Обов'язкова евакуація населення з Донецької області продовжується. Люди, як і раніше, прибувають поїздами з Покровська до Кропивницького, а звідти вже розселяються безпечними містами та селами. Як улаштувалися ті, хто виїхав уже давно? Однією з таких вимушених переселенців стала Олександра Осипцова.
Олександрі Володимирівні 71 рік. Вона родом із міста Костянтинівка на Донеччині. Прихід «російського світу», позбавив її, як і багатьох українців, звичного укладу та рідного дому.
Олександра Володимирівна має за плечима 46 років трудового стажу. Є навіть звання ветерана праці. Працювала і кухарем у садочку, і на цегельному заводі, а під кінець у супермаркеті. Мабуть, працювала б і далі, але тяжко захворів чоловік. З роботи довелося звільнитися, щоб доглядати лежачого чоловіка.
Торік у лютому його не стало. А ще за рік розпочалася повномасштабна війна.
- Як тільки почалися масовані обстріли, влада запропонувала жителям евакуюватися з міста. До Покровська дісталися автобусами, звідти поїздом до Кропивницького. Зустріли нас тут дуже добре, – каже Олександра Осипцова. – Ми спочатку хотіли винайняти квартиру, але потім знайшли інформацію, що біженців розселяють у дитячий садок. Ми зателефонували, приїхали, і ось уже, вважай, чотири місяці тут живемо. Тут добре, є і гаряча вода, і душ. Є вся потрібна техніка для життя: холодильник, мікрохвильова піч, пралка. Загалом, як удома, але, звісно, не у квартирі.
Через Кіровоградську область пройшло вже 150 тисяч переселенців із Донбасу. Фото: facebook.com/MNS.GOV.UA
Так, садок – не квартира, для житла не зовсім пристосований. Тим більше, що по сусідству три групи діток ходять на навчання. Зимовий одяг, ковдри та посуд евакуйованим видали. Регулярно привозять продукти: овочі, м'ясо.
- Готуємо по черзі. Є обід, вечеря. Пиріжки печемо, капусту квасимо, тушонка є. Харчування тут хороше. Всім задоволені, ніхто нас не ображає, – каже наша співрозмовниця. – Ми самі себе доглядаємо. Хоча є люди, які потребують допомоги. Живемо у приміщенні класу, у нас тут 7 людей. Заїжджають до нас переселенці, які їдуть по проїзду, заселяються на день-два. А потім їдуть.
Здебільшого в садку мешкають одні пенсіонери.
– Молоді тут небагато, але іноді можна було зустріти. Молоді люди зазвичай не затримуються, виїжджають. Хтось додому повертається, хтось кудись далі їде. Кожен шукає, як йому найкраще буде. Я, може, й зимувати тут залишусь, – каже Олександра Осипцова.
З цим не посперечаєшся. Повертатися додому небезпечно та безглуздо.
- Що там узимку робити? Там, мабуть, ні світла, ні газу, ні опалення. Набридло, звичайно, у чужих стінах, але що робити. Страшно їхати туди. Я там не могла перебувати, мене від вибухів і сирен трусити починає. Тут уже довелося до лікарів до лікарів по допомогу звертатися, нерви здали, переживала страшно, - зізнається пенсіонерка.
Ті, хто своє життя ставить нижче, хай і рідних, але все ж таки стін, залишилися під обстрілом у Костянтинівці. Наприклад, подружка Олександри Володимирівни, сусідка-пенсіонерка.
- Там зараз дуже тяжко. Бомбять постійно. Виїжджати страшно, але краще ризикнути. Там зараз таке почалося… Постійно кудись потрапляють, усе вибухає. І по селах прильотів багато, – каже Олександра Володимирівна. - Біля мого будинку школа поряд, був приліт нею. Розбомбило все. У нас, вважай, усі школи у місті перебили. Садків не залишилося. І за військкоматом прилітало. Дуже багато житлових будинків розбито. Повертатися додому, ясна річ, боїмося. Господи, швидше все закінчилося.
– Через Кіровоградську область вже пройшло понад 150 тисяч переселенців. У Кропивницькому зупинилося понад 50 тисяч, – розповідає «КП в Україні» співробітниця відділу інформації Кіровоградської міської ради Любов Попович. – Визнаємо, роботу вони не надто шукають. За останніми даними, до міськрайонного центру зайнятості звернулося близько 1,5 тисяч, а працевлаштувалися майже 400 осіб. Здебільшого працевлаштовуються медики та спеціалісти зі сфери освіти. Медикам міська влада надала вже шість квартир.