• Головна
• Суспільство

Фото: з архіву Пилипенків

В Києві готують до відкриття експозиційний простір «Нескорена нація». На ньому представлять колекції з приватного музею під Харковом, який потрощили російські бомби. Теми експозиції доволі різноманітні, зокрема, будуть виставлені палеонтологічні знахідки. Для цього розділу кілька цікавих експонатів передав колекціонер-палеонтолог Дмитро Пилипенко з Києва. Пошуку і збиранню скам’янілостей він присвятив 18 років свого життя, а зараз поєднує улюблену справу з волонтерством.

Щороку робимо відкриття

- Дмитре, ми дізналися, що після школи ви опановували технічну спеціальність, а як захопилися палеонтологією?

- Так, я вчився на зв’язківця. Це моя перша вища освіта, але за цим фахом не працював жодного дня. Займався дрібним бізнесом і нарешті знайшов те, що найбільше подобається.

Природою цікавився з дитинства, мені казали, що стану біологом. Однак коли дізнався, що заради знань і наукового відкриття біологи мусять ставити жорстокі досліди над живими істотами, це мене дуже вразило, і я відмовився від такої кар'єри. Однак інтерес до довкілля залишився. І відновився, коли я познайомився з палеонтологією. Доісторичні тварини у Природничому музеї в Києві ще школярем вражали мене. Тоді я не здогадувався, що такі дива можна знаходити самому та займатися ними.

- Ви маєте на увазі бізнес чи колекціонування?

- І те, і інше. Мій батько - завзятий знавець старовини, я разом із ним відвідував Київській клуб колекціонерів. Тож світ колекціонування відкритий для мене змалку. Палеонтологія стала відкриттям теми, яка в Україні була слабко розвинена. Були люди, які колекціонують мінерали, вони трішки займалися скам’янілостями, але не так вузько спеціалізовано, як це вирішив робити я. Коли зрозумів, що хочу стати фахівцем, то пішов учитися на геолога до Київського національного університету, однак до диплому не дістався.

- Наука виявилася нецікавою?

- Перші два курси було дуже цікаво, отримав хорошу базу, встиг повчитися на літніх практиках в Криму, в Каневі, інших цікавих місцях. Потім не витримав. На третьому курсі переважна кількість предметів не входила в коло моїх інтересів. З'явилися «хвости». Коли побачив розклад четвертого курсу, то зрозумів, що досить гаяти час. Продовжив займатися самоосвітою.

Зараз у моїй бібліотеці близько тисячі книжок із палеонтології. Беру участь у наукових конференціях, щороку мені та моїй команді вдається робити нові відкриття. Науково важливі знахідки ми даруємо українським музеям.

На жаль, зараз в Україні ніхто не дає палеонтологічної освіти. У Львівському університеті ще залишилась частково кафедра з однойменною назвою, а в КНУ палеонтологія знищується. Навіть кабінет, де проводились практичні заняття, був розформований. При мені звідти виносили на смітник зразки. Я їх врятував.

- Що це були за речі?

- Знахідки, які студенти збирали на практиках десятиліттями. Їхня цінність для ринку символічна, скажімо, 10 – 20 гривень. Та це був шикарний навчальний матеріал. Машиною привіз додому всі ті коробки.

- Сім’я не заперечувала?

- Ми живемо в приватному будинку, кілька приміщень споруджувались саме для збереження скам’янілостей. Моя дружина має екологічну і медичну освіти та підтримує мене.

Швейцарія. Сім'я Пилипенків на фоні слідів динозавра. Фото з архіву Пилипенків

Про «палеонтологічних браконьєрів»

- Ви шукаєте свої скарби по Україні. А що було у нас за часів, коли на Землі панував «парк юрського періоду»?

- В ті часи територію нашої країни покривав океан Тетіс, точніше Мезотетіс, тому решток сухопутних істот ми не знаходимо, хіба що випадково. Знаходимо типово морську фауну – в першу чергу амоніти та белемніти. Залишки белемнітів у народі називають «чортові пальці». Є така легенда, що коли занепалих ангелів вигнали з неба, вони дряпались назад по хмарах, а їм архангели рубали пальці.

