Геронтолог Віра Чайковська: Війна збільшить наш біологічний вік
Людину старить горе, стрес, «виривання» з коренем із рідних місць, страх, хвороби – все те, в чому українці живуть майже дев'ять місяців. Свій «новий» вік ми бачимо у дзеркалі, відчуваємо і тілом, і душею. За словами міністра охорони здоров'я Віктора Ляшка, за довгостроковим прогнозом вчених вплив війни на психоемоційний стан українців на 10-15 років пришвидшить старіння.
Чому в цьому процесі ми «досягали успіху» і в мирний час, у чому особливості демографічного старіння в Україні, як на нього вплинула міграція, чи буде післявоєнний бебі-бум – про це ми поговорили з професором Національного університету охорони здоров'я України, завідувачкою лабораторії соціальної геронтології Інституту геронтології ім. Чеботарьова Вірою Чайковською.
Феномен передчасного старіння, або +5 років до паспорту
- Віро Володимирівно, невже ми зустрінемо перемогу постарілими на десять років?
- Будь-які трагедії та переживання не красять людину. І добре виглядати хочеться тоді, коли все гаразд. А під час війни, коли всі бажання зводяться до того, щоб врятувати дітей і вберегти власне життя, хто думає про зовнішній вигляд і нездужання, що погіршилося? І при цьому страждає не тільки фізичне, а й психологічне здоров'я.
Але я не думаю, що це призведе до таких тяжких наслідків, що різниця між біологічним та паспортним віком становитиме 15 років. Тим більше, що наша перемога та відновлення України дасть поштовх жити далі, будувати сім'ї, стосунки, а отже, і добре виглядати.
– З паспортним віком зрозуміло, а як визначається біологічний?
- Якщо коротко, це ступінь зношеності організму, відповідність фізіологічних показників віковим нормам – наскільки робота всіх органів та систем відповідає паспортному віку. Для прикладу: коли зі скаргами на погане самопочуття прийде 60-річний пацієнт із тиском 140/90, ці цифри не викличуть занепокоєння у лікаря. Якщо ж 30-річний - йому скажуть: треба обстежитись, шукати причину, що дає такий тиск. Це наслідок наявності вікових норм, відповідність яким визначає темпи старіння людини.
– Війна збільшить наш біологічний вік?
- Безумовно, і про це говорив міністр охорони здоров'я. Але не лише війна, а й те, що було до неї: велике трудове та психологічне навантаження, постійні зміни та революції. "Не дай вам Бог жити в епоху змін" - ми не тільки знаємо цей вислів, але й живемо в змінах.
Ще до війни і до ковіда наш Інститут геронтології проводив великі дослідження щодо відповідності біологічного віку паспортному для всіх вікових категорій, не лише літніх.
І було визначено, що в українців біологічний на п'ять років вищий за паспортний. Тобто ми вже тоді швидше старіли і були феноменом передчасного, прискореного старіння.
І коли ухвалювалося рішення про підвищення пенсійного віку, директор нашого інституту Владислав Безруков виступав у Верховній Раді і казав, що українцям у 60 років уже ніби 65.
Крім того, є перелік професій, які пришвидшують процес старіння. Це робота лікаря, медичної сестри, найшвидше збільшується біологічний вік у диспетчерів повітряних перельотів, від яких залежать життя інших людей.
А зараз від рішень кожного з нас стало багато залежати, ми живемо в екстремальних життєвих і психологічних умовах. І це, безумовно, вплине на прискорення процесів старіння, але наскільки – сказати складно.
На демографічне старіння впливає надсмертність чоловіків працездатного віку
- У МОЗ говорять про те, що хвороби, характерні для 60 років, наздоганятимуть нас у 40. Як це працює?
- Людину старять хвороби, і вони у кожного є. Вважається, що у людей похилого віку одночасно протікає 5-6 захворювань, у людей середнього віку – 3-4 хронічні хвороби, які можуть і не проявлятися.
Ми просто так не обстежуємося, а звертаємося до лікарів, коли вже щось болить. Диспансеризація зараз не працює взагалі, профогляди проходять лише люди певних професій. Тому людина може і не знати, що в ній 3-4 болячки.
Але в умовах війни стрес, тривога, знервованість, переживання «роз'їдають» нас зсередини і впливають на фізіологічний стан. Тоді й виявляються симптоми тих хвороб, які «спали», і людина від цього не стає кращою, вона просто швидше старіє.
- Чому старіння називають однією із глобальних проблем ХХІ століття?
- Демографічне старіння, тобто збільшення частки людей похилого віку в структурі населення, це характеристика сучасного світу. Якщо у 50-ті роки минулого століття у світі було близько 200 мільйонів людей, старших за 60 років, то зараз близько 900 мільйонів. І за прогнозами ООН, за 3-4 роки ця цифра перевищить мільярд, а до 2050 року – два мільярди.
- Ми в цій загальній картині як виглядаємо?
– Україна тут точно «не пасе задніх». За песимістичними прогнозами, до 2050 року ми увійдемо до 15 країн із часткою людей похилого віку у структурі населення понад 50%. Лікарі, звичайно, не залишаться без діла, і всьому працюючому поколінню буде тяжко. А пенсійний вік, безумовно, буде піднятий до 65 років для всіх, інакше не вижити. І частка працездатних буде 49%, тобто менша, ніж непрацездатних. А нам і зараз важко, коли 60% працюючих - пенсійну систему, що йде від податків тих, хто працює, наповнити не можемо.
