• Головна
• Суспільство

Фото: facebook.com/siguldasbiblioteka

Витинанки – вирізані малюнки з паперу - набули популярності ще на початку ХХ століття. Легкі та повітряні – вони не просто прикрашали інтер'єр, а ніби символізували доброту та світло. Миколаївській художниці Олені Маркітан витинанки допомогли пережити складні часи після смерті чоловіка, а тепер допомагають морально вистояти у війну. Роботи миколаївської художниці, виконані у темряві при свічках, тепер є не лише у рідному Миколаєві, а й у Латвії – ними прикрасили вікна Сигулдської муніципальної бібліотеки.

Ми зв'язалися з Оленою, щоб більше дізнатися про мистецтво витинанки та її останню роботу «Дерево життя».

«Коли відійшла від обстрілів, виникло бажання творити»

- Олено, як ваші витинанки потрапили до Латвії?

Олена Маркітан. Фото: facebook.com/emarkya

- З початку війни я залишалася у Миколаєві, лише іноді їздила до дітей до Одеси. А влітку вирушила за кордон, щоб привезти бандуру для невістки: вона бандуристка, поїхала до Латвії разом із онуками від війни. Там я не працювала – ходила на природу, відвідувала музеї, займалася дітьми, забирала їх із садка та гуляла. Два місяці провела за кордоном, а до нового навчального року повернулася додому. Тоді й почала знову робити витинанки.

А у місті, де ми жили, у Сігулді, був чудовий виставковий зал – я мріяла туди потрапити зі своїми роботами. Але це було  мало реально: щоби встигнути вписатися в план виставки, це потрібно робити заздалегідь. Я поїхала, а невістка записалася до місцевої бібліотеки і під час спілкування зі співробітниками показала мою роботу. Вона їм сподобалася, бібліотека захотіла замовити мою композицію.

До Нового року я якраз шукала відповідне місце. Думала, нехай це буде не виставковий зал, а просто гарні вікна: люди зможуть побачити витинанки, проходячи вулицею. Мені хотілося зробити таку виставку в Одесі, але Одеса стала темною. Тому зраділа, що вікна знайшлися - у Латвії. Особливо гарно, коли їх підсвічують, тоді роботу помітно вночі з вулиці.

– Латвія сприятливо позначилася на вашій творчості?

- Звичайно! Там я позбулася своїх страхів і нервових порушень, викликаних обстрілами. Дуже сподобалася мені ця країна та місто, в якому я жила. Вразила природа, історія. На тлі всієї цієї краси в мене з'явилося величезне бажання творити: вдома робота не йшла.

Ще до цієї поїздки задумала триптих «Древо життя». Але він у мене не виходив: морально було тяжко. Після повернення з Латвії жадібно накинулась на роботу. Спершу було важко, але справа пішла. Після першої витинанки захотілося зробити ще.

Коли робота готова, завжди є бажання показати її. Звернулася до керівництва нашої міської бібліотеки із пропозицією виставити свої композиції – і вони організували виставку. Не думала, що під час війни це можливо.

- Ви працювали над останніми витинанками, коли повернулись із Латвії. Але тоді почали відключати світло. Невже доводилося працювати у темряві?

- Так. Мені написали лист із замовленням із Латвії, поставили терміни: хотіли отримати витинанки до Різдва. Спочатку замовили вісім штук, потім виявилося, що треба зробити шість. У підсумку я виготовила сім: одна витинанка у подарунок.

У мене й так був лише місяць на них, а тут почалися відключення світла. Купила один ліхтар, але він не працював так, як хотілося – працювала при свічках. Так і виходило: коли світло було - займалася з учнями онлайн, коли його відключали - працювала з витинанками.

- Ви встигли виконати замовлення вчасно?

- Я встигла зробити замовлення для Латвії, хоч це було непросто. Довелося підключитися дочці, яка мешкає в Одесі. Без її допомоги я, мабуть, не встигла б. А так я малювала, а вона вирізала.

- А скільки часу йде на одну витинанку?

- Якщо малюнок готовий, залишається тільки різати і більше нічим не займатися весь день, то три-чотири дні на це піде.

- Так багато!

- Звичайно, це ж два квадратні метри! А якщо додати малюнок, виготовлення однієї витинанки може зайняти до тижня.

Перед Різдвом вікна Сигулдської бібліотеки оздобили роботи миколаївської художниці. Фото: facebook.com/siguldasbiblioteka

«Ми житимемо, і все у нас буде добре»

- Чому ви обрали сюжет «Древо життя»? Що він символізує?

- Коли мені хотілося зазирнути в основи витинанки та спробувати у цьому себе, дізналася, що древо життя – давній сюжет народної творчості. Він використовувався у фольклорі, вишивці, кераміці та декоруванні посуду. Витинанок на цю тему також немало.

