• Головна
• Суспільство

Фото: facebook.com/Роксоляна Шимчук

Роксоляна Шимчук зі Львова, інженер-системотехнік за освітою, все життя захоплюється українським традиційним одягом і за 30 років зібрала кількатисячну колекцію старовинних вишиванок. Кожна з них унікальна, а деякі довелось відновлювати буквально з ганчірок – бо господині ними вже мили підлогу.

В гостях у Роксоляни частенько бувають знаменитості та відомі політики – аж до перших осіб держави різних років. В її прикрасах – а Роксоляна Шимчук також є автором намист в етнічному стилі - хизуються колишні перші леді країни Марина Порошенко та Катерина Ющенко. Саме Роксоляна підібрала зі своєї колекції вдалий образ для виступу переможців на минулорічному «Євробаченні» - Kalush Orchestra.

Напередодні Дня вишиванки сайт KP.UA напросився на розмову до знавця традицій української вишиванки, власниці музею старовинних вишиванок та етногалереї вишивки сучасних дизайнерів Роксоляни Шимчук.

Колекцію сховали від війни

Роксоляна Шимчук збирає зразки українського традиційного одягу ще зі студентських років. Фото: facebook.com/Роксоляна Шимчук

- Напевне, перед Днем вишиванки цікавість до вашої колекції збільшується в рази?

- Так, звісно. Помітний інтерес до українського одягу загалом. Відвідувачі галереї зі сходу та півдня здивовані таким розмаїттям. У них вдома, кажуть, такого не було – індустрія національного одягу там не розвинена. А тут вони бачать українські сорочки, виконані на рівні світових брендів.

Галичина і захід України завжди полюбляли такі речі. Прийшов час, коли це віяння поширилось Україною. Вишиванок сьогодні багато і за кордоном – люди брали їх з собою в евакуацію. Є потреба в самоідентифікації, щоб в інших країнах бачили, що ти – з України.

Проте музей наразі не працює на відміну від галереї, де представлені вишиванки сучасних дизайнерів. Перед початком війни ми заховали колекцію – боялись за її безпеку, адже важливо це зберегти для наступних поколінь. Музей переїхав на нову локацію, де зараз завершується ремонт. Відкриємось не раніше ніж через кілька місяців.

- Ви колекціонуєте вишиванки близько 30 років. Наскільки збільшився інтерес до такого одягу за цей час?

- Кожна революція сприяє поширенню кордону українства далі на схід. За кордоном і тут, на заході України, ми завжди мали своїх клієнтів. Але зараз географія розширюється - це важливо. Це стосується не лише вишиванки, але й мови, і української пісні - не секрет, що у нас всюди був російський контент. Багато хто бачив в «старшому браті» друга... А тепер ілюзії розвіялися, ми самі себе переусвідомили. Те, що світ нас побачив, це добре, але ми маємо себе усвідомити і демонструвати це. А що більше це може показати, аніж вишивка…

В колекції Роксоляни Шимчук - кілька тисяч унікальних українських вишиванок. Фото: facebook.com/Роксоляна Шимчук

Шедеври народного мистецтва

- Ви за освітою інженер. Як із цієї професії потрапили в абсолютно іншу галузь - етнографію?

- Я інженер-системотехнік. Вишиванки та загалом вивчення українських традицій були моїм хобі. Я ніколи не мріяла про галерею, про велику колекцію сорочок, проте це захоплення якось мимоволі переросло в роботу... Раніше я працювала на керівних посадах – цю професію довелось залишити після народження трьох дітей. Робота забирала надто багато моєї уваги та часу.

Сумно, проте я вже звикла, що люди не дуже розуміють, як відрізнити вишивку з Буковини від вишивки з Гуцульщини, а гуцульську вишиванку - від подніпровської. Раніше мені важко було сприйняти це, бо для мене це як читати чи їздити на велосипеді. Але я вірю, що Україна лише починається і незабаром будуть знати всі, навіть діти, як відрізняти по ключових характеристиках вишиванки.

- Всі ці тонкощі ви вивчали самостійно - етнографічної ж освіти у вас немає?

- Основну базу знань мені дали етноекспедиції. У студентські часи з кінця 1990-х ми збирали зразки українського одягу і пісень - коли й незалежної України ще не було. Після спілкування з носіями традицій ці знання нашаровуються на ту базу, що отримав раніше, в тому числі з книжок чи видань.

- Скільки всього вам вдалось зібрати унікальних вишиванок та чи є серед них улюблена?

