Особливості першої воєнної експедиції до Антарктиди: ранок починається з повідомлень від рідних
Через війну 27-а українська антарктична експедиція не змогла вилетіти вчасно на далекий континент. Переліт з України до Чилі було заплановано на 28 лютого, і, зі зрозумілих причин, він не відбувся. Незважаючи на труднощі з логістикою, вчені змогли дістатися в кінцевий пункт вчасно, щоб замінити попередню експедицію.
«КП в Україні» розпитала про особливості 27-ї української антарктичної експедиції її керівника Юрія Отрубу.
Встановили в Антарктиді вказівник «на Херсон»
Юрій Отруба сім років прожив в Антарктиді, і рік – у дорозі до неї. Фото: facebook.com/otruba.yuriy
- Як для вас почалася війна?
- Учасники експедиції були у різних місцях – хтось у Львові, хтось у Харкові, частина – у Києві та центральній Україні. Члени експедиції з Харкова виїжджали під обстрілами на початку березня. Ми доклали великих зусиль, щоб замінити експедицію, яку війна застала на станції. Варіант залишати їх зимувати ще рік після такого емоційного потрясіння не розглядався.
У Південній Америці відсиділи карантин – адже коронавірус ніхто не скасовував. І на кораблі «Ноосфера» – на станцію.
– Як вторгнення Росії вплинуло на учасників експедиції?
Після звільнення Херсона – на станції додали покажчик до цього міста. Фото: facebook.com/AntarcticCenter
- Якщо раніше ми зранку вставали та спокійно йшли пити каву та снідати, то зараз усі спочатку перечитують повідомлення від рідних та новини. Все ж таки хвилюються. Хороші новини підвищують працездатність та віру. Приєднуємося, як можемо, до підтримки ЗСУ та наших полярників у їхніх лавах.
- Бачила, що на станції ви встановили вказівник на Херсон після його визволення.
– На цьому стовпі близько 20 табличок. З нами кухар із-під Херсона, його мама була в окупації. До дня визволення вирішили зробити табличку. Вказівник на Бучу у нас був – його повісив учасник 25-й експедиції. Він зараз на фронті.
- У вас з'явилися якісь нові традиції чи ритуали, пов'язані з війною?
- У нас є церква у вільному доступі, кожен може піти та помолитися. Щоправда, нема священика. Паску самі святимо, максимум, привозимо із собою святу воду.
Українська антарктична експедиція, незважаючи на скасовані у лютому вильоти, зуміла дістатися станції вчасно. Фото: facebook.com/AntarcticCenter
В Антарктиду приїжджають із концертами
- Чи є в Антарктиді якісь розваги? Чула, 2013 року там навіть « Металіка » виступала. Ви були в експедиції – концерт був далеко від вас?
- Якщо мені не зраджує пам'ять, кілька концертів було на острові Кінг Джордж – це за 450 км на північ від нас. Це межа субантарктики, де найбільше скупчення антарктичних станцій. Туристичний сезон там відкривається дуже рано, рано теплішає, немає сильних морозів, не так сильно замітає. Є аеродром – можна майже весь рік прилітати чи судами приходити, є магазин та банкомат. Ну а ми самі себе розважаємо. Кілька років тому нам передали гітару, тож граємо, співаємо.
У нас концертів ніколи не було – умови суворіші. Але не найсуворіші – найбільш холодно, сніжно та вітряно на станціях, що знаходяться в глибині континенту або на самому краю. Туди і дістатися складно. Наша станція знаходиться у морському кліматі. Ми не на континенті, а на острові біля нього (острів Галіндез. – Авт.).
Антарктида – це високогірний континент. Не доходячи до континенту, упираєшся в льодовик, що сходить із гір, або в саму гору. Тому збудувати станцію на краю континенту надзвичайно складно. Половина станцій розміщується або на островах навколо Антарктиди, або трохи вглиб неї. Є пара станцій у самій Антарктиді, наприклад, американська станція Амундсена-Скотта знаходиться на Південному географічному полюсі. Туди – лише на літаках. Ми ж можемо висадитися з корабля на пірс.
Над українською станцією майорить жовто-блакитний прапор. Фото: facebook.com/AntarcticCenter
Пінгвінам нема де будувати гнізда
- Що в Антарктиді найнебезпечніше?
