22 грудня
Завантажити ще

Херсонська наукова бібліотека: Нічого не залишилося, і треба все починати з нуля

Херсонська наукова бібліотека: Нічого не залишилося, і треба все починати з нуля
Фото: надано Надією Коротун

Для Херсонської обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара окупація не пройшла безслідно: книжкові фонди російські військові пограбували – вкрали рідкісні книги, серед яких цінні дореволюційні краєзнавчі видання, техніку, саму будівлю перетворили ледь не на свинарник. За словами директора бібліотеки Надії Коротун, щоб мародери далі не розкрадали бібліотеку, жінки по черзі чергували в бібліотеці вдень, а чоловіки – вночі.

Здавалося б, після звільнення міста можна зітхнути з полегшенням і зайнятися відновленням, але заважають постійні обстріли з лівого берега Дніпра, де й досі є російські війська. Розташування бібліотеки на мальовничому високому березі, яке раніше було родзинкою, зараз робить її легкою мішенню для ворожої артилерії.

Надія Коротун. Фото особистий архів

Надія Коротун. Фото особистий архів

Через обстріл досі немає можливості провести інвентаризацію та достовірно розібратися, що вкрали. У соцмережах волонтери навіть кинули клич із проханням надсилати книги англійською та українською мовами та допомогти бібліотеці донатами.

Як сьогодні живе «Гончарівка» (як із любов'ю називають її в Херсоні), що вдалося зберегти, які книги передають до її фонду та яка допомога справді потрібна? Про це KP.UA розповіла директор бібліотеки Надія Коротун.

Сподіваємося, що між книгами не залишилося вибухонебезпечних предметів

Директор описує ситуацію - сьогодні вдалося залатати майже всі вікна бібліотеки, вибиті вибуховою хвилею через кілька днів після звільнення Херсона. Однак після закінчення робіт багато з них доведеться закладати по другому колу. А поки порожня велика читальна зала: меблі в ній розбиті, техніки немає, будівля залишилася без світла, тепла і води.

- Надіє Іванівно, вже зараз, практично через півроку після звільнення Херсона, можна підбити якісь підсумки – що з бібліотекою?

– Складно передати, наскільки ми були розгублені, коли на 5-й день після звільнення Херсона вибуховою хвилею вибило всі шибки. Ворог цілився в український прапор - біля нас розташований флагшток, коли летів снаряд, вилетіли вікна з центрального входу.

У бібліотеці було вибито 80 вікон. Фото: надано Надією Коротун

У бібліотеці було вибито 80 вікон. Фото: надано Надією Коротун

Сильно постраждала опалювальна система. Через несвоєчасні роботи з перевірки вибухонебезпечних предметів через вибите скло в бібліотеку потрапила волога: у листопаді пішли дощі, стеля почала сипатися. Ми закрили книги та паркетну підлогу плівкою. Було боляче на все дивитися!

Владі було не до бібліотеки – адже постраждали й медичні установи, адміністративні будівлі, садочки, школи. Мені сказали: треба почекати із обстеженням. Небезпека чатувала не лише у великій будівлі бібліотеки - до неї прилягає територія з майже гектар. Її також треба було обстежити на наявність вибухонебезпечних предметів.

Але на очікування в нас часу не було. Через 3-4 дні після обстрілів пішли дощі. Стенди із книгами стояли біля вікон, волога безперешкодно проникала в приміщення, стеля почала падати. На підлозі валялися карнизи і жалюзі з кашею, в яку перетворювалася стеля, що падає. На другому поверсі все було вологим, через що здувся паркет. Усього не передати!

Тоді ми кинули клич до небайдужих жителів Херсона та наших колег в інших містах та за кордоном. Дуже вдячна всім: відгукнулися сотні людей – співробітники бібліотеки, читачі, міжнародні фонди, посольства. Почали переказувати кошти на рахунок.

Ремонт розпочали до обстеження з великим ризиком. Буквально через 2 дні після того, як будинок залишився без вікон, ми купили OSB-листи. Наші хлопці, не маючи досвіду, почали зачиняти вікна. Їх потрібно було закупорити якнайшвидше, щоб волога не проникала до приміщення. Обсяг робіт був дуже великим: лише на вікна у нас пішло близько 300 аркушів OSB, 2,5 на 1,40 метра.

Чекати на обстеження приміщення довелось понад 20 днів. На щастя, вибухонебезпечних предметів у бібліотеці не виявили, проте це не стосується книжок. Ми дуже сподіваємось, що між ними нічого немає.

Обстріл триває і сьогодні, пошкодження є. З ворогом нас розділяє лише Дніпро. Коли починають стріляти, все летить через бібліотеку. Але хлопці, які займаються ремонтом, продовжують працювати.

