Вигоряння немає. Хто та як допомагає українським біженцям у Польщі
З початку повномасштабної війни в Україні минуло вже дев'ять місяців. І досі люди продовжують їхати від обстрілів, через відсутність тепла й електрики. Звичайно, це вже не ті тисячі, які в страху залишали країну навесні. Але, як і тоді, люди розгублені, адже вони їдуть фактично у невідомість, часом не знаючи ані мови, ані де завтра ночуватимуть.
Польські волонтери невтомно допомагають українцям ще з 24 лютого. І досі продовжують чергувати на вокзалах та кордонах, допомагаючи біженцям то порадою, то добрим словом, то бутербродом з гарячим чаєм.
Хто ці люди і що ними рухає? Ми поговорили про це і про допомогу українцям із трьома волонтерами - українським віолончелістом зі Швейцарії, пенсіонером з Польщі та російським соціальним антропологом.
«Після концертів у Швейцарії поїхав на кордон допомагати»
Антон (праворуч) допомагає українцям і благодійними концертами, і волонтерською діяльністю. Фото: facebook.com/anton.strashnovpyrskyy
Антон Страшнов-Пірський – віолончеліст з України, який 20 років прожив у Швейцарії, допомагає співвітчизникам з кінця вересня і збирається так чинити до кінця війни.
– Мені важливо було приїхати. Побачив одну дівчину-волонтера на вокзалі, підійшов, сказав, що теж хочу допомагати.
Раніше брав участь у благодійних концертах у Швейцарії, на яких збирали допомогу для України. На першому концерті ми зібрали 7 000 франків (близько 275,8 тис. грн), потім - 5 000 (близько 197 тис. грн), далі - 1500 (менше 60 тис.). На останньому – лише 500 франків (19,7 тис. грн). Мені стало нецікаво: така робота не приносить користі людям, а мені хотілося допомагати.
За словами Антона, людина сама отримує радість, коли робить щось добре для інших. Однак активне волонтерство вимагає повного занурення: потрібно мати достатню кількість часу і моральні сили.
- Я музикант, наразі я не маю постійної роботи: граю, коли мене запрошують. Останнім часом пів року жив у Києві, пів року - в Швейцарії. В армії я не служив, тож вирішив допомагати у гуманітарній сфері. Навіть якщо просто підкажу, куди йти, або охоронятиму людей у наметі з 2-ї ночі до 8-ї ранку - це вже добре.
Окрім інших обов'язків, Антон з іншими волонтерами чергує у наметі, де можуть погрітися та випити чаю втомлені подорожні.
– Намет – дуже важлива річ для людей, які переходять кордон. Якщо нас там не буде, це буде просто прохолодне приміщення. А так намет живе. Там тепло, є чай і кава. Якщо хтось захоче спати – ми вирішуємо це питання. Складно чергувати ночами, не всі це люблять: з 6-ї до 8-ї ранку дуже хочеться спати і стає холодно. Але це випробування на глибинне волонтерство. Мені це неважко. Коли я чергую у наметі, у мене ейфорія: відчуваю свою потребу.
Також разом із іншими волонтерами Антон розвозить людей. Часом до глибокої ночі. Каже, що жодного вигоряння за 2 місяці самовідданої допомоги людям він не відчув.
– Мені складно, коли я сиджу вдома і нічого не роблю, – зізнається наш співрозмовник.
За словами Антона, є такі волонтери, які настільки цінують своє покликання, що навіть за свої кошти готові винаймати житло, аби продовжувати допомагати.
«Разважаю українських дітей з початку війни»
Яцек каже, що дуже любить дітей. І діти відповідають йому взаємністю. Фото: особистий архів
Яцек – громадянин Польщі. Його волонтерська робота, яку він виконує безкоштовно, – розважати дітей в «Українському домі», який відкрився після початку повномасштабної війни.
Одразу після переїзду сюди приходили мами, щоб залишити дітей під наглядом, а самим піти вирішувати свої питання - шукати роботу, оформляти документи.
Вільного часу на дітлахів Яцеку не шкода. Щодня вранці він відвідує хвору маму, а потім вирушає до малечі і проводить там по кілька годин щодня. Так він має намір робити до кінця війни.
– Дуже приємно бачити, як діти знову стають дітьми. Спершу тримали маму за руку не відпускаючи, не хотіли ні з ким розмовляти, а тепер нічого не бояться! Гомонять так, що не зупиниш! Я радий, що вони почали почувати себе у безпеці. Зрозуміли, що їм ніхто нічого поганого не скаже, не зробить. У нас вони почуваються як вдома, в Україні, – не без гордості зазначає наш співрозмовник.
На питання, чому він вирішив допомагати, Яцек відповідає, що любить дітей. А ще тому, що після Другої світової війни увесь світ допомагав Польщі, а тепер прийшла їхня черга.
- В «Українському домі» моє завдання – бути з дітьми. Ми багато граємо, а коли моя допомога не потрібна, я просто за ними доглядаю.
Під час спілкування з дітьми Яцек навчає їх польської, а заразом і сам вивчає українську.
