«Звільнені»: у Лисичанську та Сєверодонецьку готують на вогнищах та миються під дощем
Розруха та злидні, прикрашені пропагандою російського світу, – ось що являють собою захоплені міста у Луганській області. І жодні заміни табличок – українських на російські, жодні обіцянки не повернуть мешканцям їхні домівки, здоров'я, а багатьом – і життя.
Лисичанськ: у місті залишилася третина жителів
Ніхто й не очікував, що окупація міста принесе йому процвітання та розвиток – неподалік знаходяться Донецьк і Луганськ, у яких уже дев'ятий рік таке «процвітання», що виють навіть найстійкіші зазивали «російської весни».
Лисичанськ знищували цілеспрямовано та методично – надто довго чинило опір місто. Разів зотри загарбники переможно заявляли про встановлення повного контролю – і стільки ж разів отримували жорстку відповідь. Зрештою Лисичанськ перестав бути стратегічною точкою, ЗСУ залишили місто…
І почалася вакханалія! Хто з місцевих жителів зміг – тікав, не оглядаючись. Ті, хто залишився, розділилися на два табори: одні замовкли, сховавши українські прапори до певного часу, інші пішли розповідати по телеканалах, ворушачи пухкими щоками чи «надутими» губами, як ледве виживали при Україні. Щоправда, рум'яні щоки, гарні костюми та відшліфовані в салонах краси обличчя спікерів змушували сумніватися в тому, що вони «ледве виживали»… Але свою роль вони відіграли чесно: переконували з екранів, що Лисичанськ тільки й чекав на російських визволителів…
Щоправда, останніми днями запалу поменшало. Та настільки, за розповідями місцевих жителів, що російські пропагандисти почали пропонувати лисичанцям гроші за виступ в ефірі з хвалебною одою (до 1000 рублів за «дякую, рідні!»). Безкоштовні балакуни чи то закінчилися, чи побачили на власні очі, до чого привела їхня балаканина…
Дісталося ж, звичайно, простим людям. У соцмережах – десятки повідомлень від лисичанців, яким сусіди повідомляють про те, що їхні квартири пограбовані мародерами. Компенсацію за розбиті під час «звільнення» будинки росіяни обіцяють, але не дають, пропонуючи закладати дірки плівкою чи фанерою.
- Виїхало, напевно, близько 2/3 населення, а було нас близько 100 тисяч на початок активної фази війни. За даними окупантів, тисяч 30-40 залишилося, але їхнє життя – це банальне виживання. Ну, щоб ви розуміли: у місті немає газу, світла, води. Подекуди ловить місцевий мобільний зв'язок, але не скрізь, треба ходити пагорбами чи залазити на дахи багатоповерхівок, - розповідає мешканець Лисичанська Андрій Комаров (ім'я змінено). – Усі готують на багаттях, а замість дров можуть наламати дерев'яних меблів із порожніх квартир. Зарядити телефон – проблема, треба шукати, хто має генератор. А власники генераторів шукають, де взяти бензин на його заправку. Помитись – це коли дощ піде. Коли були ЗСУ, воду розвозили пожежники. А зараз набираємо тазики та відра, хтось із річки носить. Іноді як гуманітарну допомогу її дають.
Місто, яке живе на гуманітарці, довго не протягне – це розуміють усі. Навіть окупанти визнають: розгромили Лисичанськ дощенту. «Обстановка: немає води, світла, газу. Котельні зруйновані, мости висаджені в повітря, інфраструктури майже немає. Виконком розбитий. Все треба розпочинати з нуля. Ентузіасти є, і вони готові працювати», - запевняє мешканців так званий «голова міста», призначений окупантами. Але мешканці, які втомилися готувати на вогнищах на один раз (зберігати продукти ніде, холодильники стоять мертвим вантажем без електрики), вже не вірять жодному слову окупантів.
Починати з нуля в Лисичанську нема кому, тому повідомляється про завезення працівників із Росії. Скільки людей готові їхати до розбитого на 80% міста, невідомо. Місцеві жителі розповідають: постійно знаходять у дворах міни-«пелюстки». Скільки ентузіастів із РФ забажають працювати в таких умовах?
І біда не приходить одна: Лисичанськом почали ходити чутки про мобілізацію місцевих чоловіків у «народну міліцію ЛНР», читай – армію. Обурення нікого не цікавить: прийдуть та заберуть.
– І люди почали зникати, тільки й шукають по всіх пабликах – то батька, то брата, то чоловіка: виїхав та й виїхав до іншого міста – і не повернувся. Чоловіки зараз по хатах ховаються, одні старі вулицями ходять, - каже наш співрозмовник Андрій Комаров.