Десь цей сюжет спрощений, проте, враховуючи масштаби моєї роботи – 2 метри, треба було вивчити це питання глибше. Я студіювала теоретичний матеріал і вивчала старовинні вишивки – з цих знань вже народжувалися мої роботи.

У сюжеті триптиху «Древо життя» зображено уявлення українського народу про світ. У самій назві є життєстверджуюча філософія. Мені хотілося передати два моменти – по-перше, щоб усі згадали, що ми є українцями, а по-друге, що древо життя вічне – і ми виживемо. Думки та почуття були приблизно такими, коли я робила цю витинанку, – ми житимемо, і все буде добре.

- Малюнок для витинанки ви вигадуєте самі?

- Звичайно, щоразу.

- А коли ви почали робити витинанки?

- 2017 року витинанки допомогли мені пережити смерть чоловіка. Він пішов із життя влітку – вже восени я почала роботу. Тоді не хотілося перебувати вдома, тож витинанки я робила у школі. Співробітники приходили, дивилися, їм подобалося – і це мене надихало. З того часу я продовжую їх робити разом зі своїми учнями, старшокласниками нашої мистецької школи. Потім виставляємо витинанки на виставках. Однак ця робота потребує багато часу, а його здебільшого забирає школа.

- То ви тоді навчилися їх робити?

- Ні, 1982 року, після закінчення інституту в Одесі, я приїхала до Миколаєва. На курсом менше навчалася моя майбутня подруга Ірина. Вона народилася на Хмельниччині, а там розвинений цей вид мистецтва. Ірина мала чудового вчителя, і навіть диплом вона робила по витинанці.

Коли ми почали дружити, вона закохала мене в цю техніку – я почала робити витинанки у своїй художній школі разом із учнями. Мені дуже подобається цей жанр щодо навчання композиції. І останнім часом ми з дітьми почали досягати успіхів.

- Ви ще займаєтесь якимось видом творчості?

– Я займалася авторською лялькою, робила виставки. У нас у Миколаєві була чудова галерея, де до Нового року я мала виставку «Час ангелів». Там такі вікна з арочним верхом! Я побачила їх і вирішила: для таких вікон треба зробити витинанки. Оскільки тема та розмір були відомі, я вирізала 4 композиції ангелів. Вони чудово виглядали на цих вікнах - і з вулиці, і зсередини. Вікна – саме те, що потрібно для витинанки.

- До речі, що символізують витинанки у народній творчості?

– Витинанки створювалися як прикраса української хати. На відміну від давніших вишивки та гончарства витинанка виникла на початку ХХ століття, коли для населення став доступним папір. За допомогою витинанок українці прикрашали будинки до свят. Оскільки головні свята – це Великдень та Різдво, як правило, їм і присвячували роботи. На Різдво традиційно вирізали ангелів, також у витинанці бувають орнаментальні композиції.

Композиція «Древо життя» у Миколаївській центральній бібліотеці ім. Кропивницького. Фото: vn.mk.ua (http://vn.mk.ua/)

«Витинанки для старших, вириванки – для молодших»

– Вашим учням подобається такий вид творчості?

- Так. Щоби зацікавити дітей, ми робили ілюстрації до українських приказок. Тоді у мене було два паралельні класи – кожна дитина принесла по роботі. Потім я зробила книжечку «Українські народні приказки».

Пізніше з іншим класом зробила «Українські народні загадки». Там було ще цікавіше – ми розгадували загадки. Тоді кожен приніс по дві витинанки, з яких я знову зробила книжечку.

Усі роботи присвячені певній темі. Далі показуємо їх на виставках.

Щоправда, витинанки ми робимо лише зі старшими класами. Першокласники поки що маленькі, та й в онлайн це складно. Адже треба підійти, показати, направити.

Тому іноді з малюками ми робимо різновид витинанки – вириванку. Вона доступна для дітей. Відмінність у тому, що виривання ми виконуємо не за допомогою ножиць, а пальцями - композицію виривають з паперу.

Вириванку можна робити з окремих елементів, тому вона доступна для молодших. А ось витинанку розрізати не можна. Полотно вимагає цілісності і має бути єдиним.

- Учні у вашій художній школі зараз займаються онлайн чи є можливість приходити?

- Залишився лише онлайн. Але в деяких останнім часом великі труднощі зі світлом. Найважче західній частині Миколаєва: учні, які там живуть, взагалі не мають змоги підключатися до уроків. Але ті, хто можуть, приєднуються до занять та із задоволенням навчаються.

- Що найбільше подобається дітям?

– Ті, хто виїхав за кордон, роблять вириванки. Ті, хто залишився – ниткографію, зображення з викладених ниток. Тішить, що завжди є діти, які цікавляться образотворчим мистецтвом.

Одна з авторських ляльок Олени Маркітан. Фото: facebook.com/emarkya