Якщо у суботу немає дощу, значить, буде концерт біля пожежної частини неподалік ринку у містечку Стрий на Львівщині. Це – багатолюдне місце, тут дорогою на базар проходять чи не всі місцеві жителі. Отже, більше шансів уже до зими зібрати мільйон гривень для ЗСУ – саме таку мету ставлять перед собою діти на чолі з керівником ансамблю Михайлом Золотухою.
Перші такі вуличні виступи у Стрию пройшли у липні – щойно у школах закінчилися іспити, і юні артисти змогли виступати не на шкоду успішності. З того часу вони вже зібрали 300 тисяч гривень.
- Чому саме мільйон? Просто порахували – якщо виступатимемо раз чи двічі на тиждень із липня до грудня, то зберемо якраз мільйон гривень, - пояснює «КП в Україні» керівник ансамблю Михайло Золотуха. – Іноді доводиться пропускати суботу – коли дощ і холодно, я ж не морозитиму дітей. Тоді виступаємо у вівторок чи четвер. За один виступ нам вдається зібрати від 30 до 45 тисяч гривень.
Ці гроші учасники ансамблю не зберігають вдома під подушкою – зібрані кошти Михайло Золотуха одразу кладе на благодійний рахунок у банку. Дзвінок «КП в Україні» якраз застав керівника ансамблю у фінустанові.
- Рахунок на потреби збройних сил є у нашій міськраді. От туди я й відправляю, – продовжує наш співрозмовник. – Як саме ці гроші використати – вирішують пізніше, у міськраді є запити від командирів рот чи частин – кому тепловізор, кому генератори чи машину. Ось нещодавно ми додали 50 тисяч гривень на машину для військових – її вже купили.
Репертуар у ансамбля - актуальний, на злобу дня. До речі, музику для багатьох пісень, а іноді й тексти, пише сам Михайло Золотуха, тож заїждженими старими хітами мешканцям Стрия музиканти не докучають.
- Ми можемо співати тиждень без зупинки і жодного разу не повторитися, - хвалиться керівник ансамблю. – У нас зараз 186 пісень, на всі смаки. Але співаємо від сили 40 за вихід. Бабусі просять такі пісні, що пробивають на сльозу, але ж ми не хочемо тільки плакати, тому додаємо і драйвові.
На концерт біля ринку виїжджає цілий бус із апаратурою, колонками, підсилювачами, стійками, інструментами – везуть труби, тромбони, гітари, дудки, барабани. Починається справжнє безкоштовне шоу на кілька годин!
- Я говорю: «Люди, давайте сьогодні не купимо помідор, а пожертвуємо гроші на ЗСУ», - каже Михайло Золотуха. – І це працює! Хоча, звичайно, за помідорами люди теж йдуть – торговці не мають збитків.
Усі діти та їхні батьки ідею керівника ансамблю підтримали.
- Дітям сказати – вони й о третій ночі прийдуть співати, - посміхається Михайло Золотуха. – Ми ж бачимо нашу дійсність, діти теж переживають через війну, що буде завтра. І ідею співати заради такої мети сприйняли на ура – одразу всі зібралися і пішли. Мене на фронт не беруть за віком – скоро 64 роки, але це також моя війна, я йду і збираю гроші для армії.
Наймолодшій учасниці – 7 років, старшим дітям – 15-17.
Нещодавно колектив повернувся з міжнародного конкурсу естрадної пісні в Польщі, де завоював друге місце, а незабаром уже вп'яте поїде до Чехії, де пройдуть благодійні концерти. Привезли також нагороди з міжнародних конкурсів у Болгарії та Греції, а забрати ще одну у Лондоні завадив ковід.
- Друге місце у Польщі – тому що довелося міняти програму за пів години до виступу. Налаштовувалися на іншу, побачили, що ми не в темі. Але нічого. Там же отримали ще один диплом, – зітхає Михайло Золотуха. – А коли ми їдемо до військових, то маємо бити «у десятку», а не переспівувати чужі пісні, хоч і від них повністю не відмовляємося. Так, коли почалися бойові дії у Донецьку, з'явилася пісня «Межа» та інші – «Я люблю Україну», «Офіцери України».
На початку війни виступали у шпиталі в Ірпені перед нашими військовослужбовцями. Тоді плакали і вони, і діти, співати було неможливо – там солдати з такими травмами... Сказали, що до них приїжджають різні артисти – і заслужені, і тричі народні, але стільки душі, як ми, ніхто не вкладав у пісню.
Історія створення ВІА «Говерла» починається зі шкільної парти Михайла Золотухи та далекого 1972 року. Тоді, будучи семикласником та учнем музичної школи, він зібрав гурт у шкільних стінах.
– Директорський син Володя мав талант до малювання і на барабані намалював волохатих хіпі та саме слово «хіпі», – згадує Михайло Золотуха. – До школи якраз приїхав інструктор із обкому. Директор одразу його повів хвалитися ансамблем – нас уже возили на конкурси, ми виступали. І той бачить цей барабан, а на ньому - ворожа пропаганда! Скандал був – страшно описати, директору погрожували звільнити, нас зі школи виганяли… Але доки йшов розбір у директорському кабінеті, якийсь учитель попросив нас зафарбувати напис… Ну і Володя зафарбував, написав на барабані «Говерла». Влетів знову цей інструктор: "О, тепер інша справа!"... І ми продовжили грати. Тож якби не той випадок, може, у нас була б інша назва.
Сьогодні артисти так пояснюють назву: «Кожен у житті має свою Говерлу, свою вершину, яку треба підкорити». От і намітили собі таку – зібрати мільйон на ЗСУ. До речі, гору Говерлу з "музикалки" в Стрию видно з вікна.
- Директор школи тоді добрий був, віддав нам магнітофон із мікрофоном, і з тим кривим мікрофончиком ми записали чи не весь репертуар Івасюка, - усміхається наш співрозмовник. - У селі тоді нічого не було - ні радіо, ні телевізора, і директор включав цю касету у себе в кабінеті, і через рупор на дереві наші пісні люди слухали аж до річки, до лісу, де збирали картоплю.
Після школи Михайло Золотуха пішов до армії на цілих десять років, а повернувшись - зібрав джазовий оркестр, який перемагав у Києві та Москві. У ньому він 11 років працював диригентом, писав ноти, доки не скоротили. Нині він відтворює оркестр.
Михайло Золотуха – автор 11 збірок пісень, трубач, але віддає перевагу фортепіано.
- Може, ми одні із останніх духовиків – це непопулярно серед молоді, їх одиниці, тому так, як ми колись, зараз ніхто джазовий оркестр не збере, - зітхає музикант.
Ще 10 років працював головою сільради у Стрийському районі. Гітару зберігав за сейфом у кабінеті, де допізна засиджувався, пишучи музику. До речі, саме там він і написав багато тих пісень, які колектив зараз виконує.