• Головна
• Суспільство

Фото: rock-oko.com

На малюнках та карикатурах Анатолія Василенка росло три покоління українців. Його ілюстрації живуть у понад 300 книгах для дітей та дорослих. Талановитий художник пішов на 84-му році життя, залишивши нам свою добру і мудру творчість.

Намагалися переманити до Москви квартирою

Дитинство Анатолія Василенка пройшло у селі Нижня Ланна на Полтавщині. Хлопчик рано відчув невблаганну потяг до олівців, а першу карикатуру намалював на брата. Брат не образився, бо малюнок виявився веселим, а не злим. Все своє життя художник-графік жартував з людей, розкривав їхні пороки, критикував слабкості, але ніколи не малював так, щоб принизити людську гідність.

Після школи Анатолій пішов працювати на цукроварню, підтримати свою небагату сільську сім'ю. Тут він створював сатиричні картинки для місцевої профспілкової газети і відсилав роботи до журналу «Перець», який мав надзвичайну популярність, видавався великим тиражем і був фактично в кожному будинку. Пропозицію постійно співпрацювати зі знаменитим журналом Василенко отримав, коли навчався у Київському училищі прикладного та декоративного мистецтва.

З "Перцем" Анатолій Петрович співпрацював ще зі студентських часів. Джерело: perec-ua.livejournal.com

Пізніше від «Перцю» талановитого графіка направили на семінар художників преси до підмосковного Будинку творчості Спілки художників СРСР. То був ризикований крок. Малюнки Анатолія так сподобалися головному редактору «Крокодила», що той з ходу запропонував українському художнику не лише місце у своїй редакції, а й квартиру у Москві!

Напевно, це була величезна спокуса, але Анатолій повернувся до Києва. З «Крокодилом» співпрацював з Україною, продовжуючи малювати для дорослих у улюбленому «Перці», а для дітей створювати веселі комікси в журналі «Перченя».

Як починався робочий день.

– Напевно, я єдина людина у сучасній Україні, яка прочитала весь архів журналу «Перець» від першого номера до останнього, – каже головний редактор журналу «Країна» Артем Скоропадський. – Минулого року ми вирішили зняти фільм про радянських карикатуристів, бо зараз усі їхні малюнки підходять до путінських реалій. У вересні наша знімальна група приїхала у гості до Анатолія Василенка.

Журналіст каже, що художник тоді вже був дуже слабкий, ледве ходив із паличкою, але зустрів гостей дружелюбно, намагався бадьоритися.

- У нього завжди була така гостренька борідка, і в мене тоді така ж відросла. А два оператори наші – голені. Василенко мене привітав «О, хоч один із бородою!». А коли розповідав про себе, багато жартував. Наприклад, я запитав: як починався в «Перці» робочий день? Відповів: «Зустрічалися на Бессарабській площі, заходили в генделік, пили портвейн, а потім йшли на роботу». Ще мене вразило, з якою ніжністю та гордістю дивилася на Василенка його дружина. Відразу було видно, що подружжя живе душу в душу.

Карикатури в "Перці" були на злість дня. Джерело: perec-ua.livejournal.com

Карикатури не повинні принижувати

Анатолій Василенко був унікально плідний. Окрім «Перця», малював для дитячих видань «Барвінок», «Малятко», «Веселі картинки», співпрацював із серйозними журналами «Дніпро», «Ранок», «Вітчизна». Сам писав гуморески, а за сюжетами двох його авторських книг створено лялькові мультфільми.

Графік не освоїв комп'ютер та й не хотів, не користувався електронною поштою. Проте в наш цифровий час був дуже, навіть дуже затребуваним художником.

