Купилися на легенду, або Чому росіяни не вкрадуть надгробок козацького отамана
Росіяни хизуються черговим “порятунком” – до Краснодару мають намір вивезти старовинну плиту, викрадену з окупованої Кінбурнської коси. Російські ЗМі повідомляють, що вона є частиною поховання командувача Чорноморської козацької флотилії Сидора Білого – героя російсько-турецької війни. От буде конфуз, коли артефакт оглянуть історики!
Що насправді потрапило до рук росіян і чим уславився козацький отаман Сидір Білий, дізнавалася KP.UA.
Висічена вже в наступному столітті
Сидір Білий. Фрагмент портрету з видання: Белецкий П. «Украинская портретная живопись XVII–XVIII вв». uk.wikipedia.org
Сидір Білий помер 20 червня 1788 року від важкого поранення, здобутого у абордажному бою поблизу Очакова. За звичаєм запорожців – під гарматні залпи був врочисто похований в Олександрівській церкві на території Кінбурнської фортеці.
А плита, яку краснодарська мерія збирається встановити у соборі Олександра Невського, була висічена набагато пізніше після загибелі українського козака. Та ще й явно не для нього. Про що свідчить розшифрований нашими істориками напис:
«Здесь погребено тело командира Кинбурнской инженерной команды полевого инженера подполковника кавалера Ильи Васильевича Ижановича, умершего в январе 1833 года от рождения на 43 году».
- Раритет сам по собі цікавий, і його треба буде повертати, як усі вкрадені росіянами історичні цінності, - каже краєзнавець і письменник із Херсона Олексій Паталах. – Але жодного відношення до Сидора Білого цей камінь не має. Це довів відомий музейний фахівець Сергій Д’яченко ще на початку 2000-х.
Місце поховання Сидора Білого не знайдене, як, власне, і місце, де знаходилася Олександрівська церква. Кінбурнська фортеця була вщент розбита англійцями і французами під час Кримської війни.
- Через обстріли церква запалала і згоріла дотла. Солдати встигли врятувати тільки Євангеліє і надпрестольний хрест, які за часів Суворова купували в складчину. Ці реліквії перенесли в Очаківський собор Святого Миколая, але наразі їхня доля невідома.
Від Кінбурнської фортеці збереглися тільки земляні споруди - східний вал і серединна батарея. Коли бої вщухли, хазяйновиті селяни розібрали і розтягли по домівках все – до цеглиночки.
Легенда прижилася
У 2012 році на Кінбурнській косі велися археологічні дослідження на чолі з доктором історичних наук Світланою Біляєвою, але через певні проблеми роботи припинилися. Фундамент церкви не знайшли.
Єдине, про що можна говорити напевне, прах Сидора Білого досі покоїться в Кінбурні. Після смерті отамана його родина переїхала до Краснодарського краю, перепоховання не робили.
Олексій Паталах припускає, що плита, якою так опікуються росіяни, була знайдена на кладовищі, що розташоване на території колишньої Кінбурнської фортеці.
- Як історична постать цей інженер невідомий, всі архівні папери з Кінбурна або в Пітері, або в Москві. Але директор пансіонату, біля якого поставили пам’ятник, вирішив, що його можна пов’язати з Сидором Білим. Ця легенда прижилася серед непосвячених в історію людей, і росіяни її перехопили. Але ще раз скажу, що річ сама по собі цікава, і якщо її дійсно вивезуть, треба буде повертати.
Плита, під якою був похований маловідомий інженер, і яку вважають могильною плитою Сидора Білого. Фото: російські ЗМІ/пресслужба міської адміністрації Краснодара.
Юнаком подався на Січ
Про життя і бойові звитяги Сидора Білого залишилось багато архівних спогадів. Він зі старовинного козацького роду – народився у 1735 році на так званій Ханській Україні (сучасний південь України і частина Молдови), вступив до Києво-Могилянської академії, але цивільне життя не вабило юнака. А тому подався на Січ, де навчався в школі старшин.
Через виняткові здібності ще за молодих років Сидір був обраний осавулом, брав участь у багатьох морських і сухопутних походах на Дунай і в Крим, виконував особисті доручення гетьмана Петра Калнишевського.
Як досвідченого мореплавця і військовика Сидора поважали у Санкт-Петербурзі. Під час коронації його особисто відзначила Катерина ІІ, подарувавши золоту медаль зі своїм портретом і дворянське звання. Однак прихильність імператриці до козаків виявилася оманливою. Сидір Білий був у складі депутації на захист прав запорожців. Пів року разом з кошовим Антоном Головатим вони обивали пороги російських вельмож, та намарне.
Коли Катерина зруйнувала Січ, від репресій Білого врятувало тільки заступництво Григорія Потьомкіна, який призначив козака керівником Новоселицького уїзду під Херсоном. Однак згодом він же і відібрав цю посаду, віддавши її російському офіцеру.
Росіяни вірять, що відхопили рідкісний артефакт. Скріншот з російського видання krasnodar.bezformata.com
Відродив козацький флот
Певний час Сидір Білий вів життя заможного селянина, проте повернувся до військової справи. Відродити Січ за тих умов було неможливо, але відновити козацький флот, нехай під імперською п’ятою – так. Цим і зайнявся у Херсоні осавул, взявши участь у великому будівництві Чорноморського вітрильного флоту. 6 квітня 1783 року Сидора Білого та його друга Антона Головатого офіційно взяли на службу, як «вірних козаків». Перший похід новозбудованої Дніпровської флотилії «великого моря» Потьомкін довірив отаману і майору Сидору Білому.
Повернувшись до Херсона, Білий очолив Лиманську гребну флотилію «малого моря», яку знову-таки довелось будувати. Це кораблі, які мали виконувати функцію десантних військ, Сидір намагався набирати на них козаків. Потьомкін оголосив, що колишні запорожці, котрі приведуть побратимів, отримають офіцерські чини та дворянство.
Військову доблесть козаків високо цінував і Суворов. Щойно отримавши призначення командиром корпусу в армію Потьомкіна, він прислав Білому пожалувані царицею військові клейноди: велику білу з синім хрестом корогву, кілька менших корогв з куренем, булаву, бунчук і перначі. Хоч Катерина заборонила вживати слово “запорожці”, Суворов всюди називав гвардію Білого «Запорозьким військом вірних козаків».
7 вересня 1787 року розпочалася чергова російсько-турецька війна. Трагедія козаків полягала в тому, що тепер вони мали битися, окрім з турками, ще й і з побратимами - задунайцями, які входили до складу ворожих військ. В кінці вересня 1787 року турецьке командування вирішило захопити Кінбурнську фортецю, в якій знаходився Суворов зі своїм корпусом. Бій був жорстоким, важкопоранений Суворов запросив допомоги Лиманської флотилії, якою командував Білий.
Ескадра вийшла назустріч десанту, але коли побачили в кораблях-чайках запорожців, домовилися постріляти у повітря. Задунайці повернулися до Очакова, чим значно послабили турецьке військо.
Смертельне поранення Сидір Білий отримав у віці 53 роки. В останній шлях його проводжали побратими і добрий друг контрадмірал Джон Поль Джонс – знаменитий “Чорний корсар”, якого вважають засновником військово-морських сил США. В той час він перебував на російській морській службі.
