Головний архівіст СБУ Андрій Когут: Нас чекають нові значимі знахідки про Голодомор
День пам’яті жертв Голодомору минув, а сама пам’ять - вічна. Про мільйони українців, позбавлених останніх крихт хліба, приречених на ізоляцію сіл та містечок, про людей, замучених репресіями за найменший спротив представникам сталінської влади.
Ще років тридцять тому ми по краплі дізнавались про ті жахливі історії від уцілілих від голоду очевидців. Та сьогодні ми вже можемо дізнаватись про лихоліття 1932-1933 років з реальних документів та реальних світлин. Як вони збереглися, розповідає директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут.
Стерти всі сліди неможливо
- Пане Андрію, де зберігаються архіви Голодомору? Хто документував ті трагічні події?
- Архіви Голодомору зберігаються в дуже різних установах. Галузевий архів Служби безпеки України – це, власне, одна із таких. Звичайно, що події 1932-33 років ніхто для нащадків спеціально не документував. Більше того, ми знаємо, що після Голодомору архіви пройшли чистку. Документи, які могли свідчити про штучно створений голод, масово знищувались або так змінювались, щоб потім неможливо було встановити, що ж насправді відбувалося.
Однак стерти всі сліди неможливо. Так звані органи державної безпеки проводили діяльність, яка мала забезпечити політику в сфері хлібозаготівель. Збереглися справи, які свідчать про репресії проти тих, хто намагався запобігти Голодомору, говорив, що радянська влада хоче убити голодом українських селян, повставав проти заходів, які проводили комуністи на селі. Таким чином збереглися документи, які безпосередньо свідчать про те, що коїлося.
Інша категорія справ – це так звані архівно-кримінальні справи, які були відкриті пізніше на тих, у кого знаходили різні свідчення про Голодомор. Як правило, це були щоденники, фотографії. У нашому архіві є унікальна «справа Боканя». Це один з трьох відомих фотографів, чиї світлини про Голодомор збереглися.
- Яка історія архівів, коли вони вперше були відкриті?
- Перша велика хвиля науково-технічного опрацювання документів про Голодомор почалася після Помаранчевої революції. Були видані спеціальні укази, які регламентували, з одного боку, дослідження епохи Голодомору, з іншого – відкриття архівів.
В той же час в архіві СБУ провели значну роботу з виявлення документів, які стосуються історії Голодомору, підготували декілька тематичних виставок, був виданий путівник по документах. Також вийшло друком кілька книжок, в тому числі спільно із закордонними партнерами. Так, у співпраці з польським Інститутом національної пам’яті побачило світ англомовне видання документів з нашого архіву. До певної міри це унікальний випадок, коли документи, які сьогодні зберігаються в архіві СБУ, були презентовані за кордоном - у Гарварді і в інших відомих західних університетах.
Доступ до всього комплексу документів колишнього КДБ був відкритий у 2015 році відповідно до закону «Про доступ до архівів репресивних органів».
Родина фотографа-аматора М.Ф. Боканя обідає у період Голодомору. Посередині - син Костянтин, який скоро загине від голоду. Фото: Миколи Боканя /holodomormuseum.org.ua
Знімки збереглися як речові докази
- Скажіть, чи досі залишається щось втаємничене або не опрацьоване?
- Сьогодні нічого таємного немає, але ще не всі фонди пройшли повний комплекс науково-технічного опрацювання, тож, можливо, нас чекають нові значимі знахідки. Та робота, яка була проведена співробітниками архіву, є створенням своєрідних покажчиків щодо історії Голодомору. Аналітичне опрацювання цієї інформації істориками, дослідниками - це наступний крок. Тобто весь комплекс завдань ще не завершений, якщо ми говоримо, власне, про наукове опрацювання.
- Ви згадували про справу Миколи Боканя. Чому чекісти не знищили його фотографії? Як вціліли інші світлини?
- Фотографії Боканя збереглися як речові докази. Це знімки сімейного обіду з написом “300 дней (триста) без куска хлеба к скудному обеду,” знімки поминок за померлим від виснаження сином Костянтином. За ці фотографії сам Бокань і його другий син були засуджені до сталінських таборів і загинули у засланні.
Ще є відомий усьому світу фотоархів Олександра Вінербергера, який зберігається у Відні і нещодавно був привезений до Києва на виставку. Вінербергер - австрієць, який працював довгий час на території радянської України. Йому вдалося зробити фотографії жертв Голодомору у Харкові і переправити їх дипломатичною поштою в Австрію. В Центральному державному історичному архіві зберігаються фото Марка Залізняка, який документував Голодомор на Донеччині. От, власне, ці троє фотографів і залишили нам унікальні і безумовні свідчення злочинів комуністів.
