Харківські ресторатори: Що ти скажеш синові, коли він запитає: "Тато, де ти був під час війни?"
Поки харків'яни ховаються від небезпеки з повітря у бомбосховищах, ресторатори Олексій Барков та Станіслав Любимський намагаються прогодувати ціле місто. Щодня вони готують для мирних жителів, бійців ТрО та ЗСУ 7000 гарячих обідів та, ризикуючи життям, розвозять їх містом.
«Війна застала нас із повними складами»
- Хлопці, чим ви займалися у мирний час і чому вирішили залишитись у Харкові?
Олексій: – До війни ми займалися ресторанами. У нас була невелика мережа різноманітних кухонь – ресторан, пляж, кілька піцерій та літніх кафе. Я та мій партнер Станіслав – з 2008 року власники Nebo restaurant & lounge.
У 2014 році ми, як і сьогодні, виявили активну громадянську позицію – підтримали АТО та 1,5 року активно допомагали Краматорську, Маріуполю, Гнутовому. Їздили допомагати людям на Донбас у 2014 році, і було б дивно у 2022 році виїхати з рідного міста.
Свої сім'ї ми вивезли – всі вони перебувають за кордоном у безпеці. А ми допомагаємо нашим мешканцям, воїнам, патрульній поліції – усім, кому можемо.
На сьогоднішній день ми виготовляємо понад 7000 обідів щодня. Так вийшло, що війна нас застала з повними складами продуктів. Вони допомогли нам організувати роботу.
Станіслав: - Є ще одна причина, через яку ми залишилися, – діти. Що скажеш синові, коли він запитає: «Тату, де ти був під час війни? Поїхав у гори на лижах кататися чи захищав свою Батьківщину?" Залишатися слід однозначно - заради дітей, заради сімей… Захищаємо свій будинок тими способами, якими можемо.
Буквально з перших днів війни долучилися до роботи. Спершу було складно. Щойно знайшлися люди, готові працювати: страшно, стріляють, довкола весь час щось вибухає... Знайшли одного-двох кухарів, що залишилися у Харкові. Починали готувати утрьох. Згодом до нашої команди приєднувалося все більше людей. Сьогодні у нас працює понад 50 людей. Усі люди, які прийшли до нас під час війни, хочуть допомагати.
Станіслав Любимський. Фото: facebook.com/Станіслав Любимський
«Намагаємося не торкатися грошей»
- А що саме готуєте?
С.: - Гарячі обіди: всі дуже просять гаряче. Це гарнір, м'ясо... Коли з'явилася дівчина-пекар, почали робити пиріжки. Добре, обладнання дозволяло. Зараз більшість передової приїжджає за нашими пиріжками. У такий час хочеться порадувати себе чимось солоденьким. Тепер підтримуємо цю традицію – пиріжками та ватрушечками намагаємося підсолодити суворі будні військових.
О.: - Довгий час випікали хліб, який усім дуже подобався. Але на сьогоднішній день потрібні великі обсяги – стільки хліба, скільки потрібно, ми випекти не можемо. Тому почали працювати з пекарнею – постачаємо людям хліб нашого виготовлення та промислового виробництва.
- Ви розвозите їжу по точках?
О.: – У нас є посада логіста, який розподіляє водіїв. Водії щоденно складають маршрути. Доставка досить велика. Охоплення для нас – колосальне. Ми ж приватники: нам не допомагає ні держава, ні область, ні місто. Все самотужки.
Спочатку ми з партнером використовували свої ресурси, потім ресурси друзів, і нещодавно на нас почали звертати увагу різні фонди. Наразі ми працюємо з благодійним фондом «Схід SOS». Вони дізналися про нас і тепер дуже допомагають.
– Допомагають продуктами?
О.: - Так. Також нам перерахували кошти на закупівлю сировини у виробників. Самі намагаємося не торкатися грошей. Якщо нам їх пропонували, ми говорили: ось, будь ласка, – рахунок на паливо, ось рахунок на крупу чи щось інше. Так і працюємо.
