Життя у Донецьку: ціни на квартири зростають, але води та тепла в них не обіцяють
…У Донецьку випало трохи снігу і прикрило недоглянутість вулиць. Перед цим і дощ був, і град – у соцмережах дончани раділи, що не «Град», а град, - і рятувальники надсилали штормові попередження, хоч було +2 та трохи туману. Звичайна донецька зима - сльота, бруд і зовсім мало снігу. Похмура. Символ розпачу та апатичності від того, що навколо. Тому що все, що відбувається, – тільки до гіршого. Це розуміють навіть ті, хто першим біг отримувати паспорти РФ, записував дітей у кадети – «ну як же!», пив шампанське рік тому, коли «Путін нас визнав»…
Поховавши перших друзів, відправлених у донбаську м'ясорубку в березні 2022-го, попрощавшись із тими, хто виїжджав - «напевно, назавжди, вибач, друже, але жити хочеться», - багато хто в Донецьку зрозумів, як некрасиво і боляче їх кинули через плече. Немов у дзюдо - улюбленому виді спорту одного старого диктатора. Припечатали, придушили, наказали лежати, поки не дозволять підвестися.
«Мічені» на дорогах та в кабінетах
Піднятися вже не вдасться. Окупований Донецьк розтоптаний, розграбований, розбитий тими, хто прийшов донеччан від когось захищати. Дороги дев'ятий рік руйнуються траками танкових гусениць, житлові будинки занепадають, не побачивши жодного ремонту за час окупації, пасажирський транспорт самі пасажири називають не інакше як «труни на коліщатах», а якщо трапляється на дорогах ДТП, то можна на 100 відсотків бути впевненим – з вини машини з наклейкою Z і зазвичай без номерів. Таким не писані правила і не для них ухвалено закони. За очі Z-авто та їхніх власників у Донецьку називають «мічені». І намагаються триматися подалі.
Слово «свавілля» заграло в Донецьку новими фарбами, як і «нові росіяни». Втім, порівняно з тим, що відбувається зараз, 90-ті лихі пройшли в цьому місті непомітно і легко. «Кришування», воно ж рекет, «віджим», «розбірки», «куратори» - все те ж, тільки тепер у камуфляжному забарвленні або в дуже дорогому костюмі і із запахом кремлівської стіни. Дрібні підприємці кидають все і йдуть "у закат" – виїхати за межі анклаву чоловікам непенсійного віку складно. Вести бізнес у нових умовах – ще складніше. Та й не всякі донецькі конкуруватимуть із "шановними російськими друзями", які вже намалювали тридцять три схеми використання донецької «сірої зони». Сюди стрімкою річкою ллється контрабанда, і колишнє життя залишилося у спогадах разом зі свіжими овочами та фруктами. Єгипетські помідори та турецькі огірки за захмарними цінами – на смак пластмасові. Раніше це все можна було привезти з України, зараз - ні.
Ціни, до речі, - предмет окремого головного болю для донеччан. Вже багато хто з'їздив і до Москви, і до Владивостока – повернувся з вердиктом «Там дешевше, ніж тут!» За тухлі донецькі зарплати свіжий огірок у січні знову стає делікатесом, а заплатити 400 рублів (близько 200 гривень) за кілограм дивного виду зелененьких можуть дозволити собі не всі. Місцеві чиновники із заклопотаними обличчями і в оточенні телекамер виїжджають у «рейди» з перевіркою цін, після чого у магазинах виставляють нові цінники, менші за попередні, і товар викладають під них той, що викинути збиралися. Фотографіями гнилих овочів та риби донецькі чати заповнені до країв, але… На результат ніхто не чекає, вже все зрозуміло. Цікаво, що буде далі.
Якби не копійчанні зарплати, то ціни на овочі можна було б вважати цілком «європейськими». Фото:/t.me/chp_donetskv
Де ж вода?
Окрема тема – вода у місті. Напевно, про Донецьк писатимуть у якихось медичних підручниках як про місто, яке примудряється жити без водопостачання майже рік, і про його санітарний стан можна лише здогадуватися. Хтось не бачив у крані води з минулого лютого і живе, витираючись серветками. Інші отримують воду раз у три дні на дві години. Тоді у везунчиків шумлять пральні машинки і перемивається весь посуд. Той факт, що вода не очищається, має блідо-жовтий колір і пахне дохлою рибою, вже нікого не бентежить - є і слава богу! Тим, кому не пощастило з доступом до води, бігають із пластиковими баклажками до краників, виведених із підвальних водопроводів назовні. Символ Донецька давно вже не пальма Мерцалова, а ось ця людина з поглядом здобувача та двома каламутними баклажками в руках. На балконах в рядок стоять з десяток таких же - недоторканний запас, НЗ на чорний день. Тобто, можуть бути дні чорнішими, ніж ці?
Для місцевих це все вже норма, кому розповіси «ззовні» – жахаються. Про гігієну та санітарію зараз тут намагаються не замислюватися – і без того жаху вистачає. Скаржаться на те, що вода страшно сушить шкіру, що від неї розводи на плитці відмити з першого разу не виходить, що баклажки ця речовина поступово роз'їдає - і терплять.
Вода зникла у Донецьку одночасно із Маріуполем на карті України, навесні 2022-го. Можливо, ніякого взаємозв'язку немає, просто збіг. Але хто зараз, у наш час, вірить у збіги?
Новий символ Донецька – людина з баклажкою у пошуках питної води. Фото:/t.me/chp_donetskv
Ну а раптом?