Про кота Чорнолопенка регулярно виходили комікси в "Перці", а ще Анатолій Василенко написав про кмітливий хвостатий книгу. Джерело: sverediuk.com.ua

– Коли ми відроджували «Перець», я до нього їздив додому, забирав у нього роботу та привозив до редакції, – згадує відповідальний секретар видання «Перець. Весела республіка» Тарас Кінько. – Це був дуже сильний, світовий рівень графік. Ніколи не шукав кон'юнктури, не боровся з якимись ідеологічними ворогами. Для радянського «Перця» працював у побутових жанрах, створюючи маленькі історії про добро і зло, втілюючи в карикатурах свої думки про людей. Він був справжнім людинознавцем - ось, мабуть, найємніше слово.

У незалежній Україні графік став створювати карикатури на політиків та олігархів.

– Анатолій Петрович був легендою. Всі знали, що йому близько 80 років, що він малював для «Перця» та ілюстрував «Тореадори з Васюківки» і що він не користується комп'ютером, інтернетом чи смартфоном. Тому зазвичай після дзвінка я роздруковувала референси для нього – фото політиків, які мали фігурувати в карикатурах цього тижня, – і відправляла їх із водієм до його студії. Наступного ранку водій привозив свіжі акварельні малюнки на аркушах щільного паперу, - згадує про співпрацю з графіком головний редактор Kyiv Independent Ольга Руденко. - Анатолій Петрович мав принципи: карикатури не повинні принижувати. Наприклад, людей не можна було зображати як тварин.

Оригінали малюнків, за словами Ольги Руденко, завжди поверталися до Василенка. За винятком коли екс-посол США в Україні Джон Теффт попросив оригінал карикатури на себе, щоб прикрасити нею свій кабінет.

Шаржі на політиків мали особливий попит у ЗМІ. Джерело: sverediuk.com.ua

Мав дар передбачення

Зараз у соцмережах багато хто згадує, як у дитинстві чекали, коли дідусь дочитає «Сільські вісті», щоб взяти газету і добре розглянути веселий малюнок на останній сторінці. З цією газетою у Анатолія Василенка теж пов'язане все життя.

Багато хто починав читати "Сільскі вісті" одразу з останньої шпальти, щоб подивитися нову картикатуру художника. Джерело: perec-ua.livejournal.com

- Дуже його всі любили і любимо... - голос заввідділу ілюстрацій Світлани Лобанової зривається на тихий плач. – Зараз один одному передаємо співчуття. У мене перед очима стоїть картинка – два котики. Він мені її на день народження подарував.

Світлана згадує про Василенка як про зовні сувору людину, але надзвичайно веселу всередині.

- Він дуже любив жартувати і багато жартував. А ще мав дар передбачення. Років десять тому намалював картинки, а ми їх зараз публікуємо, бо вони є актуальними – сучасний момент. Він робив нам і політичні малюнки, і для сторінки гумору, і дитячі. Дуже багато малював. У редакції залишилися дві папки малюнків, які ще не виходили – це наш золотий запас!

Анатолія Василенка вже немає, а його раніше невідомі роботи тішать читачів газети.

Коментар видавця

Ілюстрація до "Чудес у Гарбузянах" Всеволода Нестайка. Джерело: sverediuk.com.ua

Неперевершений ілюстратор

Іван Малкович, директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га»:

– Це дуже велика втрата. Анатолій Василенко – один із найяскравіших ілюстраторів. Як в українській поезії – неперевершений Павло Глазовий зі своїми гуморесками, так Анатолій Василенко – в українській карикатурі. Дуже природний гумор, нічого надуманого. Його політичні карикатури безжальні, точні, кумедні, але ніколи не були злими.

Я щасливий, що міг співпрацювати з Анатолієм Василенком. Ми видали «Тореадори з Васюківки» та ще кілька книжок українських авторів. Я не бачив нікого із сучасних художників, які декількома штрихами могли б створити такі неймовірні образи. Коли у 2004 році після виходу нової редакції книги до нашого видавництва прийшли ці два сонячні генії – Всеволод Нестайко та Анатолій Василенко, це був один із найщасливіших моїх днів.

Фото

Фото

10 Червня 202214:10