Там, де були сліди юрського періоду, ці «чортові пальці» можна знайти просто під ногами. Люди їх збирали, розтирали в порох, бо вважалося, що він загоює рани.

Для колекціонерів белемніти не дуже цінна річ, бо вони досить одноманітні. Найцікавіше, що ми знаходимо з часів юрського та крейдового періодів, – це рештки морських рептилій: плезіозаврів, іхтіозаврів, мозозаврів.

- Є усталене поняття «чорна археологія». Ви також працюєте не з офіційними розкопками. Згодні, що вас називають «чорним палеонтологом»?

- Люди, які вживають словосполучення «чорна палеонтологія», насправді глибоко не володіють інформацією. Часом чую таке на свою адресу, тому спробую пояснити.

Не буду порушувати питання про «чорну археологію», бо я не археолог. Зрозуміло, несанкціоновані розкопки культурної та історичної спадщини, скажімо, скіфського кургана – це карний злочин.

Однак не варто плутати археологію, яка досліджує історію людства, з палеонтологію, яка досліджує викопних тварин. Принципова відмінність в тому, що законодавчо пошук скам'янілостей на поверхні землі не заборонений. Кліше «чорний палеонтолог» для України не підходить. Проте вивчаючи досвід інших країн, можна говорити про «палеонтологічних браконьєрів».

В Україні є чимало геологічних і палеонтологічних пам'яток. Отже, ми можемо говорити про палеонтологічне браконьєрство в разі знищення або псування такої природньої пам'ятки. В тому числі, коли територію використовують як несанкціонований смітник.

З моїх спостережень у більшості випадків навіть місцеві мешканці не знають, де такі пам’ятки, бо відсутні вказівники. Зрозуміло, пам'ятки не доглядають, бо не вистачає фахівців та фінансування. Зазвичай місцева влада теж не знає, що має їх на своїй території. Іноді про пам’ятки можна дізнатися лише в старій спеціалізованій літературі, де написано, що за ними мають наглядати неіснуючі вже колгоспи.

Белемніти були схожі на кальмарів, а їх скам'янілі рештки прозвали "чортовими пальцями". Фото: uk.wikipedia.org

Вдома - кілька тисяч експонатів

- А що являє собою палеонтологічна пам’ятка?

- Фактично - це оголення гірських осадових порід, які містять цікаві скам'янілості. З часом такі оголення або заростають і втрачається доступ для досліджень, або продовжують оголятися і руйнуються вітром, дощами. Морозами. Якщо не зібрати вчасно скам’янілості, вони втрачаються. Вважаю, такого не варто допускати.

У нас немає ні законів, які забороняють збір скам'янілостей, ні таких, що регулюють палеонтологічні пошуки. В переважній більшості розвинутих країн законодавство ліберальне до фосилхантерів – мисливців за кістками. Наприклад, у США річна ліцензія для дайверів на пошуки зубів мегалодонів та супутніх скам'янілостей коштує символічних 100 доларів.

- Ви можете подати такі законодавчі ініціативи?

- Давно порушую ці питання, але мені пояснили, що для законодавчих ініціатив маю створити профспілку. І, схоже, це мають бути не палеонтологи, а фосилдилери. За кордоном скам'янілості називають фосиліями. Відповідно фосилдилерами - людей, які займаються пошуком, обробкою та обігом скам'янілостей.

До цього додам, що руйнувати палеонтологічні пам’ятки в Україні з метою наживи економічно недоцільно - роботи з кар'єрною технікою досить дорогі. У нас достатньо місць, які не мають ніякого статусу і де можна шукати без порушень.

За моїм досвідом, це відвали покинутих або діючих кар’єрів. Достатньо геологічного молотка. Якщо кар’єр діючий, то питаєш дозволу у керівництва, і, як правило, не відмовляють.

