#Історії із соцмереж. Я пишаюся службою, і мене обурює, що мою професію принижують до рівня покарання
"Історії із соцмереж" - рубрика, що виникла після прочитання постів українців, які переживають війну. У ній ми збираємо історії, які схвилювали нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас.
Валерій Маркус, український військовий, письменник, блогер, мандрівник:
Натрапив на огидне відео. В якомусь населеному пункті комендант із озброєними працівниками військкомату заходять до приміщення гральних автоматів і починають виписувати усім повістки. Наскільки я розумію, це не поодинокий випадок виконання працівниками військомату своїх «функцій».
З цього приводу маю що сказати.
По-перше, я пишаюсь своєю службою, і мене обурює, що мою професію принижують до рівня покарання для якихось хрінів. Очевидно, що рівень вимог для вступу на службу сьогодні низький через об’єктивні обставини, але це не значить, що армія має перетворюватись на угрупування алкашів, наркоманів, крадіїв та інших елементів вершин суспільного дна. Такою організацією процесу призову держава принижує і демотивує бійців, які свідомо пішли на службу, жертвуючи своїми інтересами ба навіть життям. Військкомати поставили цих людей в один ряд з тими, кого кинули на службу у вигляді покарання. Це просто принизливо.
По-друге, за такої системи набору рівень якості мобілізованих настільки низький, що від них більше проблем на фронті, ніж користі. Ще не чув від жодного сержанта чи офіцера про задоволеність великою кількістю невмотивованих та неякісних бійців. З усієї маси, якою військкомати закидають армію, притомних не більше 10-15%. Усе інше – невмотивований натовп, який тільки створює додаткові проблеми і відбирає на себе цінний ресурс часу та зусиль. Це я кажу як командир.
На додачу в поточний момент не передбачено жодної процедури звільнення військовослужбовців за ганебну поведінку. Тобто непоодинокі випадки, коли командир отримує у своє розпорядження відвертий непотріб, який саботує виконання наказів і здатен у будь-який момент перейти у статус дезертирів, залишивши позиції і підставивши інші підрозділи. На жаль, мені доводилося стикатися з подібними ситуаціями особисто, і це коштувало життя моїм друзям.
При цьому всьому командир нічого не може з ними зробити! Позбутися їх неможливо, застосувати силу – подадуть до суду.
Як приклад додам, що на цьому етапі війни вже мав два інциденти, коли у Донецькій області два мобілізованих алкотіла додумались погрожувати мені зброєю. Перший - мобілізований солдат, а другий- мобілізований КАПІТАН. А місяць тому довелося зірвати сержантський погон з п’яного хріна, у якого навіть з опухлого обличчя видно, що він системно прокисає. Там і без медкомісії видно, що людина – алкаш, але військкомат вирішив, мабуть, що обличчя такого вигляду гідне представляти ЗСУ і підходить для виконання бойових завдань.
Реалізація процесу мобілізації у подібному вигляді закладає у наш фундамент бомбу, яка може вибухнути у найкритичніший момент. Якщо підхід не зміниться - проблеми будуть лише множитись.
Слава Україні!
