Українці в Німеччині: країна виявилася не готовою до прийому такої кількості біженців
Старий анекдот зі словами «Не треба плутати туризм з еміграцією» згадується, може, й не на часі, але для українських біженців він став актуальним. До певного моменту, коли Україна не знала такого поняття, як «біженство», цей процес у багатьох виглядав в уяві як така собі екскурсія за кордон за допомогою та з вільним проведенням часу.
Наразі вже зрозуміло, що біженство – це не турпоїздка за кордон, не легка прогулянка з проживанням та повним пансіоном. Це вимушений захід порятунку життя, і тут уже не до жиру – вижити б.
Не всі це розуміють до кінця. Та й приймаючі країни вже спантеличено чухають голову, не в змозі забезпечити всіх, хто прибув з України, хоча б дахом над головою. «КП" в Україні» поговорила з нашою землячкою, яка мешкає у Німеччині, яка розповіла, що німці – народ чуйний, але у них і без нас проблем вистачає.
Знайти житло – нереально складно
– Порівняно з іншими біженцями у мене просто райські умови. Я приїхала на початку березня з Києва до Берліна до свого сина. У мене є де жити – син до кінця року працює в іншій країні, а я живу у його квартирі. Тобто найголовніша проблема біженства до Німеччини у мене вирішена – є житло, – розповідає Юлія Овчиннікова. – Німеччина виявилася не готовою до прийому такої кількості біженців з України. Коли наших було 50 тисяч, німці пускали людей до себе в будинки та квартири плюс були місця у ПТР (пунктах тимчасового розміщення). Але після 100 тисяч ресурси Німеччини почали вичерпуватися. Нині у Німеччині близько 300 тисяч українських біженців, і більшість зайнята пошуками житла.
Зазвичай біженці приїжджають на Центральний вокзал Берліна (Berlin Hauptbahnhof) або в Котбус, де знаходиться перевалочний пункт для них і звідти вже розподіляються Німеччиною, оскільки Берлін вже не в змозі вмістити всіх. Можуть ще прибути на обладнаний спеціально для прийому та реєстрації біженців старий і давно закритий аеропорт «Тегель», який наразі знову ожив.
- Дуже багато публікацій у соцмережах про пошуки житла. Але на 30-50 оголошень в кращому разі буде один-два відгуки від мешканців, готових надати свою квартиру. І швидше за все, це буде якийсь будиночок у селі за 60 кілометрів від комуни Майнхайм або щось таке. Щоправда, не всі біженці хочуть їхати до села, не вбачаючи там перспектив для роботи чи навчання дітей, – пояснює Юлія. – Але насправді проблеми із житлом є й у самих німців. Винайняти квартиру – це велике питання, отримати соціальне житло вдалося небагатьом. Знайти дах над головою у Німеччині – нереально складне завдання. Тому я вважаю, що мені неймовірно пощастило у цьому плані.
На жаль, саме через цю найголовнішу німецьку проблему частина українців прийняла важке для себе рішення - повернутися додому. Нехай під обстріл, але хоч під рідний дах. Щоправда, якщо є куди повертатися.
У Ганновері для розміщення українських переселенців було перебудовано виставковий центр. У Берліні – давно закритий аеропорт Тегель. Фото: Moritz Frankenberg/Pool via REUTERS
Черги до «соціаламту»
Алгоритм дії біженців після прибуття до Німеччини нескладний, але не без перепон. Припустимо, знайшлося якесь житло, всі оселилися та зареєструвалися, отримали статус «воєнний біженець», прописалися за місцем проживання та вирушили до відділу соціальної служби – «соціаламту» (Sozialamt). Там оформляється медстраховка, допомога на оплату житла та соціальна допомога.
- Черги до «соціаламту» такі, що туди страшно підходити. Там треба днювати і ночувати, тому я вирішила відкласти похід туди – нехай ідуть ті, кому все це справді вкрай необхідне, - наголошує Юлія.
Допомога для тих, хто приїхав до Німеччини, «симпатичніша», ніж в інших країнах, у середньому вона становить близько 400 євро на місяць на одну людину. Звичайно, німецькі чиновники в «соціаламті» попросять вказати, чи є у біженця хоч копійка за душею, але наші громадяни пишуть стандартне «засобів для існування не маю», і перші виплати починаються цього ж дня.
