Клоун Олег Добрий: Може, моя справа не найважливіша зараз, але точно – потрібна
52-річний Олег Литвинський (псевдонім Олег Добрий) працює клоуном у Національному цирку України. Наскільки складно бути смішним під час війни, які кошмари переслідують клоунів і чому в житті циркові блазні – сумні, артист розповів KP.UA.
І акробат, і жонглер
- Про цирк під час війни думаєш в останню чергу. Наскільки важко смішити людей у такий час?
- Ми від початку війни працювали в бомбосховищах (Олег Литвинський з 2001 року працював з напарником Андрієм Обуховим, який помер у квітні 2022 року. – Авт.). Людям треба переключатися на щось інше у такий тяжкий час. Коли в очах дітей з'являлися іскринки, я розумів, що робимо потрібну справу. Може, це не найважливіше зараз, але точно – потрібне. Сьогодні на кожній виставі військові кажуть «дякуємо за те, що ти робиш – воно того варте». А я говорю їм спасибі – за те, що можу це робити.
– Серед циркових артистів багато тих, хто продовжує династію. А як ви потрапили до цирку?
- У мене в сім'ї клоунів немає – я перший і, мабуть, останній. Донька пішла до театру. Років у п'ять я приїхав до бабусі до Києва - сам я з Криму, з Джанкоя, і мене повели до цирку. Тоді там працював Михайло Рум'янцев – клоун Карандаш. І в мене щось усередині спалахнуло - я теж захотів дарувати сміх. Це переросло у хобі, потім я прийшов до циркової студії, почав вивчати жонглювання, акробатику – опановував усі жанри.
- Тобто клоун має знати всі жанри чи акробати теж вивчають клоунаду?
- Справжній клоун має володіти якомога більшою кількістю циркових професій, гумор же дуже різноманітний. Потім я вивчав мистецтво магії, робив фокуси.
- Виходить, бути клоуном – це найважча професія у цирку?
– Це завжди було так. Стрибки, жонглювання, фокуси, еквілібр та багато іншого - все це я освоїв. У цирку завжди все трималося на трьох китах: клоунах, акробатах та тваринах. Дратує, коли як приклад називають Cirque du Soleil - це речі не можна порівнювати. Cirque du Soleil - це бізнес, правильно побудований та з великим вкладенням коштів.
- На зарплаті це відображається? Скільки заробляє клоун?
- Якщо беруть до штату, зарплата може бути 15 тисяч гривень на місяць – норма 15-20 вистав. Але артист отримує за номер, а клоун виходить щонайменше чотири-п'ять разів. У Німеччині клоуни за 15-20-хвилинний вихід одержують від 3 до 10 тисяч євро. Але це вже рівень циркової зірки. В Україні зараз для клоуна роботи немає жодної, і за кордон не виїдеш.
З напарником Андрієм Обуховим Олег Литвинський був відомий у комік-дуеті Пластилін. Фото: особистий архів Олега Литвинського: особистий архів Олега Литвинського
Чому клоунів бояться діти
- Щоб стати клоуном, освіта потрібна?
- У Києві у цирковому училищі тоді не було набору на клоунаду – пропонували на жонглера. Хореограф цирку з комісії покликала до них клоуном.
Трохи згодом я став першим в Україні клоуном Рональдом МакДональдом. У Будапешті вручили премію як кращому корпоративному клоуну Східної Європи.
Освіту я таки здобув, коли оголосили набір на клоунаду.
– У вас є пояснення, чому деякі люди бояться клоунів?
- Я довго шукав відповідь на це запитання. У 1990-х, коли все, і цирк у тому числі, розвалювалося, з'явилося багато шапіто. На артистах заощаджували. Думали: "А що, я теж клоуном зможу!". І люди, не знаючи професії, багато бід наробили, ось тоді й з'явилися діти, які бояться клоунів. Вони лякали дітей. Дитина, коли приходить в цирк, або закохується в нього, або каже: "Ні, більше я цього бачити не хочу".
- Чим же клоун може налякати дитину, якщо це, звичайно, не Пеннівайс ?
- Налякати дуже легко. Такі "клоуни" при виході в манеж завжди робили це голосно, щоб звернули увагу. Але дитина, яка сидить у першому ряду з батьками, не готова до такої звукової атаки. Спочатку треба її причарувати, показати, що ти є. Голлівуд теж своє додав - своїми картинами про маньяків у костюмах клоунів.
У пострадянському просторі клоунаду вивели на інший рівень. Є білий ліричний клоун і рудий – придуркуватий. Якщо клоун подобається, то знайте, що за цим стоїть дуже багато років роботи та досвіду.