- Чому відбувається це зростання? Зрозуміло, коли воно у благополучних країнах, де на тлі зниження народжуваності зростає тривалість життя, де люди похилого віку живуть довго і щасливо. Адже ми, на жаль, цим не можемо похвалитися?
- На початку 2022 року ми знаходилися на 123-му місці у світі за тривалістю життя, середній показник її в Україні на 12-14 років менший, ніж у розвинених країнах світу та Європи.
Жінки у нас живуть на 10 років довше, ніж чоловіки, з якими ситуація дуже сумна. Найбільший вплив на процеси демографічного старіння має надсмертність чоловіків працездатного віку – це український феномен.
За даними Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи, якщо взяти 18-річних хлопців, то у мирний час 40% їх не доживали до 60 років. На жаль, війна лише посилить цю тенденцію, що природно позначиться на темпі старіння нації.
До 24 лютого у нас був і феномен «трьох четвірок»: кожен четвертий українець – старше 60 років, кожен четвертий із них живе самотньо або це самотня подружня пара. Це не означає, що вони не мають дітей, просто вони проживають окремо. І кожна четверта самотня людина похилого віку потребує повного обсягу медичних та соціальних послуг. А це означає, що мають бути спеціальні програми, спеціальні форми допомоги таким людям – вдома, у денних стаціонарах та спеціалізованих центрах.
Взагалі допомога людям похилого віку повинна йти у двох напрямках: по-перше, реабілітація та підтримання здоров'я, по-друге, гідний відхід із життя, який є нашою конституційною гарантією.
Після війни чекаємо на бебі-бум
- Що впливає на чисельність та віковий склад населення країни?
- Це залежить від трьох основних факторів: народжуваності, смертності та міграції. З народжуваністю ми, в принципі, підтягнулися до країн Східної Європи – Польщі, Румунії, Болгарії. Але якщо в них показники народжуваності та смертності приблизно однакові, то у нас між ними є великий люфт. У різні десятиліття цей коефіцієнт варіювався, останніми роками смертність перевищувала народжуваність приблизно втричі. За загальною смертністю населення ми на першому місці в Європі, і за дитячою смертністю до одного року, на жаль, теж лідируємо.
Зараз, коли в країні війна, народжуваність не може бути високою. Крім того, ми не є азіатською країною, де в традиціях великі сім'ї. І жінки наші хочуть працювати, мати ще якісь пріоритети, будувати кар'єру. Тому змусити народжувати неможливо жодними грошима, як це було придумано за Януковича – платити за третю дитину.
Чим це скінчилося? У сільській місцевості їх народжували, щоб вижити, багато дітей не мали елементарного догляду, не кажучи про турботу та увагу.
- Але після Другої світової війни стався сплеск народжуваності, можливо, й у нас після перемоги так станеться?
- Можливо, оскільки це закон світу, аксіома існування: бебі-бум після катаклізму. Але він не буде тривалим, і народжуваність швидко повернеться до звичайних рамок. Нам потрібно боротися з міграцією, тобто забезпечити в Україні гідне життя людям і боротися зі смертністю.
– Але щодо міграції демографи вже зараз говорять про неповернення мільйонів українців, причому працездатного та репродуктивного віку…
- Вважається, що з 9-10 мільйонів, що виїхали, три мільони залишаться за кордоном, перш за все, молодь. Вивезли багато дітей, але малі – вони з мамою, а мама – туди, де чоловік.
Інша справа з підлітками старшого шкільного віку, які вже навчаються там у школах, вчать мову та орієнтовані на коледжі та виші тієї країни. І вони швидко асимілюються, намагаються підробляти – розносять газети, вигулюють собак, допомагають батькам.
Більшість їх там навчатимуться, будуватимуть сім'ю, народжуватимуть дітей, якщо говорити про дівчаток. А хлопчиків максимально намагатимуться залишити там їхні батьки – подалі від війни, бо головна мета дорослих – безпека життя та здоров'я дітей, це природно.
І це вагомий фактор, який прискорює процес старіння нації: якщо «вимивається» молодь, старих стає більше у відсотковому відношенні, не за кількістю. Чим більше їде жінок і дітей, чим менше народжується їх в Україні, тим старіша нація через збільшення відсотка людей похилого віку.
Ось зараз відкрилося два додаткові пункти оформлення віз до Канади, де побачили можливість отримати колосальну кількість робочої сили. І туди стоять тисячні черги тих, хто може працювати, але якщо до Польщі чи Бельгії легко поїхати та повернутися, то Канада – це квиток в один кінець. А люди похилого віку залишаються, і процес старіння активно йде.
- Чи може він пригальмуватися в європейських країнах, які прийняли велику кількість біженців?
- Звісно, у них уповільниться процес демографічного старіння країни. А люди похилого віку там чудово живуть, у них середня тривалість життя 80-82 роки. А в нас вона була 72 роки, а зараз буде набагато менше. Війна посилить і демографічне старіння українців, і проблеми зі здоров'ям, але ми маємо вижити, вистояти, мати сили для відновлення країни і жити гідно, як ми цього й заслуговуємо.
