Що не так зі «списком бажань» чиновниці
Ви можете уявити працівницю бібліотеки чи шкільну вчительку, яка бажає заробити мільйон доларів? Ні, звичайно, десь уві сні ми всі уявляємо себе багатими і як купаємося у розкошах, але не настільки, щоб впевненою рукою заносити це на т.зв. карту бажань. Мрії та бажання - поняття різні. Мрії можуть залишатися мріями, а бажання мають збуватись.
Я не засуджую тих, хто зараз потішається над записочками в. о. керівника податкової служби Києва Оксани Датій (схоже, що колишньої в.о., оскільки її фото та прізвище оперативно зникли із сайту Головного управління ДПС столиці). Наші бажання залежать від наших можливостей. А в цієї дами вони були. Бо не бібліотекар і не вчителька молодших класів. Бо на перше місце ставила посаду, а вже потім Мальдіви та мільйон – як наслідок.
Але я також солідарна з тими, хто вважає, що такі особисті речі не повинні з'являтися у публічній площині. І не лише тому, що неетично. А тому що за державу прикро.
Якби не було цих «списків бажань», справа б не отримала такого резонансу. Квартири, автомобілі, долари у мішках – цього ми вже надивилися, цим не здивуєш. А заглянути у комодик із білизною – це щось новеньке. Браво ДБР, виродило справу, яка на слуху!
Але ми обговорюємо не схеми, названі злочинними. Не сперечаємося, добре чи погано не по кишені жити, не чекаємо на справедливий суд. А обсмоктуємо старі записочки, соболину шубу, сукні з мереживами – дешево чи дорого виглядає, скільки разів була одружена, чи дісталася своїх Мальдів.
Тому що все інше видається очевидним: крадуть усі, хто може, садять тих, хто не поділився, завтра прийде нова в.о. і теж купить собі три квартири, загадає під ялинку мільйон. Ну про що тут говорити?