– Антарктида – це зона підвищеної небезпеки, тому що ми залишаємось тут автономними протягом 8 місяців. Туристичні судна не пропливають у цей час, евакуація неможлива. Приходить крига, замерзає акваторія. Ми відрізані від світу – у цьому небезпека. Все, що трапляється, маємо вирішувати самотужки. Потрібно зважувати кожен крок, тому що навіть перелом може спричинити великі проблеми. Хоча тут є лікар, рентген, УЗД, навіть невелика операційна.
Йдучи за межі станції або пливучи човном, ми записуємося на дошці – куди йдемо. Обов'язково беремо рації – супутникового зв'язку немає вже за 600 метрів від станції. За британців (раніше станція була британською і називалася «Фарадей». - Авт.) була історія, коли хтось із членів експедиції впав із п'яти метрів висоти. Це ж скелястий острів, є надуви снігу, які можна сприйняти за тверду поверхню і піти на край. Він щасливчик - хтось помітив його, проходячи повз. Хоча все могло скластися інакше - він тоді чи не записався на дошці, чи не взяв рацію.
Температура води – мінусова. Прісні водойми замерзають при нулі градусів, а океан - при мінус двох градусах. Виходячи на човні, надягаємо спеціальні костюми – «сухарі», щоб не промокнути і не замерзнути, якщо випадеш.
Через сильні снігопади пінгвінам ніде гніздуватися - це може вплинути на їхню популяцію. Фото: facebook.com/AntarcticCenter
Цього року зима видалася дуже теплою, і наша акваторія майже не замерзла. Але це і мінус, тому що зараз у нас закінчується весна, і сніг має активно танути. А в нас навпаки - йде приріст снігу. Тепла зима приносить багато опадів навесні. Це вплине на екосистему в Антарктиді.
Наразі триває процес розмноження у тварин. Пінгвіни почали будувати гнізда, але гніздуватись особливо ніде - скрізь сніг. Це позначиться на популяції пінгвінів і на решті харчового ланцюжка.
Бувають теплі дні, коли на даху термометр може нагрітися до 15-17 градусів, якщо низький озон над станцією. Але через озонову дірку надходить дуже багато ультрафіолету.
- Чи не страшно постійно перебувати під озоновою діркою?
- Озонова діра – це журналістський термін. Це явище, коли над Антарктидою зменшується товщина озонового шару, відкрили в 1985 році. Озон захищає нас від ультрафіолетового випромінювання. Він руйнується, в тому числі, через людську діяльність, зокрема – фреони, хімічні елементи, які ми виробляємо або використовуємо в холодильниках, кондиціонерах, іншій техніці. В Антарктиді проходить південна циркулярна течія, є певні погодні умови, які сприяють руйнуванню саме в цьому місці.
Озонова дірка «відкрита» протягом чотирьох місяців. Вона не стоїть над однією точкою в Антарктиді, концентрація у різних місцях різна. Погрожує тим, що ми легко можемо отримати сонячні опіки тіла та очей. Тому завжди сонцезахисним кремом мажемось і надягаємо окуляри. Це як у горах понад 5000 метрів. Вийшов без окулярів на 30 секунд – заходиш назад, і перед очима стрибають фіолетові кролики. Це ознака, що певну дозу ультрафіолету вже одержав.
На вулицю можна виходити тільки із сонцезахисним кремом та в окулярах – сніг дуже сліпить. Фото: facebook.com/AntarcticCenter
Рибу ловити можна, але їсти не хочеться
Морський леопард - одна з найнебезпечніших тварин в Антарктиді. Фото: facebook.com/AntarcticCenter
- А тварин, які можуть напасти і покусати, в Антарктиді не водиться?
- Якщо ти водолаз, то небезпечна тварина – це морський леопард, великий зубастий тюлень. Є смертельні випадки зустрічей людей із ним в Антарктиді. Він їх топив. Є касатки, щоправда, трапляються нечасто. Кити теж можуть створити небезпеку – до них взагалі заборонено під'їжджати на певну відстань.
- А рибу ловити можна, раз і так виїжджаєте на човні?
– Нам не те що можна на рибалку – нам треба. Згідно з біологічною програмою, ми повинні виловити певну кількість риби на станції. Біологи її досліджують та відбирають певні проби. Якщо самі не можуть упіймати – їм допомагають ті, хто любить рибалку.