- А якщо натрапляєте на рештки динозавра?

- Якщо це пухкі породи – глина чи пісок, то тут уже принцип роботи як у археологів: розбивається місце на ділянки, кожна знахідка розчищається щіточками. Навіть якщо це комерційна розкопка, то вона окупається. Скелет динозавра – цінний матеріал, найдорожчі експонати коштують мільйони доларів.

В Україні поки не вдалося знайти скелети саме динозаврів. Проте навіть наші порівняно дешеві знахідки мають цінність. За нашою узагальненою методикою оцінки скам'янілостей, як правило, вартість зразків від 5 доларів за кілограм і більше.

- Ваша особиста колекція скільки налічує експонатів?

- Не можу точно сказати, бо не підраховував. Якщо запрошують на виставку, можу взяти і передати з власної експозиції кілька сотень експонатів. Якщо є потреба, то дістаю матеріал зі своїх фондів. Загалом в наявності кілька тисяч зразків для експозицій. І значно більше матеріалу, який ще чекає в ящиках, бо потребує спеціальної обробки - чистки від гірської породи. Для створення бази даних треба надати номер зразку, зробити кілька фотографій з різних ракурсів, проміряти параметри. Це займає багато часу, тому поки не встигаю.

Амоніти - викопні головоногі морські молюски. Фото: uk.wikipedia.org

Звідки походять циклопи

- В Житомирському обласному краєзнавчому музеї увагу відвідувачів привернув справжній скелет динозавра-папуги, який ви туди передали. Він був нібито привезений з Азії.

- Так, мій знайомий розповів рік-два тому, що в Житомирському краєзнавчому музеї відновлюють природничу експозицію, хочуть зробити вітрину палеонтології для відвідувачів. Для такої доброї справи подарував скам'янілості, знайдені в Україні. Саме скелет пситакозавра надано для тимчасової виставки.

- Для вас палеонтологія це не просто захоплення, а й бізнес. Наскільки він популярний у світі?

- Люди почали цікавитися такими речами за часів Відродження. Леонардо да Вінчі знаходив амоніти на вершинах гір і намагався пояснити, звідки там можуть бути мушлі. Черепи мамутів (мамонтів) почали купувати для своїх кунсткамер можновладці, аби було чим дивувати гостей. Саме черепи викопних хоботних з одиночним отвором у центрі надихнули людей на легенди про циклопів.

Стрімко палеонтологія почала розвиватися в XIX столітті. В ті часи природничі музеї Європи та Північної Америки змагалися за вражаючі експонати, що дозволяло шукачам скам'янілостей трохи заробити. Нещодавно вийшов фільм для дорослої аудиторії «Амоніт», де частково екранізована біографія відомої британської фосилістки Мері Еннінг. 200 років тому вона починала з того, що знаходила амоніти і продавала їх на сувеніри. Потім зробила великі відкриття, такі як цілий скелет плезіозавра.

Також є цікава автобіографічна книжка «Мисливець за скам’янілостями» Чарльза Штернберга. Вона написана більше ста років тому і добре передає дух фосилхантерства. Штернберг жалівся, скільки сил і часу витрачає, щоб знайти щось унікальне, а потім доводиться віддавати науковцям за скромну винагороду.

А в сучасному світі масовий вибух інтересу до скам’янілостей стався у 1993 році, коли в прокат вийшов «Парк Юрського періоду».

Реставрація щелепи носорога. Фото з архіву Пилипенків

Минулого року відправили на мільйони гривень

- А як в Україні?

- Довгий час Україна не була самостійною, тому нашим дослідникам важко було розкрити тут свої таланти. Варто згадати Володимира Амалицького з Житомирщини. Він передбачив знахідки звіроящерів у Пермському краї. На свій страх та ризик поїхав туди та знайшов їх рештки. Росіяни називають Амалицького своїм палеонтологом - першовідкривачем «російських динозаврів».