Клоунів без травм не буває
- Доводилося виходити на манеж після смерті близьких, особистих трагедій і чи вдавалося тоді смішити і самому сміятися?
- Коли помер дідусь (а батька в мене не було), одразу після похорону мені треба було їхати на виставу. Тоді й зрозумів, що таке професіоналізм. Я маю переключитись на роботу, адже глядач прийшов посміятися. Це важко, але можливо.
- На манежі іноді трапляються трагедії (у листопаді під час вистави знепритомнів і помер дорогою до лікарні дресирувальник тигрів Микола Козирєв. – Авт.). Наскільки важко виходити, знаючи, що колегу в цей момент вивозить швидка?
- Якщо артист - професіонал, він виходить та робить свою справу. Він повинен не дати глядачеві відчути, що щось трапилося. Глядач має виходити з цирку щасливим, попри все. Того дня працював інший клоун, але я уявляю, як йому було тяжко. Але глядач усміхався.
– У цирку багато травматичних професій. А у клоунів бувають професійні травми?
- Звичайно. Перша серйозна травма у мене була, коли працювали в Казахстані в шапіто - я робив стрибок і падав. Дресирувальник собак, які їздили велосипедом, постелив у манежі фанерку прямо на тирсу. Я про це не знав і падав саме на тому місці. В результаті отримав травму ключиці. Повислу руку поклав у кишеню і відпрацював ще три репризи. А дрібних травм було багато - оступився, зв'язку порвав, невдало впав...
Олег упевнений справжній клоун має володіти якомога більшою кількістю жанрів. Стоп-кадр https://www.youtube.com/watch?v=_6n2mUXwTVs
"Клоуне, ти чого такий похмурий?!"
- Є думка, що клоуни у житті сумні. Наскільки ви з цим погоджуєтесь?
- Насправді я дуже тиха і закрита людина. Я не завжди розкриваюся. Навіть у гримерку до мене заходять нечасто. Я вважаю, що все яскраве треба робити на манежі. А потім – будь скромним.
- Вас не дратує, коли від вас у звичайному житті чекають жартів та приколів?
- Якось пішов на Новий рік до сестри, щоб не сидіти одному в готелі. Прийшов і тихо сидів, а всі від мене чекали на ці жарти: «Чуєш, ти ж клоун, чого ти такий похмурий?». Але я всього себе віддаю на сцені, а в житті прагну бути «нормальною людиною». Хоча знаю багато колег, які такі ж комедійні й у житті.
Зараз, якщо бачу, що від мене чекають жартів, видаю парочку, щоб заспокоїти публіку, а потім поводжуся, як мені комфортно. І тоді мене вже більше не чіпають. Спочатку були моменти, коли я страждав у компаніях, де говорили – «о, а казали, що клоун прийде!».
- Ви, до речі, не ображаєтесь, коли називають клоуном?
– Раніше просив не називати щось клоунадою, а потім зрозумів, що люди говорять те, з чим у них асоціюється, за шаблоном, навіть не замислюються. Тепер усміхнувся – та й усе. Іншої асоціації в якихось ситуаціях у людей немає – лише цирк та клоунада.
Кошмар клоуна
- І Нікулін свого часу, і сучасні клоуни часто скаржаться на один і той же кошмар – їм сниться, що люди не сміються. У вас теж такі кошмари?
- Мені завжди сниться страшний сон, що у нас зараз вистава, а ми ще не одягнені чи брів не зробили. Що глядач не сміється – ні. Згодом уже розумієш, що треба робити для того, щоб сміявся.
- Але якщо зал не сміється – як виходите із ситуації?
- Немає загальної формули, щоразу потрібно промацувати публіку – йдеш, як сапер мінним полем. Завжди мають бути заготівлі та купа реквізиту на будь-який випадок. Show must go on - за будь-яких обставин.
– А вас легко розсмішити?
- Коли смішно – я сміюся. Я давно не дивлюся на колег, як на рівень, а дивлюсь як звичайний глядач. Є такий відомий клоун Жигалкін, він приїхав на « 95-й Квартал » – і провалився. А тому, що втратив реальність. Це дуже важливо, хто перед тобою. Він працював у своєму шаблонному стилі - "О, зараз буде смішно!". Публіку не підготував. Такі провали сильно б'ють по психіці.
– А у вас були провали?
– Було один раз. Ми працювали у нічному клубі у Маріуполі на перше квітня. Побачивши майданчик, одразу сказав: «Хлопці, зовсім погано – будуть провали». Сцена була на другому поверсі, внизу оркестр, доступу до глядача не було. Для співаків це нормально, а клоун має контактувати, бачити очі та відчувати енергетику. Ми всі були засмучені і відчували себе винними в тому, що не змогли вийти із цієї ситуації.