Таку рибу, білокровну щуку або крижану рибу біологи ловлять в Антарктиді для досліджень. Але їсти побоюються. Фото: facebook.com/otruba.yuriy
- Потім цю рибу можна на кухню чи знищувати антарктичний улов заборонено?
- Бачачи, скільки паразитів у цій рибі, бажання її готувати нема. Хоча з точки зору біології, це безпечні для людини паразити. Але з естетичного погляду - не дуже хочеться.
- Десь читала, що полярників називають перевертачами пінгвінів. Це жарт чи були випадки, коли пінгвіни самі не могли підвестися?
- Це був жарт 11-ї чи 12-ї експедиції. Звичайно, у нас немає таких співробітників, які б перевертали пінгвінів. Та й у нас тут нема на що так заглядатися, щоб упасти на спину, як черепашка. Літаки бувають дуже рідко. Але якщо що, то пінгвіни перевертаються самі. Стосовно них ми також маємо програму, біологи за ними спостерігають, перевіряють кладки.
Влітку можна засмагати, але краще не плавати
- Яка тварина з тих, що живуть в Антарктиді, найнеприємніша, лякаюча чи огидна для вас?
- Усі тварини прекрасні. На сьомій експедиції до всіх звикаєш, вони стають твоїми вихованцями, як у місті собаки чи кішки. Тут усі по-своєму гарні, різні, вони для нас улюбленці. Гостями в Антарктиді є ми, а не вони. Відносимося до природи обережно, намагаємося не травмувати мохи, не турбувати птахів. Тільки через роботу це буває неможливо. Є період дискомфорту, коли пінгвіни починають гніздуватись – біля станції з'являється цей запах… Ну, ви ж проїжджали коли-небудь повз птахофабрики…
– Скільки всього часу ви провели в Антарктиді?
- Сім років прожив в Антарктиді і ще рік – у дорозі до неї.
- Що вас змушує туди щоразу повертатися? Чи не набридло?
- Це важке і, з іншого боку, просте питання. Якщо тобі сподобалося тут працювати і ти не відчуваєш сильного дискомфорту, відриваючись від соціуму, – повертатимешся сюди. Подобаються природа та пейзажі – сніг, гори та океан. Він прозорий – до 20 метрів видно. Так хочеться купатися! Але це не той океан, де можна поплавати. Хоча влітку, коли воно тепле, іноді можна позасмагати – коли сонце, немає вітру.
Перевертач пінгвінів – професія вигадана. Проте звички цих птахів біологи вивчають. Фото: facebook.com/AntarcticCenter
Полярники навчать вирощувати пшеницю
- Чого в Антарктиді вам найбільше не вистачає?
- Тут максимально все облаштовано, як удома, у дечому навіть краще. Наразі особливо не вистачає рідних. Під кінець зимівлі не вистачає свіжих овочів та фруктів, зелені.
До природи полярники ставляться дбайливо. Фото: facebook.com/AntarcticCenter
- Потрапити до Антарктиди було вашою дитячою мрією чи так склалося спонтанно?
- Про Антарктиду я дізнався десь 2006-го чи 2005 року на третьому курсі від одного з викладачів. Він брав участь у держпрограмах, за якими проводилися наукові дослідження в Антарктиді. З того часу загорівся, і пощастило сюди потрапити.
- Які наукові цілі мають учасники експедиції в Антарктиді?
- Біологи вивчають види рослин – результати їхніх досліджень можна використовувати у виробництві ліків, у сільському господарстві, наприклад, щодо озимих - тієї ж пшениці. Тут рослини виживають у суворих умовах, і завдяки цій роботі можна підвищувати врожайність та стійкість озимини в Україні.
Є дослідження, які, на перший погляд, не приносять користі. Наприклад, дослідження магнітного поля Землі, чим я займаюся. Вони йдуть безперервно з 1956-го - в Антарктиді є обсерваторія. На їхній основі будується магнітна модель нашої планети, яка використовується смартфонами для визначення геолокації.
Також метеорологічні дослідження в Антарктиді відіграють дуже важливу роль у моделюванні прогнозу погоди у світі. Цих даних з Антарктиди мало, але вони важливі, оскільки формування погоди відбувається і на полюсах.
