацтво, і фільм, яким ми особливо пишаємось, «Соловей співає» - документалка, яка руйнує міфи про українську мову, інтегровані російською пропагандою в наш інфопростір. Ми працюємо з ширшим культурним аспектом, ніж вишиванки, але вони є ядром.

Цього року ми презентуємо велику етнографічну книгу - артбук. Матеріали для неї ми збирали в експедиціях всю осінь, а потім зиму та весну їх опрацьовували. Це потребує багато часу та команди, яка добре розуміє тему української культури.

А думка, що свято відбувається саме по собі - це той результат, на який ми працюємо і якого хотіли досягти. Розумієте, в чому феномен Дня вишиванки – це свято не визнано офіційно на державному рівні, його нема в державних календарях свят, але все одно до нього долучаються і велика кількість українців вибирає цього дня бути у вишиванці. Це прекрасний показник того, як працює громадянське свідоме суспільство.

Артбук «Нетлінні. Українські державні символи у народній вишивці та ткацтві". Фото: facebook.com/lesiavoroniuk/

Сорочка-оберіг

- Ви присвячуєте цьому лише вільний час чи це є і вашою роботою?

- Взагалі я журналіст - працювала спочатку в Чернівцях на телебаченні, а потім в Києві, де й живу. Коли ми побачили, що свято набирає обертів і його можна розвивати і ця робота буде давати результат, я перейшла працювати в громадський сектор. Зараз працюю кураторкою культури.

- Є плани щодо розвитку свята чи зроблений вже максимум і залишилось лише підтримувати?

- Кожного року ми ставимо собі за мету розвиток свята та працюємо з темами, які ще малодосліджені та малорозвинені. Кожного року обираємо додаткову тему з історії чи культури, пов’язану з вишитими сорочками. Наприклад, в 2019 році наш основний слоган був про те, що вишиванка – одяг вільних. Ми говорили про вишиті сорочки, влаштовували лекції і виставки сорочок українських політв’язнів періоду радянської окупації - це українська інтелігенція, діячі культури, які через носіння вишитої сорочки чи спілкування українською мовою були на засланні і відбували покарання по 25 років.

В 2020 році темою Дня вишиванки був родовід. Наша кампанія була присвячена тому, як українці можуть досліджувати історію своєї родини. Це дуже дієвий інструмент, щоб заохочувати людей досліджувати загалом культуру України. Я багато разів зіштовхувалась з тими, хто говорив: «Ось я з великого міста, і в нашій родині ніхто ніколи не одягав вишитих сорочок, і я теж не буду». Я раджу таким найперше знайти чорно-білі фото своїх дідуся і бабусі і подивитись, у що вони були одягнені. Якщо є родичі в селі - поїдьте і подивіться у бабусину шафу, в скрині, запитайте, що вона одягала. Коли люди свою особисту сімейну історію починають досліджувати і знаходять там ці речі, в них змінюється ставлення і до української традиційної культури, і до себе.

- Якою буде тема Дня вишиванки цього року?

- Цього року говоримо про те, що вишиванка - це любов, вишивати - це вірити, оберігати та чекати. Це пов’язано з історичними контекстами - вишита сорочка в багатьох обрядах виконувала функції оберегу, її використовували на хрестинах, весіллі, навіть на похоронах вишиванці надавали певних функцій. Сьогодні сорочки вишивають не тільки майстрині, але і жіноцтво, яке чекає чоловіків, батьків, синів, братів з фронту, з полону чи просто чекає на близьку людину, яка, можливо, за кордоном та має повернутись додому. Вишита сорочка для сучасного українця є сакральним символом, який має функцію оберега не лише під час обрядів. Для багатьох вишита сорочка асоціюється з обіймами. Подарувати комусь дорогому вишиту сорочку - це те саме, що обійняти людину, яку ти любиш.

Тризуб-корінь, з якого починається деревце-рід, вишитий на рушникові, в Музей української вишиванки прислала Лесі прислала підписниця з Волині. Фото: facebook.com/lesiavoroniuk/

Тисяча вишиванок поїхала на фронт

- Яка у вас традиція святкування Дня вишиванки і як будете відзначати цього року?

- Щороку я проводжу цей день в різних містах та країнах, але здебільшого це Київ або Чернівці. Цього року будемо в Чернівцях - тут свято зародилось і тут наш найбільший проєкт, з яким ми працюємо, – це Музей вишиванки. Ми хочемо створити діджиталізований музей, в якому, наприклад, експозиція старовинних артефактів буде поєднана з сучасними рішеннями – голограмами, тачпадами, інсталяціями. Тому всі сили зосереджені на цьому проєкті.

Кожного року День вишиванки, де б ми не перебували, починається з єдиної ранкової акції – ми їдемо в пологовий будинок і даруємо вишиті сорочки дітям, які цього дня народжуються. Цю акцію вже підхопило українство в 30 країнах світу. За кордоном вишиванки цього дня дарують в посольствах батькам, які приходять реєструвати новонароджених українців. Для мене це дуже чутлива традиція, бо я завжди вірю в те, що українець починається з вишитої сорочки.

- Святкування Дня вишиванки в якому місті вам подобається найбільше?

- В Україні його святкують досить широко і рівномірно красиво. Але найбільше емоцій і роздумів викликають окремі історії… В нас є підписниця і однодумиця – українка, що живе в Криму. Вона щороку цього дня одягає вишиту сорочку і робить вдома селфі біля дзеркала - і відправляє мені. Це її єдина можливість долучитись до свята – звичайно, вона не виходить у вишиванці на вулицю. Ось такі історії є найбільш цінні. Вони є нагадуванням, що ми ще повинні зробити і що велика війна і великі бої ще попереду, що на окупованих територіях багато українців чекають повернення.