- Я намагаюсь збирати не просто етнографічні зразки, а шедеври народного мистецтва. Я вишліфовую свою колекцію. В мене кілька тисяч екземплярів – всі унікальні, але я беру не кількістю. Я колекціоную найвищу естетику зі всіх регіонів України. Хоча є й більші колекції, ніж в мене, проте там багато простіших сорочок. Але це теж потрібно. Дуже люблю аутентичний дитячий одяг – його дуже мало збереглось.

В мене є кілька улюблених вишиванок. Але це пов’язано не з їхньою неповторністю та майстерністю виконання, а особистою цінністю для мене. Наприклад, моя перша сорочка. Я мріяла про аутентичний костюм, купила цю сорочку на Буковині і відбула в ній всю першу «Червону руту» в 1989 році. Вона простенька порівняно з тими шедеврами, що в мене зараз є. Є сорочки буквально повернуті з небуття. Вони були в такому стані, що коли я брала їх до рук, думала: це тільки я могла гроші за це заплатити. Це ж шмаття! Бувало, що вишиванками вже мили підлогу... Але коли відновлюєш їх і повертаєш до життя, до експозиційного вигляду - вони стають улюбленими. Мені здається, що та жінка, яка її вишивала, може, з неба дивиться - і посміхається.

Заспульниця - закарпатська старовинна довга вишита жіночі сорочка. Фото зроблене в серпні 1921 року в селі Стеблівка Хустського района на Закарпатті. Фото:.instagram.com/roksolyana_shymchuk/

Ціна культурної спадщини

- Вишиванки з вашої колекції продаються?

- З колекції нічого не продається. Хоча були дуже спокусливі пропозиції - пропонували набагато більше грошей, ніж вишиванка могла коштувати на ринку. Але я вирішила, що не продаю - бо так розійдуться найкращі шедеври.

- За яку вишиванку вам довелось найбільше заплатити та чи вартувала вона цього?

- Питання про вартість - не до мене. Я взагалі вважаю, що сорочки мають коштувати більше, ніж зараз. Борщівська вишиванка внесена до переліку нематеріальної культурної спадщини України… Не може нематеріальна спадщина коштувати ані півтори, ані дві тисячі доларів, тим паче оригінал! Наразі копії коштують більше. Оригінали все рідше потрапляють на ринок, але їх ще можна купити. Вважаю, що ці речі недооцінені. Я цим «хворію», я за це переживаю і радію, коли піднімаються ціни. Коли це починає цінуватись - менше ріжеться, менше нищиться, більше цінується тими, кому пощастило отримати старовинні вишиванки в спадок.

За яку я заплатила найбільше – не пригадую… Одна річ може коштувати кілька тисяч доларів.

Дівчата на Гуцульщині - фото орієнтовно 1944 року. Фото: instagram.com/roksolyana_shymchuk/

Вишиванка «на смерть»

- Наскільки легко власники унікальних старовинних вишиванок з ними розстаються?

- Дуже по-різному - скільки людей, стільки ж історій. Були бабусі, які на Гуцульщині просто так віддавали нам сорочки: «Що, дівчата, ви будете то носити? Та беріть, бо я вже стара…» А бували такі, що сорочку тримали «на смерть». Я кажу: «Та де ж такий шедевр - на смерть?!» - а бабця відповідає: «А в чому я перед Господом Богом стану? Я голод пережила і її не продала. Ні, не продам». Серце краялось… Але якщо вона її вишила і прожила з нею життя, то, мабуть, має право... В деяких регіонах було заведено, щоб ховали у шлюбній сорочці.

- В давнину вишиванки вважались святковим чи повсякденним одягом?

- Є різні. Наприклад, "буденки" - ледь вишиті, але часто дуже естетичні - вдягали до роботи. Є дуже симпатичні лляні сорочки з мінімальною вишивкою – теж на щодень. А святкові, весільні, звичайно, були більш пишні - над ними господині могли сидіти з голкою і ниткою кілька років.

- Ви сама часто одягаєте вишиванку чи для вас це все-таки святковий одяг?

- Часто. Це може бути не тільки вишиванка - може бути прикраса, вибійка (тканина з візерунком, який наноситься шляхом друку. – Авт.). У нас надзвичайна культура - тільки її потрібно знати. Якщо українські елементи вкраплювати в сучасний одяг - це неймовірно стильно виглядає! І це тебе ідентифікує. Одяг говорить про твій світогляд, хто би там що не казав.

В українців так укорінилась вишиванка саме тому, що під час радянської окупації була потреба в ідентифікації «свій - чужий». Тоді вона ввійшла у традицію побутового одягу як ознака спротиву.