Участь в одеській «Гуморині»-свято для будь-якого клоуна (Олег крайній ліворуч). Фото: https://odessa-life.od.ua
В Одесі гумор особливий
- Чи є міста, країни, в яких глядач завжди приймає на ура, а десь доводиться попрацювати, щоб розсмішити?
- Німеччина дуже легка для клоуна, можуть буквально сміятися з пальця. А ось іспанцям потрібний текст, просто мімікою не візьмеш. Китайці – ті спочатку «мертві» сидять, а потім аж долоні горять, так їм сподобалося.
В Україні особлива – Одеса. Там простіше і важче одночасно. Простіше тому, що твоя атмосфера. Але гумор там неповторний: "мамо, якщо від цього не сміються..." - як вони кажуть. Вони вже все «схавали» – твоя вистава може бути для них пройденим матеріалом.
У Дніпрі також цікаво. Якось підсадили до зали арт-директора, а він великий і зовні на бандита схожий. І знущалися з нього всю виставу. Бабуся біля нього сидить: «Синку, не ображайся, у нас уже років 10 таких клоунів не було!».
– Дорослих складніше розсмішити, ніж дітей?
- Це правда. Ти просто можеш оступитися, і діти вже сміються. Але дорослі всередині також діти, і коли є шанс повернути їх у дитинство, то вони твої. Треба обережно розпакувати цю дитину всередині.
Жовта кулька на згадку про напарника
- Які традиції чи прикмети є у цирку?
- Спиною до бар'єру стояти не можна – буде трагедія. Не можна їсти насіння - аншлагу не буде. У нас був один любитель насіння - коли їздили Азією, то поки не відбили у нього це бажання, повних залів не збирали. Хоча, може, це збіг.
Не можна чіпати реквізит перед виходом артиста – все падатиме, особливо цієї прикмети бояться жонглери. Не можна проходити перед артистом безпосередньо перед його виходом, це «уніформа» (обслуговуючий персонал у цирку. – Авт.) має такий грішок. Даємо за це потиличник.
Завжди за лаштунками голосно вітаємо один одного із вихідними. Раніше їх було мало – шість днів робочих, тепер набагато більше, але традиція лишилася.
На «зеленці» (заключна вистава. – Авт.) завжди жартують один з одного. Наприклад, мені замість бутафорської батареї можуть винести справжню. А якщо витягнуть унітаз замість батареї, відіграти взагалі буде важко... На одній із «зеленок» замість віника «уніформи» притягли пилосос. Але це традиція, мовляв, «зараз побачимо, який ти артист ».
- Торік ви втратили партнера (Андрія Обухова), з яким виступали понад 20 років. Як пройшла перша вистава без нього?
- Перший виступ був найважчим – у залі були друзі та батьки Андрія. Це був номер про жовту кульку - як колір його костюма. Ця кулька за сценарієм завжди була зі мною - і в кінці вона лопається. Я дуже тримався, щоб не вийти з образу. Усі плакали. Цей момент був дуже важким.
На другій виставі вже не було людей, які знали Андрія, - вона пройшла на ура, всі сміялись. У мене було відчуття, що він стоїть поруч і поплескує по плечу: «Іди вперед».
Наразі Олег Литвинський працює над сольними програмами. Фото: особистий архів Олега Литвинського
Хвилинка поезії
Вірш Олега Литвинського
Веселий, кумедний, він блазень при дворі,
Смішні він пісні співає дітлахам.
Всі голосно сміються, кричать – браво! Біс!
І просять його продовжувати бенефіс.
І знову, і знову виходить він до них,
Дарує він щастя і радість одним,
Іншим він з іронією скаже про те,
Чого всі бояться сказати про нього.
Він може грати, пісні співати, танцювати,
Веселий каскад нових жартів знову.
І здається всім, що життя без турбот,
Забули проблеми за прожитий рік.
Ну ось і фінал бенефісу блазня,
Оплески - нагорода праці,
І глядач з посмішкою побрів хто куди,
Цитуючи жарти та пісні кричачи.
Закінчилося свято, блазень зі сцени зійшов,
Присів за лаштунком, цигарку знайшов,
Маску свою він зняв легко,
І сльоза по щоці покотилася сама.
У грудях закололо, і серце його,
Чи не винесло те, що всередині в нього.
Він вгору подивився, усмішку даруючи,
Після чого не стало блазня.
Час пройде, пролетять і роки,
Але жарти блазня залишаються завжди.
І в пам'яті всіх відкриті серця,
Для радості тої, що дарував він тоді.
