Поліцейська-кінолог: Виїжджали з Чонгара разом із собакою під обстрілами, а потім повернулися до Херсона
Днями поліцейські з Київщини потрапили під обстріл на Херсонщині. Правоохоронці надавали допомогу місцевим мешканцям після чергового обстрілу, як раптом стався повторний обстріл «Градами». Одна із поліцейських - кінологиня Олена Петролай була контужена і отримала поранення осколком в руку і ногу. Зараз дівчина перебуває у медзакладі. І вона, і її вірний напарник Пан, який, на щастя, не постраждав, сумують одне за одним.
Поки Олена Петролай одужує, вона розповіла KP.UA про особливості своєї роботи, про німецьку вівчарку Пана та про те, яка болісна втрата змотивувала її стати кінологом.
В рядах поліції Олена вже трохи більше чотирьох років. До початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України служила на Херсонщині, але коли ворог вже був на підступах до її міста, їй довелось евакуюватися. Разом зі своєю службовою собакою Паном приїхала до Київської області і продовжила працювати тут. Але, коли минулої осені ЗСУ деокупували частину Херсонщини, Олена виявила бажання повернутись в Херсон та допомагати у розмінуванні територій.
До собак не можливо не прив’язатися
- Кінологію я обрала тому, що завжди любила собак. У мене колись довгий час була собака. І коли вона померла, нових улюбленців я заводити не хотіла, - ділиться Олена. - Тоді мені прийшла в голову така хитра думка, якщо я піду працювати кінологом, то це буде наче не мій собака, я до нього так сильно не прив’яжусь. Але все одно так не вийшло. До собак не можливо не прив’язатися. Тому я щаслива, що у мене знову є пес.
Чотирилапого напарника Олени звати Пан – йому 3,5 роки, і він спеціалізується на пошуку вибухових речовин і боєприпасів. Окрім спеціальних навичок та загальних основ, Пан може виконувати і деякі трюки – приміром, стояти на задніх лапах. Пес дуже допитливий і непосидючий. А також любить смачно попоїсти - особливо свіженьке м’ясо і рибу. Олена каже, що дуже до вподоби йому бички (тож, мабуть, Пану хочеться швидше деокупувати саме Бердянськ).
- Першими йдуть вибухотехніки, а за ними ми з Паном. І об’єкти, які вони не взмозі оглянути, Пан обнюхує. Коли щось знаходить, то реагує усадкою (сідаючи. – Ред.), укладкою (лягаючи. – Ред.) або завмиранням. Пан починає працювати за командою «шукай», допоміжна команда під час пошуку «нюхай». Також я стежу, чи він не пропустив чогось, можу додатково показувати рукою або стояти на місці, поки він не огляне потрібну ділянку, - каже кінолог.
Але у тандемі собаки і кінолога мало мати дресированого пса та підготовленого кінолога. Потрібно, щоб між ними працювала певна командна хімія.
- Я вважаю, що тут насамперед потрібно взаєморозуміння. В першу чергу, кінолог має розуміти собаку, тому що в парі кінолог-собака кінолог головний. Якщо кінолог розуміє собаку, які у нього є зараз потреби, якщо правильно пояснити, що від нього вимагається, то все буде добре. Якщо собака щось не може зробити, то це не тому, що він недостатньо розумний, а тому, що неправильно пояснили. Головне – взаєморозуміння і довіра. Якщо собака не довірятиме, то вже буде не дружба, а просто партнерство. Все це дуже індивідуально, бо і кожен собака дуже індивідуальний, - говорить наша співрозмовниця.
Збирали з Паном «подарунки» від орків
До початку повномасштабного вторгнення Олена несла службу в Херсонській області, в Чонгарі. Саме звідти російські окупанти почали своє вторгнення на Херсонщину 24 лютого 2022 року.