Тут варто також згадати, що масові репресії, і в тому числі на території ї України, розпочалися в кінці 30-х років. Це так званий Великий терор. Якщо у когось знаходили чи щоденник часів Голодомору, чи фотографії, то таку людину звинувачували в антирадянських настроях і піддавали кримінальному переслідуванню. Микола Бокань був репресований на Чернігівщині. Його справу виявили в 2007 році в архіві Управління СБУ Чернігівської області. Зважаючи на історичну цінність, документи забрали на постійне зберігання до Києва.
Син фотографа-аматора Миколи Боканя на колгоспному полі, де помер від виснаження його брат Костянтин. Чернігівщина, липень, 1933 рік. Фото: Миколи Боканя/holodomormuseum.org.ua
“Чорні дошки”: правда і міф
- Говорячи про Голодомор, часто згадують «чорні дошки». Але серед нинішнього молодого покоління не всі розуміють, що це таке.
- «Чорні дошки» були запроваджені з ініціативи Лазаря Кагановича. Це емісар Сталіна в радянській Україні. На дошки заносили назви села чи містечка, перелік публікували в місцевих газетах. Це означало, що люди в таких населених пунктах були приречені. Їх повністю блокували, ніхто не міг виїхати із села чи туди заїхати.
В селі повністю вилучався хліб, люди масово помирали від голоду. Це були репресії не окремої особи, а великої спільноти без огляду на вік, стать і національність.
Нині документи про «чорні дошки» зберігаються в державних архівах.
- У певних колах побутує версія, що нібито «чорні дошки» були помстою Сталіна за єврейські погроми. Звідки вона походить?
- Думати, що Сталін мстився за єврейські погроми, як мінімум, наївно. Він зовсім не прихильно ставився до представників єврейської меншини як на території України, так і всього Союзу, особисто підтримував репресії. Впевнено можна сказати, що був антисемітом. Отже, таке твердження – вигадка.
Можливо, ця версія походить від того, що запроваджував «чорні дошки», як я уже казав, Лазар Каганович. Але потрібно розуміти, що для комуністів була важлива ідеологічна ідентифікація, а не національна. В нашому архіві зберігається величезна кількість документів репресій так званих сіоністів. Тобто, усіх тих євреїв, які не були комуністами. Навіть якщо вони притримувалися соціалістичних лівих поглядів, вони все одно потрапляли під переслідування, їх усіх називали сіоністами.
Крім штучного голоду, були масові депортації
- Є свідчення про надходження гуманітарної допомоги від Заходу за часів Голодомору?
- Фактично допомога від Заходу не надходила, оскільки комуністи не визнавали, що в країні голод. Ця ситуація кардинально відрізняється від великого голоду 1921-23 років, коли працювала Американська адміністрація допомоги – так звана АРА. Вона надавала спочатку допомогу російському Поволжю, а через рік була допущена на південь України.
В 30-ті роки нічого такого не було. Представники німецької або єврейської меншин намагалися контактувати зі своїми родичами за кордоном і, відповідно, просили їх про допомогу. Така підтримка частково надходила, але ті, кому вона призначалася, потім теж були піддані репресіям. Німців звинувачували у зв’язках з фашистами, євреїв – у сіонізмі і роботі на закордонні розвідки.
Тим часом, коли ми говоримо про німців і євреїв, то вони допомагали українцям, які не мали можливості отримувати допомогу з-за кордону. Також гуманітарні вантажі збирали в Західній Україні і намагалися передати їх голодуючим.
- Чи правда, що документи не дозволяють визначити точну кількість жертв Голодомору?
- Так, це правда. На жаль, збереглося мало записів про смерті. Вони вилучалися і знищувалися. Прокотилася ціла хвиля чисток архівних документів, і сьогодні дуже важко зібрати необхідну кількість джерел, які дали б можливість точно обрахувати загиблих від Голодомору.
Це також пов’язано з тим, що, окрім репресій штучним голодом, були репресії окремих осіб, які висловлювали протести, з території України відбувалися масові депортації.
Зараз важко встановити, хто помер від голоду, хто був висланий в Сибір чи Казахстан, хто був засуджений на сталінські табори. Перепис населення в 1937 році зберігся не повністю.
Сьогодні є різні дані про кількість жертв. Якщо ми говоримо про очевидців періоду Голодомору, то вони вважали, що в Україні загинуло близько 7 мільйонів людей. Це казали як іноземні дипломати, які працювали на території радянської України, так самі українці, які залишили спогади у свідченнях. Пізніші обрахунки дають цифру від 3,9 до 4,5 мільйона загиблих.
Дискусія про кількість не може бути стовідсотково вирішена, і це, либонь, не головне. Якщо ми говоримо про визнання Голодомору геноцидом, то тут важлива не кількість загиблих, а сам злочинний намір вбити певну групу людей за певною ознакою. Це мешканці України, яких намагалися примусово радянізувати, підпорядкувати нормам колективізації.
