21 листопада
Завантажити ще

Фільтраційні табори в ОРДЛО: геноцид та приниження жителів Донбасу

Фільтраційні табори в ОРДЛО: геноцид та приниження жителів Донбасу
Фото: REUTERS/Sergey Pivovarov 11 березня. Спортзал для евакуйованих у Тагангрозі

Про фільтраційні табори російська пропаганда кричала року з 2017-го: мовляв, Україна будує гетто для волелюбних громадян «ДНР» та «ЛНР». Проте насправді ці табори збудувала сама Росія, яка розв'язала цю війну – для фільтрації мешканців нових окупованих територій та перевірки їх на благонадійність. Узнавали, на що це перетворилося.

Після фільтрації – на північ Росії

Зараз на запитання «А як же так – з'явилися фільтраційні табори не в Україні, а власне в «ЛДНР»?» адепти «руського миру», опустивши очі, відповідають: «Так треба». Мовляв, це інше, це вимушена потреба. Виправдовують створені гетто: "А раптом серед мирних жителів затесалися солдати «Азова»? Треба всіх перевірити!"

І перевіряють. Тижнями тримають людей, вивезених з Маріуполя та Волновахи, в якихось шкільних та дитсадкових спортзалах, забравши документи та надавши зі зручностей лише матраци на підлозі та убоге харчування. Комусь пощастило – і він «фільтрувався» лише два-три дні. Хтось сидить третій тиждень без уявлення, коли вже випустять. І це йдеться про старих, жінок, дітей, інвалідів.

Селище міського типу, село Безіменне на березі Азовського моря, міста Докучаєвськ та Амвросіївка на окупованих територіях Донецької області – тепер відомі як місця, де знаходяться табори фільтрації. Також у березні « біженців » (а за фактом – заручників) із Маріуполя та Волновахи привезли до Донецька та розмістили по санаторіях, профілакторіях та околицьких школах. Центральні вирішили не чіпати, щоб не псувати картину процвітання "ДНР". Літні люди, інваліди, мами з дітьми жили в класних кімнатах і спортзалах.

Враховуючи той факт, що в Донецьку вже два місяці серйозні труднощі з водопостачанням – вода у більшості жителів з'являється у кранах на дві години раз на два дні, – можна уявити, як дотримується елементарна гігієна у цих приміщеннях.

Небайдужі донеччани допомагали «біженцям»: хто одягом, хто продуктами, хто приносив памперси та пелюшки дітям. Частині новоприбулих пощастило – їх випускали до міста за найнеобхіднішим.

– Було зрозуміло, що це не донецькі люди. Вони ходили в одязі не по сезону – наприклад, йшов дощ, а вони були у пуховиках. Запитували, де можна поповнити «Водафон» чи де ловить мережу «Київстар» (які тут давно не працюють. – Прим. авт.). Намагалися перевести в готівку в обмінниках гривню, але зараз гривнею можна тільки в магазині розплатитися (і то не в усіх), а в обмінниках її не змінюють. Знаю, що у зовсім глибоких старих та інвалідів документи не відбирали, а ось у чоловіків та жінок років до 60 забрали… – поділився донеччанин Андрій. – Розумію, що у біженців у всіх країнах забирають документи, але тут це виглядає якось дико.

Після фільтрації людей відправили автобусами на територію Росії, можна сказати, що в донецьких школах знову порожньо. За даними місцевих джерел, таким чином депортовано понад півмільйона українців з маріупольською, волновахською та іншими прописками. Про те, що жителів приморського сонячного Маріуполя відправляють на проживання в північні регіони Росії, вже кажуть всі кому не лінь. Вибратися з Якутії або Благовіщенська людям похилого віку, які важко переносять зміну клімату і не мають грошей на квитки, практично неможливо.

- Ми чули про те, що, коли після фільтрації людей у Ростові садили на потяги, які рухалися в якусь тьмутаракань, ті, хто молодший, збігав на проміжних станціях. Просили телефони у перехожих, зв'язувалися із родичами з-за кордону, ті висилали гроші. Головне було дістатися кордону з Білоруссю чи країнами Балтії. Прикордонники пускали навіть без документів, люди потім уже видобували якісь довідки та підтвердження особи, - поділився донеччанин. – Але ж так змогли зробити одиниці. Інші зараз десь у Полярного кола без жодного шансу повернутися.

В Україну з Донецька можна потрапити через країни Балтії та Литву. Дуже дорого, довго – але, кажуть, правильний спосіб. Фото: t.me/itsdonetsk

В Україну з Донецька можна потрапити через країни Балтії та Литву. Дуже дорого, довго – але, кажуть, правильний спосіб. Фото: t.me/itsdonetsk

«Знімали відбитки пальців та рилися у телефоні

У Мангуші, що знаходиться поряд із Волновахою, ситуація ще гірша – людей практично не випускають. Біженці благають випустити їх у бік Запоріжжя, але бойовики вимагають рухатися або до Донецька, або до Новоазовська.

- Два тижні нас тримали у якомусь дитячому садку. Чоловіків по сто разів на день водили на перевірки, роздягали до пояса, шукали татуювання чи сліди на плечах від зброї. У старих і підлітків! Задавали купу питань, на кшталт «як ставишся до ДНР?», «як ставишся до «Азова»? Ну, дивно було б, якби говорили якось не так – ми ж розуміємо, що треба відповісти, щоб вони відстали.