- На жаль, я не вчив українську, тому те, що почув, те й повторюю. А ще ми вчимо польську. Я звертаюся до дітей українською – вони мають відповісти мені польською, і навпаки. Так я майже вивчив українську мову, а діти практикуються у польській! – хвалиться наш співрозмовник.
Трапляються і смішні моменти.
- Коли я даю дітям воду і пропоную їм попити «вОдички» – завжди сміються. Ще не розібрався із наголосами.
Діти на любов волонтера відповідають взаємністю. Якщо раніше батьки приводили їх до «Українського дому», щоб відлучитися у справах, то тепер багато хто приходить просто для того, щоб поспілкуватися з Яцеком.
- Нещодавно у мене був день народження. Мами з дітьми зробили мені подарунок – приготували смаколики, принесли великий торт із прапором України та серцем у квітах польського прапора, – сміється він.
З Яцеком підтримують спілкування навіть ті, хто повернувся на батьківщину. Усіх він пам'ятає, переживає за всіх.
- Один японський філософ сказав: «На землі від раю залишилися квіти та очі дітей» - мені дуже подобається цей вислів. І для мене важливі слова Ісуса: «Якщо ви не будете як діти, то не ввійдете до Царства Небесного». Тому я вчуся у дітей, – пояснив Яцек секрети любові.
На запитання про те, як заробляти на життя, якщо увесь час присвячувати волонтерству, Яцек, посміхнувшись, махнув рукою:
- Якось проживу.
Діти в «Українському домі» знову мають змогу повернутись у дитинство. Фото: kielce.eu
«У ніч із 25 на 26 лютого вже був на польсько-українському кордоні»
Георгій Нурманов мешкає у Варшаві вже 10 років. Сюди він приїхав у 2012 році із Росії після протестів на Болотній площі. З 25 на 26 лютого після новин про повномасштабне вторгнення приїхав допомагати українцям на кордон.
– Ми завозимо до України гуманітарну допомогу, через нас пройшло безліч пікапів та джипів а допомогою з Європи. Також ми зустрічаємо людей. Ось днями зустріли пару із Херсона, які залишалися у місті до останнього. Вже після деокупації та численних обстрілів поїхали до дочки до Німеччини. Розповідали, що йшли майже з білими прапорами, щоб у них не стріляли з іншого берега окупанти.
Георгій згадує не лише людей, але й кумедних тварин.
– У березні-квітні кордон перетинала жінка з Маріуполя з якимсь фантастичним чорним півнем у «шароварах». Цей півень розбудив усіх о 3-й годині ночі, в інтернеті з'явилися про нього меми. Тільки там його назвали Тошею, а насправді він Петя. У вересні вже інші волонтери надсилали нові фото – пенсіонерка поїхала зі своїм півнем назад до України, схуд він у Європі.
Деякі історії шокують до глибини душі:
- Ми допомагали сім'ї з Ізюма. Після деокупації виїжджала бабуся, дідусь та двоє онуків. У них убили рідних на пагорбі, куди всі ходили телефонувати. Плюс до всього молодший онук – із ДЦП, лежачий. Донька, мама цих онуків, пережила у серпні тяжке поранення з ампутацією. Зустрілася родина у Варшаві – покалічена мама та змучені бабуся з дідусем, – розповідає Георгій.
Як допомогу біженцям, неодноразово доводилося возити людей по лікарнях.
- Люди, які не виїжджали далі своєї області, потрапляють у нові реалії - звісно, їм потрібна допомога. Сюди приїжджали поранені, люди із хронічними захворюваннями, онкологією. Багато історій про гемодіаліз – треба було знайти, де людина зможе чистити кров раз на кілька днів. З такими питаннями треба обов'язково звертатися заздадегідь: охорона здоров'я у Польщі не на така проста, не так, що ти викликав швидку допомогу – до тебе одразу й приїхали.
Головне, за словами Георгія, що дає волонтерство, – це можливість бути корисними та не сидіти склавши руки.
- Це важливо, щоб відчути себе причетними до чогось доброго і не збожеволіти від того, що відбувається.
Георгій Нурманов на антивоєнному мітингу у Кракові. Фото: facebook.com/nurmanov
Зверніть увагу
- Щоб отримати якіснішу допомогу, краще мати з собою документи, що свідчать про необхідність допомоги, – неоплачені рахунки, медичні довідки тощо, а також документ, що підтверджує особу.
- Якою б незначною не була робота волонтера, він має бути зареєстрований. Якщо волонтер чергує на вокзалі, після реєстрації йому видають спеціальний бейджик та захисний жилет. Якщо волонтер не зареєстрований, то висока ймовірність, що він – шахрай.
- Якщо людина займається волонтерською діяльністю понад 30 днів, за законом Польщі необхідно підписати контракт на час своєї роботи та отримати медстрахування. Про це має подбати організація, яка приймає волонтера.
- Уряд Польщі запустив сайт #PomagamUkrainie для координації допомоги українцям, які рятуються від війни. Сайт адресований як біженцям, які потребують допомоги, так і тим, хто хоче їм допомогти.