Перша хвиля сучасного інтересу до колекціонування каміння в Україні сталася за часів перебудови, коли люди відчули трохи свободи. Вартість авіаквитків тоді ще була мізерною, і багато шукачів літали аж до Сибіру. Коли СРСР розпався, то ті, хто займалися скам’янілостями більш-менш професійно, стали працювати на Захід.

Я вийшов на міжнародний ринок 2008 року. Перше, з чим зіткнувся, це з проблемою офіційного експорту. Його фактично не було в Україні. Більше 10 років пішло на розробку науково-практичної база, яка дозволяє проводити експертизу скам'янілих решток геологічного минулого. Це дозволило офіційно експортувати скам’янілості. Наприклад, минулого року ми відправили колекцій на мільйони гривень.

В цьому році справи поки гірші. Є замовлення, а вантажі стоять на митниці...

- У вас п’ятеро дітей. Як вони ставляться до батьківської справи? Граються отими черепушками, кісточками?

- Звісно, цікавляться. Старший син Радомир з 5 років зацікавився палеонтологією як бізнесом. Ходив зі мною на виставки. Потім виявилося, що він у нас здібний шахіст і може більше заробити на призах дитячих шахових турнірів.

Потім підросла старша донька. Дітям подобається шукати скам'янілості, але практика показує, що психічно та фізіологічно вони не готові до цього, швидко втомлюються. Проте Злата з 7 років могла цілий день проводити на розкопках, бути уважною і робити цілком дорослі знахідки. Ближче до тінейджерського віку, припускаю, її інтерес може ослабнути. І це теж цілком природно. Я знаю багатьох людей, які захоплювалися палеонтологією, потім кидали цю справу, але знову поверталися до неї.

Найменший син Добриня дуже цікавиться живою природою. Спостерігає за комахами, висаджує рослини. Цим він нагадує мене в дитинстві.

Плезіозавр. Фото: uk.wikipedia.org

Треба відновити збір і експорт

- З початком війни ви виїхали з сім’єю до Швейцарії. Звідти займаєтесь волонтерством?

- У Швейцарії не дуже зручно займатися волонтерством. Країна традиційно зберігає нейтралітет, тому тут важко придбати навіть товари подвійного призначення для ЗСУ.

В перший місяць війни на прохання знайомого переказав гроші на автомобіль для українських військових. Потім почав сам їздити до Києва, привозив обладнання, необхідне для ремонту техніки військової бригади.

Проєкт, який став для мене особистим викликом, реалізовано цього літа. Це дрон з тепловізором ціною майже півмільйона гривень. Прийшлося навіть прохати трохи допомоги у друзів, рідних і навіть незнайомих людей. Також вдалося замовити дрон із відчутною знижкою та без сплати ПДВ через Посольство України в Хорватії. Велике дякую всім, хто допоміг.

А на початок осені вже заброньовано дешевший дрон - без тепловізора, але дуже якісний.

- Маєте якісь плани?

- Хочу, щоб відновилися пошуки в Дніпровських водах. Наш каскад водосховищ руйнує древні заплави. Під дамбами скинута вода вимиває багато скам'янілих кісток.

Завдяки дайверам, які повзають по ямах глибиною 15-18 метрів, скам’янілості вдається рятувати. Якщо вчасно їх не зібрати, то потоки води, якорі розбивають кістки. Дайвери готові моніторити щотижня кожну яму на дні. Але зараз вони не можуть працювати, бо є заборона на вихід човнів на річку.

Кістковий матеріал мамутової фауни, знайдений на Дніпровських водосховищах, вигідно конкурує зі знахідками із Сибіру. Собівартість нашого матеріалу менша, а отже, в цьому сегменті ми сильніші за росіян. Тому нам важливо відновити збір і експорт скам'янілостей.

Щодня замислююсь над тим, що я можу ще зробити ефективно, щоби прискорити перемогу та повернення моєї сім’ї в мирну Україну.