Вмотивований до життя: втративши на війні ногу, тренер з акробатики повертається у професію
Втративши на війні праву ногу, 33-річний Олександр Чайка більше не зможе виконувати ті карколомні трюки, на які був великий майстер. Але він не втратив віру в себе і невдовзі повернеться в улюблену професію – дитячого тренера з акробатики.
В боротьбі за життя після надважкого поранення надійною опорою, помічником і рятівником для чоловіка стала кохана дружина Анна. Вона розповіла про їхню з Олександром історію.
“У нас співпадало буквально все!”
Вони познайомилися, як більшість сучасної молоді, – в інтернеті.
- У обох життя було дуже насичене. Сашко займався акробатикою з дітьми, я за фахом психолог, працювала в школах, в садочках, потім перейшла в приватну практику, стала тренером з фінансової грамотності дітей та модератором фінансово-психологічної тренінг-гри Psychology of money, - згадує Анна. - Часу на дозвілля, походеньки і посиденьки завжди бракувало. Тож я зайшла на сайт знайомств, побачила фото Сашка, прочитала про нього - хлопець здався мені цікавим, я поставила “вподобайку” і отримала таку ж у відповідь. Так почалося листування, і ми ним захопилися.
Незабаром молоді люди зустрілися і зрозуміли, що створені одне для одного.
- Це був березень 2021 року, тривав суворий карантин, багато закладів зачинилися. Ми просто гуляли вулицями Києва і говорили, говорили... Сашко розповів, що має дві вищі освіти – економічну і хореографа, він видався мені дуже непересічною, креативною людиною. У нас співпадало буквально все – захоплення роботою з дітьми, здоровий спосіб життя, моральні цінності, переконання, хобі. У той вечір на вулиці було досить холодно, але ми ходили і розмовляли аж десять годин, перш ніж Сашко провів мене додому. Після кількох таких побачень зрозуміли, що хочемо справжніх стосунків.
Через місяць пара спробувала будувати спільний побут і з’ясували, що тут також все у них гармонійно. В березні 2022 року – на річницю знайомства - Олександр хотів запропонувати Анні побратися. Але вона дізнається про це пізніше - у часи дуже важких випробувань. Жорстока війна розставила свої пріоритети.
До війни. Красиві і закохані. Фото надане Анною Чайкою
Одразу відправили у військову частину
Коли 24 лютого під Києвом почали лунати вибухи, Анна, її сестра та Олександр вирішили виїхати за кордон до знайомих.
- У Львові дізналися, що чоловіків призовного віку не випускають з України, і вирішили зостатися тут. Я нікуди не хотіла їхати без коханого. Сашко, він дуже принциповий та чесний щодо законів і правил, пішов до військкомату, щоб стати на облік. А склалося так, що всіх, хто тоді приходив, саджали в автобус і відправляли в бойові частини. Мені було дуже боляче, я сильно переживала, багато плакала, бо розуміла, що таке війна. Коханий не проходив армійську службу, не мав військового фаху і досвіду поводження зі зброєю. Мені здавалося, що в тилу він міг би бути ефективнішим, але нічого змінити не могла. Сашко наполіг, щоб ми з сестрою все-таки виїхали до Литви. Сказав, що так йому буде спокійніше.
Через тиждень-півтора навчань Чайку з іншими новобранцями направили в одну з найгарячіших точок - під Попасну в Луганській області.
Сашко показує фрагменти протезу. Фото надане Анною Чайкою
20% шансів на життя
Олександр виконував завдання, споріднені з розвідкою. Анна фактично не мала змоги спілкуватися з ним. Єдиною розрадою були “плюсики”, які боєць надсилав їй кожного ранку, відшукавши, де ловить інтернет. Одного березневого дня Анна зрозуміла, що завтра того “плюсика” не отримає.
- З боку ворога був великий обстріл. В окоп, де група несла чергуваня, попав танковий снаряд. Сашка відкинуло, засипало землею, балками перекриття. Побратим отримав важку контузію, але тримався на ногах. Він сам не міг витягти Сашка з тої пастки, тому три кілометри біг до штабу, щоб покликати допомогу. Коли вона нарешті до Сашка дісталася, то його ще 40 хвилин відкопували з-під завалів.
Праву ногу бійця пошматувало так, що нікуди було накладати джгути. Литку лівої ноги важко обпекло.
- У Дніпро до військового госпіталю чоловіка довезли тільки через добу, праву ногу відтяли аж з тазовою кісткою. Лікарі давали тільки 20% шансів на життя, бо розвинулася газова гангрена, - згадує Анна.