У принципі, на допомогу у 800 євро українській мамі з дитиною можна жити в Німеччині цілком стерпно. Можливо, доведеться на якийсь час забути про делікатеси або модне взуття, але на гарний різноманітний стіл і зручне взуття цілком вистачить.
- Я прикинула, що за тиждень витрачаю на продукти близько 50 євро. Адже магазини різні: десь банани коштують 2 євро за кіло, а десь – 1,5 євро. Дивлюся чеки: картопля – 0,75 євро за кіло (чиста, мита, іншої тут і не буває), цибуля – 1,5 євро, яблука – 1 євро, помідори – 5 євро, 299-грамова баночка сметани – 0,6 євро, булочка – 0,15 євро… Жити можна, – розповідає співрозмовниця.
Фото з заходу, який щотижня організовує місцевий центр Moos. Глава цього колівінгу (щось на зразок нашого гуртожитку) – виходець з України. Притулив кількох дівчат-українок. І вони разом із рештою місцевих жителів запрошують біженців для спільного проведення часу. Я потрапила туди, коли ми ліпили вареники, їли самі та частували всіх бажаючих. Фото: Особистий архів Юлії Овчинникової
«Азюль» та «параграф 24»
Але легкого життя біженцям ніхто не обіцяє. Як завжди, річ у нюансах.
- Уся справа у статусі, - каже Юлія. – Зазвичай статус біженця (німецькою Asyl, "азюль") передбачає суворі обмеження життя. Біженець з «азюлем» не має права на роботу, на переміщення по країні і особливо за кордон. Таких біженців, наприклад, із Сирії селять у спецтаборах – і вони звідти ані ногою. В нас, українців, інша ситуація. На початку війни німецький парламент швидко прийняв додатковий «параграф 24» до закону про біженців (§24 AufenhG). За цим «параграфом 24» ми отримуємо статус «воєнний біженець», який дає право на роботу і право на поїздки по всьому світові (це у разі отримання посвідки на проживання, наприклад, мені його видали на два роки). Але якщо я відсутня за місцем реєстрації більше ніж півроку, то статус я втрачу.
Хоча тут є нюанси. Одержувачі соціальної допомоги навіть із статусом воєнних біженців перебувають під пильним наглядом німецьких соцслужб. Кожна витрачена копійка контролюється: якщо біженець раптом вирішив вирушити у подорож, то в нього миттєво поцікавляться – звідки гроші? А чи не дарма німецька держава платить йому допомогу, якщо йому є на що жити та відпочивати? Втім, поїхати у відпустку одержувач допомоги може, але не довше, ніж на три тижні. Порушив умови – виплата допомоги одразу припиняється.
У Німеччині влаштуватися на роботу, не оформивши дитину та себе у «соціаламті», нереально. Як і влаштувати малюка в садок. Фото: REUTERS/Fabrizio Bensch
Без мови - нікуди
Житло та робота – два головні болі для всіх, хто виїхав до будь-якої країни. У Німеччині людям із маленькими дітьми набагато важче, ніж дорослим. Влаштуватися працювати, маючи на руках малюка без оформлення в «соціаламті», неможливо. Потім уже, звичайно, «соціаламт» підкаже, де в районі школи чи дитсадки. Наразі активно створюються класи та групи для дітей, куди запрошують працювати вчителів та вихователів з числа біженців.
Після того як чадо прилаштовано, можна шукати місце роботи. Без знання німецької мови, на жаль, варіантів небагато – у кращому разі запропонують місце няні у російськомовній сім'ї. Знання німецького хоча б «на мінімалках» – вже плюс, можна йти працювати доглядальницею, медсестрою, вихователем, майстрами манікюру чи перукарями (за наявності міжнародного сертифікату).
- Дехто намагається працювати нелегально, але про це дуже швидко дізнається податкова служба. Після розгляду соцдопомога забирається, тож краще не ризикувати, - наголошує українка.
Втім, той, хто шукає, знайде, а німці часто пропонують біженцям робочі місця на заводах, обіцяючи допомогу в оформленні та житлі. Та час покаже, чи зможе Німеччина й надалі настільки люб'язно ставитись до біженців, які продовжують прибувати з України, рятуючись від війни.
