• Головна
• Суспільство

Фото: особистий архів Світлани Букач

Вчитель фізики академічного ліцею «Вектор», мама та бабуся із Білої Церкви Світлана Іванівна Букач шиє білизну для військових із початком повномасштабного вторгнення Росії.

За словами педагога, у військових на передовій немає можливості випрати білизну, а отже, вона потрібна завжди. Світлана Іванівна вже пошила 2000 трусів та кілька десятків подушок, військові такій допомозі дуже раді. Але щоб продовжити постачати військовим «непомітну» допомогу, потрібна тканина.

«Хлопцям не вистачає води, щоб пити, не те щоб прати»

Свєтала Іванівна та її подруги по роботі Таскира Максюта та Наталія Генріхівна забезпечують наших захисників білизною. Фото: ФБ Володимир Максюта

– Світлано Іванівно, як вам прийшла ідея допомагати військовим і чому саме спідня білизна?

– Ви знаєте, я за славою не гонюсь, найкраща нагорода – наша перемога. Допомагаю, як усі. Коли почалася війна, я спочатку плакала: Ірпінь, Буча… А потім, коли дивилася новини, втоми вже не було. Сідала за стіл - і шила: адже хлопцям там тяжко.

Почала шити білизну військовим десь із 1 березня. Спочатку принесла її волонтерам, а за кілька тижнів сама почала шукати тканину – у знайомих, колег по школі, сусідів, у своєму будинку переглянула все, що можна. – з тих пір потихеньку шию.

На початку війни звернулася до Академії пенсіонерів, вони теж займалися шиттям, потім зв'язалася із волонтерським штабом у Білій Церкві. Волонтери приїжджали до мене, забирали все, що шила, і відвозили на фронт. В нас тут є кілька волонтерських штабів. Влітку возили білизну і до Херсонської області. Війна об'єднала людей, і якось уже не думаєш про себе.

Якісь передачі відвозив на фронт начальник управління міської освіти Юрій Петрик, влітку він щотижня їздив на фронт.

- І багато ви встигли пошити?

- На даний момент – 2000 трусів. Останнім часом почала шити невеликі подушки-сідушки. Мені говорили, коли хлопці лягали спати, то під голови клали берці. Так прийшла ідея шити подушки. Вирішила, що вони мають бути легкими, щоб хлопці могли носити їх із собою. Мій сусід, який теж займається волонтерством, притягнув тюки із синтепоном – так закипіла робота.

Світлана Букач та Юрій Петрик із підготовленою посилкою - білизна та подушки для наших бійців. Фото: ФБ Юрій Петрик

- Скільки часу у вас забирає шиття?

– Під час відпустки влітку часу було більше. Бувало, шила по 6-7 годин на день. До того ж перебоїв з електрикою тоді не було, світловий день був довшим. Відчувала, що це треба робити. Нині проблема в тому, що світло дають за графіком. Якщо з'явилася електрика, спочатку потрібно підготувати уроки, перевірити дитячі роботи, а потім уже шию. Коли світла немає, крою труси, вставляю резинки.

- А чому саме труси?

- Дуже важлива і зброя, і пікапи, і броники, і інша амуніція. А білизна начебто непомітна, але, якщо ходити в брудній і людині буде некомфортно, навряд чи вона думатиме про те, щоб прицільно кудись встрілити. Хоча б через це. І у волонтерському штабі мені запропонували шити, сказали, що це потрібно.

Проблема в тому, що у хлопців немає можливості прати – всі ці речі одноразові. Юрій Петрик розповідав, що не вистачає води, навіть щоб пити чи готувати їжу, не те щоб прати. Добре, якщо поряд є якась водойма. Але навіть у цьому випадку – звідки брати час? Була б можливість поспати. Які там умови на фронті? І холод, і сльота, і мокрий сніг. Важливо, щоб хлопці почувалися комфортно, наскільки це можливо.

«Мамо, шийте, хлопці хоча б поржуть»

- Де і коли ви навчилися шити?

- Це було давно. У мене шила мама, щось було в школі… Своїх рідних обшивала, а тепер помагаю військовим.

- А тканину де берете?

- Колеги зібрали небагато, щось дали сусіди. Після того як я написала пост про те, що пошила 1000 трусів для військових, моя колишня випускниця зібрала у Броварах та надіслала «Новою поштою» близько 20 кг тканини. Батьки моїх учнів також допомагають - одна мама принесла цілі рулони. Мій колишній учень із Німеччини переказав мені гроші на матеріали: найближчим часом буде з чим працювати, а потім треба знову шукати. Причому підходить не лише нова тканина.

Бійці навіть шлють фото – щоб майстрині бачили, наскільки важлива їхня робота. Фото: особистий архів Світлани Букач

- Що кажуть військові? Чи потрібна їм така допомога?

- Звичайно! Вчора до мене заїжджав Юрій Петрик, я йому передавала нову партію – 150 трусів та близько 30 подушечок. Сказав, що від подушечок хлопці у захваті. Два плюси поставили.

- А як військовослужбовці оцінюють вашу білизну?

- Нещодавно у фейсбуці з'явилося гумористичне відео – двоє хлопців сидять у передбаннику та кричать третьому: «Льоню, помився? Виходь уже!». Виходить хлопець у рожевих трусах, на голові каска, на плечах амуніція… Усі сміялися.

Це мені колега принесла рожево-бузкову тканину. Я зателефонувала волонтерам і запитала: "Слухайте, така тканина... Шити чи ні?" Мені кажуть: «Шийте». І невістка сказала: «Мамо, шийте! Хлопці хоч поржуть, якийсь позитив». Так і вийшло.

А коли передала чергову партію білизни волонтерці Юлії Саві, чоловік з 10 одягли ці труси та сфотографувалися, після чого вона виставила пост у фейсбуці. На фото вся білизна строката: одні труси я пошила зі своєї сукні, інші – з різних шматочків тканини, коли не вистачало.

Вже використала для білизни і підковдри, і простирадла: така тканина навіть краща, вона м'яка, встигла обтертися. Шила білизну з сорочок чоловіка - виходили труси з кишеньками. Обрізки тканини теж йшли у справу.

- Яка зараз ситуація у Білій Церкві?

- Спочатку було таке, що перша ракета до казарм потрапила, біля Білої Церкви ракету збили і ворожий літак. Потрапила ракета в житловий сектор, за кілометр від мене. Потім було затишшя. Слава Богу, і ППО працювало. У п'ятницю (16 грудня. – Ред.), коли був страшний обстріл, два солідні вибухи пролунало, поки я сиділа і заповнювала в школі журнали.

У нас по сусідству переселенці з Миколаєва та Харкова. Звичайно, гадаю, їм було страшніше. В нас спокійніше, але повітряні тривоги звучать постійно. Ми більш-менш звикли, надіємось на ППО.

- Ви кажете, що вам допомагають батьки учнів, і діти намагаються брати участь?

- Звичайно! Усі допомагають як можуть. Ми настільки об'єдналися усі! Кажуть, що україномовні, російськомовні між собою ворогують. Ні. Я володію досконало і українською мовою: викладання адже українською. Але коли говорю на роботі зі своїми колегами російською, а вони українською, ніколи не виникало дискомфорту, відчуття того, що ми один одного не розуміємо або, тим більше, конфліктів.

Як допомогти:

Надсилайте тканину за адресою: Біла Церква, Нова пошта, відділення №12. +380986161152, Світлана Іванівна Букач

Приват: 4731 2196 1075 7654

Аваль: 4149 5100 6777 1123