Експерт Олександр Лімар: Здавати танк на брухт незаборонено. Але це не правильно
Усі чудово пам'ятають фотографії вулиці у Бучі, заваленій спаленою російською військовою технікою. Вірусним став знімок бабусі, яка використовує корпус від ракети замість лавки для продажу картоплі. А чого тільки вартує відео трактористів, що відтягують ворожі танки та БТРи.
Незважаючи на іронію, питання покинутої підбитої техніки набагато серйозніше. Чи вважається вона трофеєм та чиїм? Хто вирішує – металобрухт це, чи можна його продати чи здавати виключно на потреби фронту? А що, якщо хтось захоче присвоїти українську військову техніку? Адже прецеденти вже є. Зовсім недавній випадок – у Житомирському районі молоді хлопці знайшли збитий український Міг-29 та «витягли з літака бойовий комплект, засоби управління, в яких утримуються дорогі метали».
На ці та інші питання "КП в Україні" відповідає експерт Українського інституту майбутнього Олександр Лімар.
Усі нюанси трофеїв
- Олександре, хто має право забрати підбиту техніку: військові, комунальні служби чи місцеві жителі? У мирний час - хто знайшов металобрухт, той і господар...
– Все дуже неоднозначно. Це питання слід розглядати з кількох ракурсів.
Перший – з погляду закону. На жаль, сьогодні українське законодавство має прогалини щодо врегулювання цього питання. На законодавчому рівні закріплено поняття «трофейне майно» – все майно військового призначення, зібране на полі бою або яке дісталося внаслідок бойових дій. Трофеї можуть забирати лише військові! Але є дещо «але». По-перше, трофейним вважається лише майно армії супротивника. А під час боїв могла постраждати і українська техніка, обгоріти до такого стану, що не можна зрозуміти, чия вона. По-друге, трофейне майно має пройти спеціальну процедуру оформлення.
Але тут на початку війни відбулося роз'яснення Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) у тому, що декларувати підбитий танк, БПМ тощо не потрібно. Виходить, в антикорупційному органі припускають, що не лише військові, а й цивільні особи також можуть заволодіти військовою технікою супротивника. У нас не виписано відповідальності за те, що хтось щось узяв на полі бою.
Другий момент – безпека. Той же танк, який вже нібито невинно стоїть на вашій вулиці, може таїти величезну небезпеку. Ви не можете знати, що знаходиться в ньому - там можуть бути боєприпаси, міни і т.д. Не треба забувати про загрозу вибухонебезпечності. Усередині кинутої військової техніки можуть бути і якісь хімічні препарати.
Третій – міркувати з погляду екології. Військову техніку слід правильно евакуювати. Варіант, коли взяли на буксир танк та потягли, дуже поганий. Зрозумійте, у тому ж підбитому або покинутому танку може бути багато гасу, дизеля, антифризів… Тільки одна гідравлічна система в танку вбирає близько 500 літрів олії. Це все потрібно правильно видалити та утилізувати.
Четверте і дуже важливе – розглядати з погляду посилення військової могутності країни. У нас триває війна. І кожна одиниця техніки на вагу золота. Підбиту техніку можна або відремонтувати і потім ЗСУ зможе її використати на полі бою, або розібрати на деталі для подальшого ремонту іншої техніки на вітчизняних бронетанкових заводах.
Ракета, звичайно, зручна підставка, а якщо рвоне? Фото: ФБ Роман Кора
Так легко танк на шматки не розріжеш
- Повернімося до спецпроцедури з оформлення трофейного майна. Як воно відбувається?
- Для того, щоб трофейне майно стало державним, воно має бути описане згідно з Інструкцією обліку військового майна ЗСУ. У ній крок за кроком розписано, як це майно має перейти у військові частини.
Якщо дуже спрощено, то практично все виглядає так: після закінчення бойових дій на місце зосередження такої техніки приїжджають військові і все детально перевіряють, описують, яку техніку (окремі її елементи) вони забирають, вказують, куди саме відвозять.
Тимчасових рамок, коли вони мають приїхати та все описати, на жаль, немає. І виходить, що до моменту такого приймання військова техніка виявляється «безхазяйною».
- Припустимо, господарські українці бачать, що біля їхнього будинку тиждень-другий стоїть підбита техніка. За нею ніхто не приїжджає. І відтягують той самий танк або БТР до себе у двір. Чи можуть військові забрати його назад?
- На сьогодні військові не мають ні обов'язків, ні можливості контролювати, хто і куди потягнув потенційно трофейне майно.