Фото зроблене в селі Воскресинці на Покутті (Коломийський район Івано-Франківської області) в 1890 році. Фото: instagram.com/roksolyana_shymchuk​

Прикраси для перших леді і вишиванка для президента

- Що вас найбільше дратує у відвідувачах чи покупцях вишиванок?

- Я не можу сказати, що дратує… Якщо хтось не розуміє, то це не їхня вина, це їхня біда. В нас викорінювались українська культура і українська естетика. Треба просто розказувати, розказувати, розказувати – і люди зрозуміють.

Що дивує - коли такі вже молодиці чи навіть трохи старші жінки надягають вінки на голову. Хочеться підійти і сказати: слухайте, це був привілей лише молоденьких дівчат! Вінки носили до одруження. Коли вже одружилась, то як би її доля не складалась - навіть якщо овдовіла - жінка вже не мала права вийти на люди з непокритою головою.

- Чи були такі відвідувачі, яких пам’ятаєте досі?

- Мене дуже часто дивували люди, що приходили в музей. Була жінка із Запоріжжя, яка після чотирьох годин оглядання експозиції вийшла розчулена - вся в сльозах… Приїжджала молода заможна жінка із Тернопільської області, гарно вбрана – з музею вона виходила така тиха, зі словами: «Знаєте, мені до сьогодні українська вишиванка здавалась чимось таким смішним»... Людина навіть не з тих земель, де все українське викорінювалось! І от такі речі бувають. Вони зачіпають - після такого відчуваєш, що все це недаремно.

В мене буває дуже багато різних людей, починаючи від перших осіб держави і закінчуючи знаменитостями. Вишивка єднає людей своєю енергетикою.

- Знаю, що ваші прикраси носить Марина Порошенко.

- Не лише - і Катерина Ющенко, якщо говорити про перших леді. До речі, нещодавно робили пару сорочок, чоловічу і жіночу, для перших осіб Португалії. Наша делегація їхала, і було озвучено, що перші особи хочуть українську вишиванку. Робили в стислі терміни, але встигли - будемо чекати на відгуки. Мали ще робити для міністра оборони Португалії, але вже не було часу.

- А для сім’ї президента Зеленського щось робили?

- Поки що ні. До мене хотіли привести Олену Зеленську, але я вважаю, що треба приїжджати, коли буде відкрито музей.

Борщівська сорочка. Фото: instagram.com/roksolyana_shymchuk/

Делікатна полтавська і яскрава гуцульська

- Вишиванки яких регіонів найбільше вражають особисто вас?

- Кожен регіон має свою неповторність і неймовірність, просто є більш "розкручені" регіони - наприклад, борщівська сорочка "розкручена" за рахунок фестивалю борщівської вишиванки. Полтавщина бере своєю делікатністю, неймовірними малюнками, стриманістю. Буковина - яскравістю і самобутністю. Борщівська - це чорна сорочка. Вінниччина, центр Поділля вражають дрібною вишивкою, якої більше ніде немає. Гуцульщина - своєю колористикою і, звичайно, орнаментами на шкірі - так працювати зі шкірою, як гуцули, ніхто більше не вміє. Це все зумовлено способом життя. В степових областях життя було продиктоване збором врожаю. І вони могли вишивати лише взимку. А гуцули виводили отару овець в гори і там пів року випасали. Якщо вовк задер вівцю, то ту шкіру треба було виправити та опрацювати. І пастух, поки вівці щипали травичку, працював руками по дереву чи по шкірі.

В мене є полтавська і борщівська сорочки із однаковими символами - тільки одна вишита чорними, а друга - білими нитками. Ми були під різними імперіями, що диктувало свій вплив на моду. В центрі, на півночі та сході України вишивка більш стриманих кольорів, але там більш кольоровий текстиль і неймовірні вінки. На заході, якщо не виокремлювати, наприклад, Покуття, переважно дуже яскраві вишиванки, але стриманий текстиль. Ці гармонії відшліфовувались століттями. Не те що регіон - та село від села відрізнялось! Наприклад, Космач на Прикарпатті - таких гарячих, жовтогарячих кольорів більше ніде нема. От вся Гуцульщина – кольорова, а Космач - жовтогарячий. Про це можна говорити безкінечно.

- Є щось, що вас дивує у сучасній вишивці? Чи існує «неправильна» вишивка, яку в жодному випадку не можна наносити на сорочку?

