Учасник миротворчих місій: Наше завдання – порядок після війни, а не під час її
Про те, хто такі миротворці, ми маємо невиразне уявлення. Блакитні каски ООН у Югославії, миротворчий контингент десь в Африці – ось і все, мабуть. Не дуже багато людей знають, чим займаються миротворчі сили та чим вони відрізняються від військових.
До Дня українських миротворців про це і про те, чому миротворчий контингент так і не з'явився 2014 року на Донбасі і чи він потрібен зараз, «КП в Україні» розповів колишній учасник миротворчих місій в Анголі та Конго, а також військових операцій у Нагірному Карабаху. На його прохання ми не називаємо його ім'я та прізвище.
Зупинити війну миротворці не зможуть
- Розкажіть про ваш досвід участі у миротворчих місіях.
– Я зі своєю командою був у складі групи «військових радників» – так під час СРСР називали людей, які їхали на запрошення держав наводити лад у цих державах ім'ям Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Тобто зовнішня військова сила. Під статусом «військовий радник» могло матися на увазі все, що завгодно: від звичайного кураторства до організації повстання або нового військового конфлікту.
У деяких країнах військових радників запрошували відкрито, у деяких - не афішували, але роль і в тих і в інших була цілком миротворча, у нинішньому розумінні - встановлення та охорона громадського порядку відповідно до конституції цієї країни.
Ми потрапили в Анголу в розпал громадянської війни, коли між собою воювали десятки племен, і частина з них – проти легітимної президентської влади. Вплив тодішнього глави держави навряд чи поширювався далі за 100 км від його резиденції. За цим периметром розлючені вожді билися між собою за багатства та примноження територій, сепаратизм процвітав махровим кольором.
Деякі сторони конфлікту звернулися за допомогою до різних країн, нас же попросили прибути негласно (на це були певні причини) з миротворчою місією та навести лад на кордоні із сепаратистськими утвореннями. У той же час з іншого боку з тією ж метою в Анголу прибули американці та французи, запрошені заможними главами племен і кланів. Звичайно, все це вилилося в збройне протистояння.
Погасити багаторічну війну, яка стала способом життя для Анголи або, наприклад, Афганістану, миротворці не змогли. У цих та деяких інших країнах війни практично не припиняються ніколи. Для населення цих країн ми малоефективні, але свої завдання вирішили успішно: обкатка нових видів озброєння, тактики, спорядження, отримання безцінного бойового досвіду.
Миротворці в Анголі – війни тут не припиняються. Фото: MINUSTAH/Logan Abassi/news.un.org
Головне – виконувати функції військової поліції
- Тобто миротворча діяльність ефективна лише за певних умов?
- Давайте подивимося уважніше, чим займаються миротворці. Вони виконують функції військової поліції на теренах, які потрібно примирити. Завдання миротворців – забезпечення та підтримання порядку після воєнних конфліктів, а не до них і не під час них. Якщо порушники починають розгойдувати ситуацію танками та ракетами, миротворці тут безсилі, розпочинається повноцінна військова операція.
Згадаймо Косово на початку 90-х. Після референдуму про незалежність у Косові розпочалася війна – зійшлися албанські сепаратисти та югославська армія, активно діяли партизани. Коли в 1999 році в конфлікт втрутилося НАТО, почалися бомбардування, масова загибель громадян, і війна загрожувала виплеснутися за межі країни.
Але до 1999 року в країні намагалися налагодити ситуацію за допомогою миротворчих місій із різних куточків Землі. Це була погана ідея – кинути миротворців у киплячий котел неврегульованого конфлікту. Про це не особливо говорять, але на них з'їлися обидві доведені до жару сторони, і втрати у миротворців були серйозні.
Простіше кажучи: втихомирити натовп озброєних ціпками чи мисливськими рушницями місцевих жителів миротворці можуть легко. Комбатантів, які перебувають у стані війни, – ні. Це вже справа для військових.
Миротворча операція НАТО у Косові (Югославія), 1999 рік. Фото: Usmc/Getty Images
Значення ролі третьої сили
- Цим пояснюється, що миротворчих сил не було на Донбасі, хоча про їхню можливу появу говорили багато, причому і президент України Порошенко, і Путін? Адже в нас не громадянська війна…
- На самому початку, приблизно до травня 2014 року, до «референдуму», коли конфлікт був справді ще локальним, теоретично можна було завести в регіон миротворчі місії. Але, чесно кажучи, я не впевнений у тому, що був би результат, тому що війна все ж таки не громадянська, і конфлікт був не таким локальним. Наскільки я пам'ятаю, у квітні 2014-го в тому ж Донецьку вже сиділи серйозні штурмові групи, які виявилися дещо пізніше. Не маючи серйозного озброєння, протиставити щось серйозній військовій силі миротворці не можуть.
Повторюся: миротворчі сили виконують функції військової поліції. Зазвичай військова поліція стежить за порядком серед своїх військ – припиняє мародерство, дезертирство тощо. Миротворці не мають шансу під час справжньої війни. А ось після війни – так, їхня присутність буде виправдана і навіть необхідна. Нині ж своє слово мають говорити військові. Чому Україна відкликала своїх миротворців із інших країн? Щоб вони своїм унікальним досвідом та знанням посилили збройні сили країни. У статусі військовослужбовців, звісно.
- Виходить, що миротворці приходять лише на території інших країн?
- Так, і на це є певні причини. Миротворці гасять конфлікти на расовому, етнічному, ідеологічному чи релігійному ґрунті, спалахи насильства в регіонах.
Можна спитати: «А що, місцева поліція не впоралася б?» Відповідаю: миротворці перебувають поза цим конфліктом, це третя сила, яка є гарантом конституційного ладу в країні після завершення війни. Взяти, наприклад, Сирію: війна закінчилася, туди зайшли миротворчі сили, які підтримують лад і відловлюють місцевих партизанів, які бажають ще трохи повоювати та постріляти.
Чому така важлива третя сторона, третя сила? Тому що місцева поліція під час таких конфліктів із різних причин приєднується до однієї зі сторін протистояння. Це ми можемо побачити на прикладі Азербайджану, Киргизстану, Чечні тощо, коли поліція своїм арсеналом та засобами посилює те чи інше угруповання.
Миротворці, як ми вже сказали, над цим конфліктом, а не з одного боку. Їхня перевага в тому, що вони ніяк не пов'язані з місцевим населенням. Але це і є проблемою: різко знижує спектр можливих дій. Простіше кажучи, без підтримки місцевих важко вимагати дотримання законності на цих територіях. Але такі умови діяльності миротворчих сил.