Багато хто пропонує допомогу з-за кордону. Я говорю, що це не потрібно. Люди вантажать фуру в Іспанії, і вона 9 днів іде сюди. За цей час у нас все може змінитись! Ми так далеко не плануємо.
«Людям хочеться натуральної їжі»
- Чому ви вирішили відмовитись від такої допомоги?
О.: - Погано те, що сьогодні у нас не працює жоден порт. Через це виробники сільгосппродукції сидять із дико переповненими складами. Раніше 80% нашої продукції виїжджало на експорт – на сьогоднішній день експорту немає: порти не працюють. Усе.
Фермери не зможуть провести посівну кампанію через відсутність грошей. Тож я всіх прошу витратити кошти в Україні. Заплатіть фермерам, і вони привезуть нам всю необхідну продукцію. У цьому випадку ми отримуватимемо все найсвіжіше і потрібне, а не прострочення в гуманітарних конвоях. Зрозуміло, що італійські макарони дуже гарні, але й у нас чудові крупи - гречка, пшениця... Це все треба переробити тут. І у наших фермерів з'являться кошти та можливість вижити.
Вважаю, що потрібна окрема програма – держава не повинна купувати нічого за кордоном, спершу все треба купити тут.
Я знаю людей, які готові віддавати свою продукцію за собівартістю. Вони вже не прагнуть з цього заробити: люди хочуть зберегти свої господарства. І, знову ж таки, приготувати щось із української свині чи курки набагато приємніше та простіше, ніж із привезених консервів: людям хочеться натуральної їжі.
- Куди ви везете приготовлені обіди?
С.: - У школах, садках є сформовані бомбосховища, де ночують, а то й живуть по 100-150 людей із довколишніх районів. Люди не мають світла, води та можливості щось готувати. Сьогодні для них гаряча їжа – основна потреба. Тож розвозимо її щодня.
О.: - Більшість приготованих нами обідів призначена для цивільних. Хоча ЗСУ та тероборону ми теж годуємо: знаходимося за кілька кілометрів від лінії фронту. Підрозділи ТрО та ЗСУ приїжджають до нас самі.
Возимо обіди в бомбосховища, лікарні, в невідкладну допомогу, медичний університет. Також працюємо з патрульною поліцією, яка розвозить обіди до важкодоступних районів міста. Крім того, у нас є своя доставка – 5 машин щодня возять по місту те, що ми приготували.
- Ви робите це з ризиком для життя.
О.: - Ну, перебувати зараз у Харкові – це, в принципі, ризик для життя.
"Кожен повинен робити те, що в нього добре виходить"
Олексій Барков. Фото: ФБ facebook.com/Олексій Барков
- Яка зараз ситуація в Харкові?
О.: - Багато хто думає, що у нас тут затишшя, але це не так. Хіба сьогодні перша спокійна ніч була. Вчора жах що діялося, позавчора теж. Прямо якась розлюченість!
– І як вас зустрічають люди? Вже знають та чекають?
О.: - Знають та чекають. Це можна побачити за звітами у нашому телеграм-каналі. Спочатку ми не хотіли піару: ми знаходимося поблизу лінії фронту, і знищити наше підприємство дуже легко. Ще донедавна ми приховували своє місцезнаходження та не робили фотографій. Але оскільки своїх фінансів уже не залишилося, обсяги виробництва зростають, а отримувати продукти стає дедалі складніше – ми «вийшли на світ». Ще 2 тижні тому я б вам відмовив у спілкуванні.
- Ви витратили на обіди для харків'ян усі особисті кошти?
О.: - Свої – так. Абсолютно. У нас їх і було небагато: у зв'язку з карантином наш бізнес поступово знищувався, а фінальна точка у нашій трагедії виглядає так...
- Чи не було бажання піти в ТрО?
О.: - На початку війни, коли Стас мені казав, що треба взяти зброю в руки, я відповідав: «У той час, як ти будеш хріновим солдатом, якийсь хріновий кухар готуватиме погану їжу». На цьому ми зупинилися – кожен має робити те, що в нього добре виходить.