Впродовж останніх кількох років ми також збираємо та вишиваємо сорочки для наших захисників, і коли отримуємо фото від військових у вишиванках - це теж дуже чутливо.

Торік ми, як і багато хто ще, кинулись займатися волонтерством: налагодили постачання ліків, бронежилетів, реанімобілів, і, коли передавали це на схід, військові постійно запитували: а чи привезли ви нам вишиванку? Ми спочатку думали, що це не настільки важливо, але потім оголосили акцію і передали понад тисячу вишитих сорочок. Серед військових теж багато хто вірить, що це оберіг. Для багатьох військових наша вишиванка стала першою в житті.

На виставці «Державна символіка в українській вишивці». Фото: facebook.com/lesiavoroniuk/

В сімейній колекції пів тисячі вишиванок

- Що ще вас вражало чи дивувало на День вишиванки за ці роки?

- Ось такі особисті історії найбільше вражають. В 2016 організували велику дипломатичну зустріч у «Мистецькому арсеналі» на 1000 осіб - з політиками, міністрами та усіма посольствами, що є в Києві. Але врешті-решт особиста історія однієї жінки вражає більше, ніж один величезний захід. Це також про те, як людям поодинці складно вистояти і не розчинитись. Ми як суспільство підтримуємо одне одного, а коли ти один протистоїш системі - це про фантастичну силу волі і духу. Такі історії дуже сильно мотивують не зупинятись.

- Наскільки важливою є вишиванка у вашій родині?

- Мені пощастило народитись в українській родині майстрів: бабуся – ткаля і вишивальниця, мама - колекціонерка та письменниця. Я виросла в цьому середовищі, і все українське для мене було дуже органічним. Коли я дорослішала, вчилась в університеті і потім працювала в Києві - для мене було повним культурним шоком, наскільки інші люди мого віку зросійщені і перебувають поза контекстом української культури. На одному каналі, де я працювала, в нас був колектив із 40 людей - це була команда з різних регіонів, і тільки я одна спілкувалась українською мовою. Але те, що я виросла в такій родині, сформувало стержень того, що я не перейшла на російську і протистояла. Це було спочатку складно, потім – цікаво, стало навіть життєвим викликом, іноді – маргінально, але все одно позиція залишитись україномовною в Києві, в столиці України, завжди була незмінною. Але ситуація змінювалась – спочатку друзі почали переходити в спілкуванні зі мною на українську, а потім, після 2014-го і особливо - в 2022-му, вже дуже велика кількість людей перейшла на українську мову.

- Розкажіть про вашу вишиванку - чим вона для вас особлива, чи у вас їх декілька?

- В нашій сімейній колекції 500 вишитих сорочок - і старовинних, і сучасних. Щороку на День вишиванки намагаюсь вдягати іншу - іноді це сорочка мами чи бабусі, іноді підтримую сучасних дизайнерів. Сьогодні планую одягнути відтворену сорочку Ольги Кобилянської. Письменниця родом з Буковини і в цьому році - 160 років з дня її народження. Сорочка створена в рамка проєкту «Вишивка в одязі видатних українців», який відтворює вишиванки відомих українців попередніх поколінь.

Частину сорочок вишивала бабуся, іншу збирала та купувала мама - це ядро колекції. Є сорочка прабабусі, яка залишилась ще з періоду Голоду, який був на Буковині в 1946-1947 роках. Тоді речі вимінювали на їжу на Франківщині. З дому винесли практично все - навіть ікони, але одну вишиту сорочку все-таки залишили - прабабуся не могла її віддати, настільки вона для неї цінна. На щастя, вона збереглась до наших днів. Це головна наша сімейна реліквія, яку ми особливо зберігаємо і будемо надалі передавати нашим дітям.

Вишита сорочка, як у Ольги Кобилянської, Леся вдягла сьогодні. Фото: facebook.com/lesiavoroniuk/​

Обрала розповідати про вишиванки, а не створювати їх

- Велика колекція - 500 вишиванок! Де зберігаєте таку кількість?

- Все зберігається в скринях чи в шафах – не на вішалках, звичайно. Також в софах – колись робила ліжка з простором під ними для зберігання речей. Головна умова – сухе місце, бо текстиль вбирає вологу. Речі треба щонайменше два рази на рік просушувати – навесні, коли вже тепло і не волого, і восени, коли ще сонячно і дуже тепло. Тоді вони добре зберігаються.

- Як часто вдягаєте вишиванки? Це ваш буденний одяг?

- Це щоденний, органічний і дуже комфортний одяг. В мене є різні вишиванки - більш цінні і менш цінні. Вишиванки ручної роботи на домотканому полотні я не дуже часто дозволяю собі одягнути, щоб вони максимально довго прослужили і залишились надалі. Купую велику кількість сорочок машинної вишивки сучасних брендів, щоб носити з джинсами, кросівками, спідницями.

- А вишиваєте сама?

- Я вмію вишивати, але я не вишиваю сорочок і це не є моїм пріоритетом. В Україні існує велика кількість майстрів, вишивальних цехів та майстерень. Це життя та основна робота майстрів, і їхня майстерність неповторна - вони її відпрацьовують десятиліттями. Я своє завдання бачу в промоції культури і культурної спадщини та в промоції цих майстрів і вишиванки. Тому я обрала розповідати про це. А створювати є кому.