Вікна довелося закладати OSB-листами. Фото: надано Надією Коротун

Вікна довелося закладати OSB-листами. Фото: надано Надією Коротун

Те, що ми забирали додому, знищувалося під час обшуків

- Якщо не боляче згадувати, розкажіть, що відбувалося під час окупації? Як поводилися російські загарбники, що саме їх зацікавило і було викрадено?

– Спочатку вони просто навідувалися до бібліотеки. Потім почали висувати вимоги, хотіли домовитись про співпрацю. Шукали саме мене. Хоч і непристойно про це говорити, окрім заслуженого працівника культури України, я повний кавалер ордена Княгині Ольги. Це перший, другий і третій ступені. Серед директорів обласних бібліотек таких більше нема. Тому окупантам потрібно було, щоби я зібрала колектив. Говорили, якщо до них не прийду, вони прийдуть за мною самі.

Я терпіла, доки вони приходили раз на тиждень. Коли почали приходити двічі на тиждень, стало трохи страшно. Але коли вони почали приходити щодня... Спершу ховалась, потім мені допомогли виїхати з Херсона.

Покинула місто завдяки, мабуть, Всевишньому. Переночувала у подруги, вранці виїхала з однією валізою. Дорога до Одеси зайняла три дні. 20 червня виїхала, а вже 21 червня бібліотеку захопили.

Співробітників, які перебували у бібліотеці, закрили на 3 години в одному із відділень. Вони чули, як приїжджають вантажівки, і хтось щось вантажить. Тоді було незрозуміло, що саме. Та й зараз достовірно розібратися з тим, що вивезли, а що лишилося, ми не можемо до інвентаризації. Відомо, що серед украдених книг були дореволюційні видання російських класиків, література з краєзнавства. Знищено інформаційний ресурс про історію південної частини України. На щастя, вдалося вберегти майже 300-річний Атлас світу та раритетне видання «Майстра та Маргарити».

- Можливості евакуювати бодай частину фондів у вас, звісно, ​​не було?

– Коли зайшли окупанти, все, що можна було, ми забрали додому. Але важливо врахувати, що бібліотекою справа не обмежилася: і вдома ми мали обшуки. У мене, наших водіїв... Обшуки проходили і вже після мого виїзду.

До однієї співробітниці прийшли по чоловіка, його забрали, а потім убили. До другої - прийшли за сином. На щастя, вдома його не було, але ноутбук розбили. Тому навіть те, що ми забирали додому, щоб зберегти, знищувалося під час обшуків.

Нині ми маємо серйозні проблеми з технікою: залишилися тільки дуже старі комп'ютери, і незрозуміло, чи можуть вони працювати. Ноутбуки під час обшуків розтрощили.

Нас запитували: чому ви не вивезли техніку? Чому ви її не сховали? Люди не розуміють: коли їде машина, її зупиняють, перевіряють багажник та салон автомобіля. Також можуть прийти додому та перевірити, що у тебе там. Куди ховати? Якби наша влада не втекла, організувала евакуацію фонду та техніки, багато чого вдалося б врятувати. Але їм було байдуже, що буде з бібліотекою.

Щоб уберегти книги від вологи, співробітникам доводиться закривати плівкою стелажі. Фото: надано Надією Коротун

Щоб уберегти книги від вологи, співробітникам доводиться закривати плівкою стелажі. Фото: надано Надією Коротун

Потрібні сучасні книжки для сучасних людей. І техніка

– А як сьогодні живете?

– Окупацію ми пережили. На превеликий жаль, до обстрілів звикли. Сьогодні працівники приходять до бібліотеки для того, щоби остаточно закупорити фонди. Добре, що сьогодні наші хлопці вже працюють у бронежилетах: їх привезли волонтери з Одеси.

Від органів влади ми не особливо чекаємо на допомогу - проблеми вирішуємо самі. Кидаємо клич про допомогу за потребою. Дуже багато роботи зробили завдяки своєму колективу. Усі зрозуміли, що це – наш дім, і його треба рятувати. Найгостріше зараз стоїть питання з технікою.

- До речі, бачила у соцмережах повідомлення із закликом допомогти вашій бібліотеці, у тому числі й книжками. Щось уже надсилають?

- Такий клич виник без нашої участі. Я рада, що нам хочуть допомогти книгами, але не треба забувати, що ми живемо у ХХІ столітті. Книги 80-х, 90-х років минулого століття, які нам передають, нашим користувачам не цікаві.

Якщо хтось хоче допомогти книгами, це мають бути переклади українською мовою сучасних авторів міжнародного значення, наукові праці, монографії, навчальні посібники, психологія, якою всі дуже цікавляться. Людям цікава медицина, юридична література, посібники з вивчення іноземних мов. Цікаво все те, що має знати сучасна людина незалежно від віку. Така література нам дуже потрібна.

У нашій бібліотеці майже 1 млн фонду. Не хотілося б, щоб нам віддавали книги, які лежать удома, припадають пилом на полицях. Людям не цікаво читати літературу, яка вихваляє Брежнєва чи дідуся Леніна.