- Вже з осені всі були в напруженому стані, бо постійно були розмови про наступ - буде чи не буде. І з начальником кінологічного центру було узгоджено, що у разі вторгнення я беру собак, документацію, службову автівку і виїжджаю. Тому, в принципі, виїхали буквально за пів години, як тільки вранці почався наступ. На КПП "Чонгар" вже почали бомбити – все гупало, небо палало. Ми швидко завантажились із собакою та виїхали, - згадує Олена.
В травні Олену перевели на звільнену Київщину.
- Активної участі у деокупації Київщини ми не брали, ми з Паном тоді працювали по місцях, де жили орки, відшуковували залишки їхніх "подарунків", - каже поліцейська. Пояснює, як саме вони працюють у складі вибухотехнічних груп.
- Вибухотехніки ідуть попереду. Обстежують територію на наявність розтяжок, датчиків. І вони ризикують найбільше. Ми йдемо за ними, не робимо нічого і нікуди не йдемо, доки вони не дозволять. А в моєму випадку, оскільки собака в мене доволі активний, найголовніше - стежити за ним, щоб він нікуди не вступив в зайве. Поки що у нас на роботі не було такого, щоб ми потрапляли у якусь небезпеку.
Олена з Паном працюють в поліції Київщини майже рік. Навесні цього року вони у складі зведеного загону відправились у Херсонську область.
- Херсон звільнили восени. Як тільки зібрався зведений загін, начальник виконав свою обіцянку і записав мене одну із перших. До речі, він і очолює наш загін, - розповідає наша співрозмовниця. - Мені хотілось наближати перемогу у рідних краях.
На об’єкті кінолог пояснює псові, де саме він повинен шукати. Фото: особистий архів Олени Петролай
Не зрозуміла, що була поранена
Коли 3 травня в Херсоні потрапила під обстріл, Олена навіть спершу не зрозуміла, що отримала поранення. Вони допомагали постраждалим під час прильоту у супермаркет, коли почався ще один обстріл.
- Чесно кажучи, воно настільки раптово все відбулось… так ляснуло. Я нічого не зрозуміла, почала крутити головою по сторонах. Дивлюсь – у мене з руки кров іде. І моєю першою реакцією було побігти до машини. До мене підбігли хлопці з нашого зведеного загону, Київського кінологічного центру. Вони мені допомогли накласти турнікет на руку і на ногу і повезли до лікарні. Тобто я тоді нічого не відчула. А першою думкою було «та ну, не може бути», - пригадує Олена.
На щастя, в цей день її група вже відпрацювала на об’єкті, тому собак з ними не було. Вони залишились у кінологічному центрі. Теж, насправді, не дуже безпечне місце – було пару перельотів у той день, один недоліт.
Олену відвезли у лікарню аж до Миколаєва. Вона сумувала за своїм пухнастим партнером. І от нарешті колеги привезли до неї Пана.
- Хлопці мені привезли мого собаку, бо я за нього переживала, як він там. І я бачу, що так, у поведінці він трішки змінився. Можливо, для нього це було стресовою ситуацією. Адже він дуже до мене прив’язаний - з двох місяців живе зі мною у квартирі. Рідко буває, що я його залишаю. Він завжди зі мною, - говорить дівчина. – На щастя, з ним все нормально – їсть, грається.
Поки Олена лежала у лікарні, Пан жив у кінологічному центрі. Для них така розлука в кілька днів є дуже незвичною, обидва сильно сумували один за одним.
- На зустріч зі мною відреагував він, на мою думку, не надто емоційно, я аж трохи образилася, - каже Олена посміхаючись. – Потім його відвезли назад у кінологічний центр, хоча лікарі жартували, що його можна лишити з собою.
В найближчих планах Олени – одужати та повернутись до складу вибухотехнічної групи, працювати над розмінуванням рідних територій та долучитись до звільнення лівобережжя Херсонщини.
Під час зустрічі в лікарні після розлуки Пан особливих емоцій не виявляв - вишколений пес. Фото: особистий архів Олени Петролай.