Розкуркулена сім'я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ ст. роботи фотографа-аматор Марка Залізняка. holodomormuseum.org.ua
Найбільше постраждали чорноземні регіони
- Які області найбільше постраждали від Голодомору?
- Найбільше постраждали сільськогосподарські чорноземні регіони. Це центральна Україна та південь. Меншою мірою штучний голод торкнувся Житомирської, Вінницької областей, півночі Чернігівщини.
Проведена хороша робота як українськими картографами, так і працівниками спеціального проекту університету Гарварда. Там в Українському дослідному інституті створили інтерактивну карту, яка дає можливість побачити, як Голодомор торкнувся різних регіонів України.
- Чи правда, що голод, який винищував села, обійшов великі міста?
- Голодомор вразив селян більше, ніж містян, але й жителі міст дуже потерпали. В нашому архіві зберігається щоденник комсомольця, який жив у Києві. З його описів можна зрозуміти, що ситуація з харчами у великому місті була не набагато кращою, ніж в селі. Хлопець весь час намагався знайти хліб, аби відправити його матері.
За цей щоденник комсомолець теж був репресований. Бо писав, про що не можна було писати і говорити - про голод.
Від мук втрачали розум
- Старі люди згадували про канібалізм за часів Голодомору? Є такі архівні свідчення?
- Так, такі свідчення в архівах є. Від голоду люди доходили до відчаю і втрачали розум. Згадки про канібалізм, обвинувачених і засуджених за таке є в архівах Міністерства внутрішніх справ і Центральному державному архіві громадських об’єднань. Покарання йшло по лінії міліції, а не по лінії органів державної безпеки, хоча радянським спецслужбам теж усе доповідали – і це є в документах.
- Відомо, скільки людей зникли безвісти за тих страшних часів?
- Конкретно, на жаль, не можу сказати, але з тих доповідних, з якими нам випало працювати, видно, що кількість зниклих від початку Голодомору весь час зростає. Якщо в березні 1932 року йшлося про одну-дві людини, то в квітні фігурує цифра півсотні, у травні – більше сотні, у червні – кілька сотень.
Познайомтеся з книгами пам’яті
- В яких архівах можна знайти свідчення про членів своєї родини, якщо йдеться про Голодомор?
- Перш за все, потрібно поговорити з родичами і окреслити для себе, про яку категорію постраждалих йдеться. Якщо це політичні репресії, то справа може бути в нашому архіві. Якщо справа адміністративна чи кримінальна, то це архів Міністерства внутрішніх справ.
Також варто звернутися до обласних державних архівів та Центрального державного архіву громадських об’єднань, де може зберігатися узагальнена інформація, згадуватися ті чи інші особи.
Раджу почати з того, щоб познайомитися з книгами пам’яті, які були створені по Голодомору. Інша серія видань – це томи «Реабілітовані історією», де опублікована величезна кількість інформації про жертв репресій, в тому числі і голоду на території України.
Тобто, перший крок – це поговорити з ріднею, дізнатися, що вони знають. Другий крок – подивитися, що є в інтернеті. Зараз в мережі опубліковано дуже багато документів, щоденників, фотографій тощо.
- По Голодомору справді оцифровано дуже багато документів. Така робота завершена?
- Ще не завершена, бо це насправді непростий і дуже трудомісткий процес. Якщо говорити про тематику Голодомору, то наш архів публікував декілька збірок. Це щоденники свідків, світлини, різні накази, розпорядження, які стосуються репресій, дані про народні повстання.
Коли кажуть, що начебто Голодомор відбувся без жодного спротиву, це неправда. У нас є масові документи, які свідчать, що спротив був, однак він жорстоко придушувався тодішніми спецслужбами та армією.
Ми продовжуємо працювати над створенням повної електронної версії історії Голодомору. Це буде спільний проєкт не тільки нашого архіву, а також всіх інших державних і галузевих архівів.
Дівчинка – жертва голоду. Харків, 1933 р. Фото зроблено інженером Александром Вінербергером. holodomormuseum.org.ua
В тему
Кілька важливих фактів
- Першим слово “геноцид” щодо сталінської політики вжив розробник цього правового поняття польський і американський науковець-правник Рафаель Лемкін. У 1953 році, коли в Нью-Йорку вшановували 20-ту річницю Голодомору, Лемкін назвав винищення української нації класичним прикладом геноциду.
- У 2006 році Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом. Публічне заперечення “визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним», втім покарання за таке не передбачене.
- У резолюції Європарламенту від 2008 року про Голодомор є посилання на Конвенцію ООН про геноцид, однак самого слова “геноцид” немає.
- Сьогодні понад двадцять держав світу офіційно визнали Голодомор геноцидом.
