Вірменська «демократія». Тиск на ЗМІ, придушення опозиції та судилища над незгодними
Популярні вірменські медіа взялися просувати на англомовних версіях сайтів пропагандистський наратив про те, що Єреван є столицею «єдиної демократії» Кавказу. Така риторика розрахована на західного читача, не заглибленого у реалії та контекст. Тим часом справжня вірменська дійсність більше нагадує тоталітарну росію чи теократичний Іран.
Про це пише політичний та економічний оглядач Світлана Кушнір на Цензорі.
Поки вірменський прем'єр Нікол Пашинян на всі боки заявляє про те, що «демократія є головним міжнародним брендом Вірменії та ключовим фактором збереження суверенітету країни», західні медіа вже опублікували низку матеріалів про те, як Вірменія допомагає Росії обходити санкції і взагалі є для неї транспортним та військовим хабом.
Про те, що Вірменія залишається класичною східною автократією, свідчать і заяви окремих вірменських політиків та численні факти.
Так одразу 18 неурядових організацій Вірменії в спільній заяві звинувачують владу в тому, що вона зводить нанівець позитивні тенденції у зміцненні демократичних засад, що знову зароджуються, і становленні виборчих інститутів. Співголова Координаційної ради вірменських організацій Франції Мурад Папазян заявляє, що уряд Вірменії порушує основоположні принципи правової держави, презумпцію невинності та свободу слова. Про політичні переслідування говорить заступник голови Республіканської партії Вірменії Рубен Мелікян, а Голова Постійної комісії парламенту Вірменії із захисту прав людини та суспільних питань Тагуї Товмасян зазначає: «Щодня уряд обманює міжнародне співтовариство, що Вірменія є демократичною країною».
Реалії «демократії» у Вірменії, як розповідає автор, – це утримання у в'язниці депутата від опозиції Армена Чарчана та використання хакерських програм стеження Pegasus, виявленої на смартфоні голови опозиційної парламентської фракції «Честь маю» Артура Ванецяна. Це утиски ЗМІ, порушення «липових» кримінальних справ, недопуск до країни «небажаних осіб» та арешти активістів. Саме такі ознаки «єдиної демократії Кавказу»: класичні авторитарні методи тиску на опозицію, незалежних журналістів та правозахисників, які, зокрема, представляють інтереси нацменшин.