Гори сміття у «звільнених» містах вивозити ніхто не збирається. Фото: t.me/lisichansk1710kolibel
Сєвєродонецьк: гори сміття та трупний запах
Тут також залишилася десь третина городян, які не змогли залишити місто з різних причин. Як розповів голова цивільно-військової адміністрації Луганської області Сергій Гайдай, у великих містах Луганщини, які росіяни захопили на сьогоднішній день, залишилося по 10-15% населення. На жаль, вони не сприймали інформацію про мобілізацію чоловіків на раніше окупованій частині регіону, не бачили загрози для себе. Були впевнені, що "руський мір" - це насамперед гідне життя. А зараз, не маючи будинку, зруйнованого ворогом, перетворюються на негідників, ідуть вбивати мешканців сусідніх населених пунктів. Деякі – «добровільно».
І Гайдай, і мирні жителі із здатністю аналізувати сьогоднішню ситуацію задаються питанням: невже цього й чекала більшість із тих, хто залишився, щоб згинути в окопах невідомо за що?
Сєвєродонецьк мало відрізняється від Лисичанська: тут також немає жодної "живої" комунікації – води, електрики, газу, каналізації. Втім, спроби окупантів налагодити газопостачання були, але через зруйновані газопроводи навряд чи газ дійде до городян. Питну воду розвозять - і на тому спасибі. Все інше – за встановленою дев'ятий рік традицією: зруйновані будинки, багаття у дворах, дощ як джерело води, гуманітарка замість нормальних продуктів. Додати до цього неможливість виїхати, зняти гроші з картки у банкоматах – і картина «визволення» доповнюється новими похмурими фарбами.
- Звичайно, вже є «підприємці», які переводять у готівку з карт гроші, але віддавати їм 10% від суми мало хто готовий. Наживаються нещадно! – каже Катерина Парфьонова, яка живе в Сєвєродонецьку (ім'я змінено). – А найстрашніше – це трупний запах на вулицях. Не знаю, звідки він іде, і знати не хочу, але викликає блювотний рефлекс. Через це не можу навіть змусити себе піти хоч обмитися у ставці – мені все здається, що зараз туди зливається вся каналізація. Медиків, напевно, теж уже не залишилося, якщо щось трапиться – звертатися нема до кого…
Ходити Сєвєродонецьком потрібно акуратно - там снаряд залишився, там ось-ось обстріляний будинок впаде. Фото: t.me/mnftu/4983
У мережах повідомили, що у привезених із Росії молочних продуктах для мешканців Сєвєродонецька було виявлено стафілокок. Причому виявлено не на стадії експертизи товару, а після скарг людей.
- Дуже брудно у місті, і не лише через війну. Гори сміття біля будинків ніхто не прибирає. Зараз жарко, вони починають пріти і теж смердіти. Усі ходять скаржитися новим «владам», але вже місяць – жодної відповіді. Здається, ми всі цим запахом пропахли, - з досадою каже Катерина. - Постійно хочеться помитися, але води немає, треба або чекати, коли привезуть, або купувати.
Невеселу посмішку у городян викликало широко розрекламоване відкриття супермаркету «Матрьошка» у центрі міста. Оскільки окупанти, обстрілюючи Сєвєродонецьк, розтрощили в пил всі електрокомунікації і відновити їх ніяк не вдається, вони відкрили магазин, що працює на електрогенераторі. Зрозуміло, що асортимент цієї торгової точки мізерний і жалюгідний, але люди кажуть: вже який є – і то добре.
- Зрозуміло, що, крім гасел та плакатів, тут нічого не буде. Ми бачимо Маріуполь, Попасну, Херсон, Мелітополь, Донецьк та Луганськ – окупанти не збираються нічого відновлювати, вони лише дерибанитимуть та вивозитимуть. Як вони можуть поновити завод «Азот», який вже «націоналізували»? Як вони можуть відновити міста, якщо максимум, на що їх вистачає, – тимчасове житло для кількох сотень людей, як у Маріуполі? Вони прийшли вбивати нас, - обурено каже місцева жителька та переглядає кадри із соцмереж, де «сусіди» хваляться своїми успіхами на захоплених територіях. Псевдопатріотичні білборди та перефарбовані вивіски на вулицях, де досі залишаються сліди війни, – ось і все «визволення». Черги автомобілів із жителями «звільнених» міст, які навпомацки через села та заміновані поля пробираються на підконтрольну Україні територію, а зовсім не в бік РФ, вони вперто не помічають.