Тренування і знову тренування. Фото надане Анною Чайкою
В загс поїхали прямо з лікарні
Про важке поранення коханого вона дізналася того ж дня через побратима Сашка, але ще місяць мусила лишатися в Литві, бо до реанімації військового госпіталю пускають тільки близьких родичів.
- Ми ж розписані тоді ще не були. Поруч з Сашком в Дніпрі була його мама, ми тримали з нею постійний зв’язок.
Три тижні Чайка провів у стабільно тяжкому стані. З легень відкачували рідину, клали на штучну вентиляцію, на діаліз, бо почали відмовляти нирки. На щастя, організм спортсмена подолав всі основні загрози.
- Була домовленість, що Сашка перевезуть у Львів, але дорогою почалася артеріальна кровотеча. Просто з потягу чоловіка доправили до лікарні швидкої допомоги у Вінниці. Там уже ніщо не заважало мені бути поруч з ним.
Ще місяць Олександр пробув у реанімації, доки лікарі не сказали, що загроза життю відступила. Почався складний процес реабілітації.
- Пропозицію руки і серця Сашко зробив мені у лікарні 6 червня, а 5 липня ми розписалися. Свідками були двоє хлопців, які лежали разом с Сашком у палаті. Вони допомогли йому поїхати на колясці в загс. На той момент чоловік уже міг вставати і трішки ходити на милицях. Він весь час намагався тренувати м’язи, щоб відновити колишні сили, а я всіма шляхами, якими могла, шукала варіанти протезування. Наш випадок був надскладний, фахівці казали, що такий протез можуть зробити тільки за кордоном.
Весілля у Вінниці. Фото надане Анною Чайкою
Вчився ходити, падати, підніматися
Порятунок прийшов від благодійного фонду Future For Ukraine.
- Ця організація ніколи раніше не вирішувала завдання з протезування, але коли там дізналися історію мого чоловіка, пообіцяли допомогти і знайшли фахову клініку в Америці. Чотири місяці довелося збирати документи, і от 28 вересня ми нарешті вирушили в дорогу. Я дуже хвилювалася, як Сашко перенесе довгий переліт, але все минулося добре.
Це був тільки початок нових випробувань.
- Як тільки зміг, чоловік відмовився від коляски і став ходити на милицях. Перебуваючи на реабілітації в Україні, він багато плавав у басейні, робив доступні спортивні вправи. Це дало хороше підґрунтя, але звикання до протезу – дуже складна справа, – каже Анна.
Сашкові довелося вчитися не просто ходити на штучній нозі, а й підніматися по східцях, повертатися, падати, підводитися. Протез в перші кілька тижнів сильно натер шкіру – аж до ран, які довелося лікувати. Однак подолали і це.
- Власник американської клініки, який сам виготовляв для Сашка протез, врахував особливості його травми і зробив силіконову вставку, яка значно полегшила адаптацію.
На концерті Kalush. Фото: ФБ/Kalush офіційна сторінка
Якщо доля дала другий шанс...
В соцмережі Олександр викладає відео своїх наполегливих тренувань. Зараз він бачить для себе два напрямки в житті. Перший – це повернутися до роботи з дітьми. Всі ці місяці вихованці та їхні батьки підтримували свого тренера, писали листи, пропонували допомогу. От і зараз кажуть, що чекають на відновлення занять з Чайкою.
- У Сашка свій індивідуальний підхід до навчання акробатики. Він все показував дітям сам, міг виконати будь-який трюк. Але ж більшість тренерів, як відомо, не показують, а пояснюють. От і чоловікові доведеться змінити методику, виробити нову специфіку.
Другий напрямок – це про силу волі. Серед підписників Олександра багато молодих хлопців, які також втратили кінцівки на війні. Поки війна триватиме, таких, на жаль, ставатиме дедалі більше. Сашко поклав собі за мету підтримувати таких людей. Він розповідає, що таке фантомний біль, як треба відновлюватися після ампутації, як збирати документи для оформлення інвалідності, як шукати нові орієнтири і будувати за ними життя, як безглуздо занепадати духом.
- Мій Сашко дуже вмотивований і мотивує інших, він любить повторювати: якщо доля дає другий шанс, у будь-якій ситуації можна зробити життя насиченим і щасливим, - завершує Анна свою розповідь.
Лікарі і медсестри, які працювали з Сашком, також надихають його прикладом своїх нових пацієнтів.