У нас знімали відбитки пальців, робили фото документів, копались у телефоні. Потім видали довідки про проходження фільтрації та навіть повернули паспорти, посадили в автобуси та відправили до Донецька. Мені з 16-річним сином пощастило – у нас були знайомі у місті, вони на нас чекали. Тому, коли ми приїхали, нас повезли не до «пунктів прийому біженців», до якоїсь зі шкіл, а відпустили в центрі міста. Ми залишили адресу, за якою проживатимемо (звичайно ж, «ліву»). Приїхали до знайомих, привели себе до ладу, – розповідає колишня мешканка Маріуполя Аліна (ім'я змінено). – Вони вже до цього часу знайшли у соцмережах перевізника, який возить із Донецька до Польщі. Вранці наступного дня ми поїхали. Поїздка нам двом із сином обійшлася в 600 євро, дякувати Богу, дісталися без пригод, хоч і їхали майже три доби. Зараз ми маємо друзів у Кракові. Повертатися нам нема куди – квартири в Маріуполі у нас більше немає, у неї прямим наведенням вистрілив танк, поки ми ховалися у підвалі сусіднього будинку.

Миколі (ім'я змінено) теж, можна сказати, пощастило – у нього було куди поїхати, хоч і не в Україні.

- Нас із Мангуша прямо відвезли спочатку до Донецька, а потім на кордон з Росією, на КПП «Успенка». На боці Росії нас розселили у наметах МНС – це пункт тимчасового розміщення. Було дуже холодно, наступного дня кілька людей сильно застудилися. Дозволено приїхати родичам, у кого вони є. Мій брат із Краснодара приїхав і забрав мене, деякі люди самі йшли з табору та сідали в таксі, щоб доїхати до Ростова, наприклад. Але це ті, хто має гроші. У мене грошей не було, лише паспорт та довідка про інвалідність. Але все одно мене перевіряли, питали – раптом я з непрацюючою правою рукою стріляв чи допомагав «Азову»… Відчуття, що словом «Азов» вони лякають одне одного!

Будівля спортивної школи в Таганрозі, Ростовська область, де розмістили евакуйованих з Маріуполя. 17 березня. REUTERS/Сергій Пивоварів/Фото з файлу

Будівля спортивної школи в Таганрозі, Ростовська область, де розмістили евакуйованих з Маріуполя. 17 березня. REUTERS/Сергій Пивоварів/Фото з файлу

«Неблагонадійні» зникли

Фільтраційні табори, обладнані бойовиками "ЛДНР", викликають обурення навіть у жителів республік. Вони кажуть: схоже вже було ще у 2014 році, коли на блокпостах чоловіків (і навіть жінок) змушували знімати верхній одяг та досліджували тіло на предмет татуювань із тризубом, символікою «Правого сектору», «Азова» чи інших добровольчих батальйонів. Втім, це не заважало російській пропаганді сурмити про те, що «концтабори» будує саме Україна, хоча нічого подібного на українських КПВВ на лінії розмежування не було.

- У селі Безіменне було багато чоловіків, яких привезли на фільтрацію з Маріуполя, а після цієї фільтрації недорахувалися кілька десятків людей. Не знаємо, що з ними, напевно, їх порахували «неблагонадійними» – може, в телефонах щось знайшли не те, чи особисті рахунки якісь зводять, чи обмінний фонд поповнюють.

Найстрашніше, що це справжній геноцид. Мало того що «ЛДНР» зробили з чоловіків від 18 до 55 років гарматне м'ясо, вони ще й «викошують» молодих українських чоловіків, звинувачуючи їх у всьому, що завгодно, - каже свідок подій Анастасія (ім'я змінено). – Припускаю, що «неблагонадійних» везуть до місцевих в'язниць у Донецьку, Єнакієвому, Макіївці, Горлівці та Волновасі. Інакше як пояснити, що майже кожен день на телефони абонентів «Фенікс» (місцевий оператор мобільного зв'язку, який працює на захопленому в 2014 році українському устаткуванні. – Авт.) приходить «спам» - смс про те, що «потрібні співробітники у виправні колонії». Тобто в'язниці переповнені, охоронців не вистачає.

Поки що важко говорити, скільки своїх депортованих громадян недорахується Україна після закінчення війни. Вже називаються цифри в мільйон і більше людей, адже в лютому в «республіках» розпочато «евакуацію» до Росії, і, за словами російської влади, з ОРДЛО до них приїхало понад 600 тисяч людей, з яких повернулися додому одиниці. Найстрашніше – вивезено українських дітей, які «добровільно-примусово» разом зі своїми батьками отримають громадянство Росії. І які навряд чи зможуть повернутися до своєї країни.

Російський блокпост на виїзді із Маріуполя. Фотограф, схоже, посоромився зняти, як роздягають і «шмонають» чоловіків. Фото: dan-news.info

Російський блокпост на виїзді із Маріуполя. Фотограф, схоже, посоромився зняти, як роздягають і «шмонають» чоловіків. Фото: dan-news.info