Казки вигадувала на городі: померла дитяча письменниця Марія Пономаренко
У Свято-Михайлівському кафедральному соборі у Житомирі 8 червня попрощалися із відомою дитячою письменницею Марією Пономаренко. Її перу належать півтори сотні світлих, сонячних книг із віршами та казками, а ще низка театральних п'єс, які завжди тепло сприймаються маленькими глядачами.
Шанувальники творчості Марії Пономаренко кажуть, що вона завжди писала для дітей про любов – любов до сім'ї, батьків, друзів, природи та про велику любов до України.
На творчість надихали троє дітей
Марія Пономаренко народилася 8 березня 1945 року на маленькому селянському хуторі з дев'яти будинків біля села Левків. Коли дівчинці виповнилося десять років, батьки переїхали до Житомира, де Марійка закінчила середню школу.
Випускниця мріяла навчатись далі, але скромні доходи сім'ї змусили думати про заробіток. Тому пішла працювати на Житомирський льонокомбінат та вступила на заочне відділення факультету журналістики Київського університету.
Поєднання вийшло вдалим. У ті роки на підприємствах масово випускали місцеві газети, котрі прозвали багатотиражками. Коли таке видання – «Текстильник Полісся» – відкрилося на комбінаті, Марія почала працювати кореспондентом.
Першу казку дівчина написала у 28 років. Потім був просто вибух сюжетів і римованих рядків. На творчість її надихали діти, яких вона виростила трійко, а згодом - маленькі онуки.
– Я не дуже багато спілкувався з Марією Пономаренко, але добре запам'ятав її, – каже голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. – У 1985 році я закінчив факультет журналістики Київського університету та прийшов працювати до «Комсомольської зірки» у Житомирі. Зовсім неофіт, зовсім зелений журналіст, а довкола незнайомий колектив, до редакції приходять такі визнані, шановні автори. Однією з перших таких, кого я побачив, була Марія Антонівна. Вона принесла чи то вірші, чи то рецензії, я вже не пам'ятаю, побачила мене, новенького, і почала розпитувати таким привітним, таким добрим голосом, що я одразу відчув моральну підтримку.
Діти завжди слухали Марію Антонівну, затамувавши подих. Фото: knugograd.blogspot.com
Її слухали, затамувавши подих
Про привітність, доброту, людяність, мудрість Марії Пономаренко говорять усі її друзі.
- Це була напрочуд позитивна людина. Вона завжди розпитувала, як справи, і було видно, що не з ввічливості, а їй справді цікаво, чим живуть люди. Після «Комсомольської зірки», а там я працював п'ять років, ми рідко перетиналися, але спогади позитивні, - продовжує Михайло Сидоржевський.
Колега по цеху наголошує на дивовижній продуктивності поетеси.
- Вона дуже багато писала для дітей, добре розуміла їх та багато для них виступала. Я бачив одну із таких зустрічей. Діти слухали не ворухнувшись, затамувавши подих. А вони ж дуже добре відчувають, із чим людина приходить до них – із відкритим серцем чи просто заради формальності.
Окрім «Комсомольської зірки», перші твори Марії Пономаренко друкувалися у «Радянській Житомирщині», а потім вона стала бажаним автором таких видань, як «Малятко», «Барвінок», «Юний натураліст», «Старшокласник», а в наш час – « Пізнайко».
Перу Марії Пономаренко належать п'ять книг для читання, які були рекомендовані вихователям дитячих садків та вчителям початкових класів. А ще у її творчій майстерні 300 пісень, створених разом із композитором Миколою Островерхим, дитяча опера «Іменини кози Мокрини», музичні казки та п'єси для лялькового театру.
Не бачили у поганому настрої
Коли Марія Антонівна повела внучку Даринку до творчої студії Олени Гузенко, несподівано сама захопилася малюванням – почала розписувати глиняні горщики та дощечки.
- Дуже любила малювати соняшники та мальви – великі, радісні квіти. Я наразі працюю у літературному музеї, і ми навіть планували її виставку, – каже голова Житомирської обласної організації Національної спілки письменників Світлана Гресь. – Я сьогодні говорила з дітьми Марії Антонівни, можливо, вони передадуть її роботи. А в мене вдома зберігається розписаний горщик, який Марія подарувала.
Світлана Гресь теж пише для дітей, тож на зустрічі з читачами вони часто перетиналися.
- Маленькі діти сприймають авторів поезій та казок як когось нереального. Так от Марія Антонівна любила жартувати: «Подивіться, доторкніться, потримайте мене за руку. Я жива". Вона була дуже гарною актрисою, тому діти вірили всьому казковому, про що вона говорила.
За словами Світлани Гресь, більшість своїх казок Пономаренко вигадувала, працюючи на городі.
- А писала вона ночами, сама розповідала, як прокидається і пише. Думаю, це тому, що вдень вона мала багато роботи. Троє дітей, онуки... В останні роки тяжко хворів чоловік. Він помер 25 травня, Марія – через два тижні. Марія була дуже сімейною людиною і напрочуд позитивною. Ми ніколи не бачили її у поганому настрої. Звичайно, вона сумувала, як усі, але ніколи не виставляла це напоказ.
У Житомирі пишаються, що два письменники з їхньої області стали лауреатами Всеукраїнської літературної премії імені Лесі Українки, і один із них – Марія Пономаренко. До цього вона була нагороджена літературною премією імені Наталі Забіли.