Словники та енциклопедії ніколи не застаріють. А решта? Ми хочемо далі продовжувати історію сучасної, модної, живої бібліотеки, яка просто потрапила у погану ситуацію, і треба вийти з неї гідно.

Чомусь люди вважають, що бібліотека - це, переважно, книги. Зовсім ні. Бібліотека - це комфорт, сучасні послуги, технічне оснащення, це місце для зустрічей та дозвілля.

Колектив бібліотеки впевнений: відновиться Херсон – відновиться і бібліотека. Фото: надано Надією Коротун

Колектив бібліотеки впевнений: відновиться Херсон – відновиться і бібліотека. Фото: надано Надією Коротун

- Коли бібліотека зможе знову працювати, які проблеми доведеться вирішувати насамперед?

- Коли все закінчиться, не знаю, з чого розпочинати роботу: техніки немає, вікон немає, стелі немає, тепла немає: зруйновано теплову мережу. Багато хто думає: ворога відігнали - і все закінчилося. На жаль, ні. Потрібна допомога із технікою. Нам потрібні комп'ютери. Для деінвентаризації фонду також потрібна техніка. Дуже переживаю, в якому стані наша стара техніка. Кидати новий клич у соцмережах і знову просити допомоги просто немає сили.

Бібліотека має дати людям, які постраждали, хорошу книгу, цікавий журнал, надати цікаву послугу – дати дітям можливість прийти помалювати, щось зліпити, пограти. Адже бібліотека - це не тільки книжки. Це місце зустрічей, можливість провести вільний час якісно, ​​цікаво та з користю.

Якби у Херсоні постраждала лише бібліотека. А так... Це і медичні заклади, і дитячі садки, і школи. Усім потрібна допомога.

Мене хвилює здоров'я мого колективу, їхнє життя, як їх захистити, як виплатити зарплату, як вистояти цей період і не впасти духом. На щастя, Бог посилає нам добрих людей.

Свої питання ми вирішуємо самі. У нас потроху виходить. Допомагають небайдужі люди, знайомі. Посольство Франції та Нідерландів зібрало нову літературу в українському перекладі – я попросила привезти її пізніше. Від посла Нідерландів ми отримали 5 пауербанків.

Озираючись назад, сама дивуюсь: вікна замуровані, в бібліотеці чисто. Готова вклонитися кожному, хто там працював і продовжує працювати.

Весняне прибирання – але до цього територію довелося перевірити на наявність мін. Фото: надано Надією Коротун

Весняне прибирання – але до цього територію довелося перевірити на наявність мін. Фото: надано Надією Коротун

До війни

Надія Іванівна з гордістю згадує, якою була Херсонська обласна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара до повномасштабного вторгнення. Тут були видання 45 мовами світу. У книгосховищі містилося близько 1 млн книг.

У фонді бібліотеки були рідкісні видання: дореволюційні, довоєнні та післявоєнні видання; видання XVIII століття, книги з автографами Олеся Гончара, історика Євгена Тарле, письменників Якова Баша, Миколи Бажана, Чингіза Айтматова. Були у колекції зарубіжних видань української діаспори рідкісні видання творів Тараса Шевченка, Євгена Маланюка, Миколи Куліша.

– Наша бібліотека була лідером бібліотечної галузі. За рівнем послуг та професіоналізмом фахівців, я навіть не знаю, чи йшов хтось поряд з нами: бібліотека нова, сучасна, - згадує Надія Коротун.

Наша бібліотека стала першим місцем, де чиновники могли одержати сертифікат на знання української мови. До нас приїжджали з Кіровограда, Миколаєва, Одеси.

Ми проводили багато зустрічей, заходів – і офлайн, і онлайн. У нашій бібліотеці працював інклюзивний театр для дітей із особливими потребами – це аутисти, "діти сонця", дітки з ДЦП. Актори поставили у нас три вистави.

У бібліотеці ми навчали людей користуватись цифровою інформацією. Вчили представників старшого віку користуватися комп'ютерами, сплачувати за комунальні послуги через інтернет.

У нас було 150 комп'ютерів, 3D принтери, 3D ручки, робототехніка, домашній кінотеатр, ігрова станція –  діти могли грати у футбол, волейбол, танцювати за допомогою джойстика. У вихідний день до нас приходило до 500 осіб, хоча ми нікого спеціально не зазивали - люди читали інформацію на сайті і приходили самі.

Коли приїжджали посли, вони дивувалися, що в Україні є така бібліотека. Нині нічого не залишилося, і треба все починати з нуля.

До війни у ​​бібліотеці було людно. Поки що всі заходи намагаються проводити онлайн. Фото: надано Надією Коротун

До війни у ​​бібліотеці було людно. Поки що всі заходи намагаються проводити онлайн. Фото: надано Надією Коротун