Тому я вважаю, що спочатку на рівні закону треба закріпити, що після закінчення бойових дій на контрольованій Україною території цивільні особи не можуть торкатися військової техніки, обладнання та інших військових відходів без погодження з ЗСУ.
А ось під час бойових дій, щоб не ускладнювати партизанську війну, населення може допомагати ЗСУ відтягувати ворожу техніку, але потім зобов'язане передати її під опис нашим військовим.
- Питання руба: танк можна здати на металобрухт? Його ухвалять у пунктах прийому металу?
- Дивитись на танки чи іншу військову техніку як на металобрухт – неправильно. Як мінімум тому, що будь-яка техніка – не лише метал. Допустимо, ви пригнали у двір «Тигр». В автомобілі є багато інших матеріалів, які не є металобрухтом, але є забруднювачем. Тому його розбирання слід проводити лише на спеціалізованих підприємствах, які можуть відокремити одне від одного, щоб потім утилізувати – олію, солярку, скло, оббивку сидінь, пластик тощо.
Наші пункти брухту не призначені для такого виду діяльності. Хоча їм на законодавчому рівні не заборонено приймати військову техніку.
В Україні немає жодного майданчика, який може правильно це зробити. Раніше така техніка утилізувалася на бронетанкових заводах, на яких вона вироблялася. Там є необхідне обладнання для розбирання.
До того ж бронетехніка виготовлена із досить специфічного металу. Його не так просто розрізати. Звичайним різаком або газовим пальником цього не зробити. Та й для броні використовується спеціальна легована сталь, яку використовувати у цивільному лиття недоцільно.
Особисто моя думка – щоб вирішити проблему з такою військовою технікою, потрібно вводити дозвільну систему. Припустимо, Міноборони акумулює запити від спеціалізованих підприємств, які заявляють, що можуть проводити розбирання, переробку непридатної військової техніки. Оборонне відомство перевіряє ці підприємства на предмет необхідного обладнання та ресурсів та видає дозвіл. Здав/прийняв військову техніку на підприємство, яке не має такої ліцензії, – понесеш відповідальність.
Розбирати техніку (як ворожу, так і нашу) мають виключно спеціалісти. Фото: REUTERS/Serhii Nuzhnenko
Незрозуміло, куди звозити зруйновані будинки
- Куди зараз звозять усю підбиту техніку? Чи є спеціальний полігон?
– За логікою, її мають звозити на спеціальний полігон. Але чіткого практичного алгоритму немає. На сьогоднішній день діє Інструкція з утилізації, затверджена ухвалою КМУ №705 від 2003 року. Але вона стосується утилізації лише нашого майна, тобто відходів, що накопичувалися у військових частинах, складах – відпрацьовані снаряди, гільзи та списане озброєння. А сьогодні таке військове майно доводиться збирати фактично на полях, поза військовими частинами.
- На які відходи війни державі слід звернути увагу?
- У сфері поводження з відходами ми багато в чому керуємося радянським законодавством. Зрозуміло, що він застарів і не відповідає викликам сучасності.
В Україні немає належної інфраструктури поводження з відходами. Наприклад, ми не маємо полігонів для будівельного сміття. Адже зараз стикаємося з проблемою зруйнованих будинків. Розпочався розбір завалів у Бучі, Ірпені, Гостомелі, Чернігові, Харкові… Куди везти ці завали, де сортувати? Чіткої відповіді немає. У результаті ми ризикуємо отримати багато полігонів, зроблених нашвидкуруч. А потім доведеться думати, що робити із цими полігонами.
- Які першочергові закони потрібно ухвалити, щоб врегулювати ситуацію?
- Спочатку потрібно розробити відповідно до Європейської директиви про відходи наш рамковий закон та прийняти його.
І в цьому документі потрібно виписати механізм поводження з кольоровими та чорними металами, будівельними відходами, отриманими при демонтажі будівель та конструкція тощо. Сьогодні це все в законі про відходи, відсутнє.
Експерт з питань поводження з відходами в Українському інституті майбутнього.
Генеральний директор та засновник компанії ТОВ «С.І.Л.А».
З травня 2014 по грудень 2016 року. – голова правління ГО «Української Рециклінг Асоціації», яка об'єднує підприємства з переробки відходів та яка ставить собі за мету захист прав членів організації, а також удосконалення системи збору та переробки відходів як вторинної сировини.
Також очолював правління ДП «Укрекоресурси». Був директором представництва компанії Macpresse Europa SRL, директором представництва компанії ZATO.SRL, директором представництва компанії COLMAR SPA в Україні.