І на цьому сіро-чорному тлі, в цьому анклаві «розквіту руського міра» виділяється ще безглуздіший штрих дивного кольору, який ріже око і остаточно добиває недосвідченого глядача. Це ціни на нерухомість у Донецьку та околицях. Вони ростуть. І крапка.
Навіть самі донеччани не можуть зрозуміти: як? Ну як у місті, яке щодня слухає «бабахи» різної тональності, а частина районів обезлюдніла ще у 2014-му, де працюючі підприємства можна перерахувати на пальцях однієї руки, а працездатні чоловіки постійно перебувають під загрозою насильницької мобілізації, де діти навчаються дистанційно другий рік, дитячі садки не працюють, а в лікарнях спочатку лікують солдатів і лише потім – хронічних хворих та старих людей, де транспорту дедалі менше, а перевірок дедалі більше – як у такому місті можуть дорожчати квартири?
- Ну ми ж тепер Росія, - понуро пояснюють рієлтори. – Власники житла підганяють ціни під російські. І ще військові отримують добрі виплати. Зрозуміло, що ніхто за такі гроші нічого не придбає. Ну а раптом?
Це могло б стати девізом Донецька – «Ну а раптом?», якби не колишній – «Треба потерпіти». Він, як і раніше, актуальний разом зі своїм аналогом - «Ви не розумієте, це інше».
– Якщо Донецьк – це Росія, чому зарплати не російські? Навіщо до нас їдуть російські будівельники працювати, якщо маємо свої? Чому досі на кордоні всіх перевіряють? Де якісний мобільний зв'язок, інтернет, банки, онлайн-платежі, мережеві магазини, поштові служби, робочі місця? Де чоловіки віком від 18 до 55 років, яких забрали минулої весни та обіцяли повернути? Де ремонти зруйнованих будинків, адже обіцяли? Де вода та тепло? – іноді пошепки запитують "у нікуди" жителі нещасного Донецька.
– Ви не розумієте, це інше. Потрібно потерпіти. Ну, а раптом все раз – і з'явиться, – поважно киваючи головою на телеекрані, відповідає окупаційна влада, ховаючи посмішку в пухкі щоки.
Квартира у Донецьку за 300 тисяч доларів? Легко!
Що ж до цін на нерухомість в окупованих регіонах, то і для цієї ситуації важко знайти аналоги в історії. У будинках, які не бачили ремонту як мінімум дев'ять років, з відсутнім водопостачанням і каналізацією, але з тарифами на комуналку, що піднялися на 20%, господарі намагаються продати квартири з «бабусиним» ремонтом за якщо не московськими, то ростовськими цінами. За напівубиту двохкімнатну у хрущовці в районі «тихого центру» Донецька (Калінінський район) просять більше $30 тисяч, водночас на околицях аналогічне житло може коштувати вже $50 тисяч. Квартири в самому центрі - наприклад, на бульварі Пушкіна (Ворошиловський район), варіюються в ціні залежно від того, як швидко хочуть виїхати господарі: можна купити за ці $30 тисяч непогане житло з видом на театр або площу Леніна. Навіть власники квартир у новобудовах на одній із центральних вулиць – проспекті Ілліча – вже змирилися з тим, що продати житло за ті ж гроші, які були вкладені у покупку, не вийде.
А ось власники квартир на проспекті Панфілова (Київський район) вже вісім років намагаються продати пафосну 4-кімнатну квартиру із дизайнерським ремонтом за $130 тисяч. Та й це ще не межа. За $300 тисяч виставлено на продаж 4-кімнатну квартиру біля донецького кінотеатру «Зірочка» (неподалік колишньої міської мерії та парку кованих фігур), у центрі Донецька. Це видові апартаменти на 13-му поверсі 15-поверхового будинку, з меблями, двома санвузлами, системою «розумний будинок» і т.д. Рієлтори навіть вписали у плюси будинку «все по феншую»… Щоправда, феншуй не допоміг, район «Зірочки» був серйозно обстріляний у грудні, але продавців це не збентежило. У цьому ж будинку є квартири "всього" за $280 тисяч. Паркування та консьєрж включені у вартість.
Ціни на нерухомість вже на рівні київських. Фото: olx.ua
Коли повернеться Україна
Якщо дивитися з іншого боку, то й у сегменті бюджетного житла відбулися зміни. Наприклад, кімнату у гуртожитку у 2016-2018 роках продавали за $2000-3000, то зараз уже просять $7000 і неохоче йдуть на торг. «Однушки» залежно від району можуть танцювати вгору ціновими сходами скільки завгодно, але навряд чи можна знайти щось дешевше за $15 тисяч навіть на околицях.
Охочих купити нерухомість у «новому регіоні РФ» небагато – та ж відсутність води та опалення вже відлякує потенційних «донецьких». Одна-дві угоди з продажу за місяць вважається у рієлторів великою удачею. «Старих росіян», які раптом вирішили прикупити собі донецьких «квадратів», може відвернути ще й абсолютно невиразне законодавство – наполовину «ДНРовське», наполовину «російське». Рієлтори кажуть, що часто покупці просять у продавців розписку про те, що коли (а не «якщо»!) Україна поверне свої території, колишні власники квартир не заперечуватимуть угоду та не виганятимуть нових власників. Дуже показово...
Невелика квартирка в розбитій хрущовці тягне на 30 тисяч доларів. Фото: olx.ua