- В кожній епосі є талановиті майстри. Я працюю з багатьма дизайнерами і помітила: якщо дизайнер знає основи, якщо цікавиться народною традицією вишивки - він творить щось своє, але виходить таке глибоке, що заслуговує бути надбанням наступних поколінь. Наше покоління теж мусить щось вишити для нащадків. Ми не можемо використовувати лише те, що залишили наші предки. Ми мусимо теж зробити свій внесок в українську вишивку. А якщо людина робить, аби «втулити», то так воно і виглядає. Не все те гарне, що вишите, і не все те, що вишите, гарне.

Українська медитація

Українським традиційним одягом Роксоляна Шимчук захоплюється вже 30 років. Фото: facebook.com/Роксоляна Шимчук

- На які вишиванки спостерігається найбільший попит серед покупців?

- Одні хочуть давні, інші - з того регіону, звідки вони походять, а є дуже багато людей, які просто беруть, що подобається, не прив’язуючись до конкретного регіону. І я вважаю, що це правильно.

- А ви вишиваєте?

- Колись я дуже багато вишивала, але зараз в мене немає на це часу. Я вишила сорочки всім похресникам, чоловіку, брату, татові, другому татові – батьку чоловіка. В мене дуже багато замовлень на прикраси, а ще - просвітницька діяльність, діти, сім’я, галерея – це забирає увесь час. Хоча від вишивання важко відмовитись, тому що це - українська медитація.

- А існують ритуали, які проводять з вишиванками?

- Звичайно. Вишиванку, яку передавали в спадок - від свекрухи до невістки, від бабці до внучки, від мами до доньки - прали у річці, де є течія. Після цього нова власниця мала в непримітному місці, яке часто прикривали горбаткою (спідниця. – Авт.), вишити кілька хрестиків чи якусь квіточку – будь що. Вважалось, що вода забирала енергетику попередньої власниці, а нова накладала свою. В мене в колекції є сорочки, де є такі хрестики різними нитками в різних стилях, що свідчить про те, що вишиванка служила кільком поколінням.

- Чим українська вишиванка відрізняється від російської косоворотки крім самого коміра?

- В них не було такої об’ємної вишивки – на косоворотках вишивка ледь-ледь є. В нас багато вишиті сухозолотом, пацьорками (намистини з «дутого» кольорового скла. – Авт.), привезеними з Європи, а у них - лише пару хрестиків. Вишивали не лише українці – надзвичайно багату вишивку мають румуни, болгари, македонці. Росіяни - не мають. Кожен народ має щось своє - хтось робив чоботи, хтось шкіру, хтось вишивку, але вони не створили нічого... Як казав мій товариш: «Поки ти сидиш і вишиваєш сорочку чи малюєш писанку, москаль сидить і думає, як її в тебе забрати». Те, чим вони хизуються, все чуже – і матрьошки, які прийшли до них з Японії, і пельмені, і балалайка, і самовар. Вони не подарували світу нічого.

Це цікаво!

Зробили копію дідусевої вишиванки для соліста Kalush Orchestra

Роксоляна Шимчук створювала образ на «Євробачення» для минулорічних переможців – Kalush Orchestra. Кептар (кожух без рукавів. – Авт.) та сердак (верхній одяг із сукна з довгими рукавами. – Авт.), в якому підкорив Європу Олег Псюк, взяли саме в її музеї.

- Для Тимофія (Тимофій Музичук – другий соліст гурту. – Авт.) ми зробили точну копію вишиванки його дідуся, - розповідає KP.UA Роксоляна Шимчук. – Він дуже таку хотів мати і носити. А дідусева зберігається в родині. Родинні я б дійсно радила зберігати. Є категорія вишиванок, які в жодному випадку не можна носити. Якщо це шедевр народного мистецтва - його варто зберегти для наступних поколінь. Проте можна зробити копії.

Виріж та збережи!

Поради Роксоляни Шимчук, як зберегти вишиванку на довгі роки

• Вишиванку не можна тримати на денному світлі - вони вигорають;
• не можна тримати на вішаках - полотно витягується, «худне», а потім розлазиться в тих місцях, де висіло на плечиках. Найкраще зберігати в шафі на полиці чи в скрині, в кого є;
• саму вишивку складати не можна – скласти потрібно так, щоб вишивка не заламувалась;
• для деяких сорочок пральна машина – це смерть. Найкраще сорочку віднести для чистки до реставраторів;
• не можна віддавати в хімчистку – річ можуть знищити. Можна прийти до нас (етногалерея Роксоляни Шимчук у Львові. – Авт.), і ми дамо безкоштовну консультацію - аби люди могли зберегти.