• Головна
• Шоу-біз

Фото: Instagram.com/surovtsev.alexei/

Щодня зірка серіалу «Слід» актор Олексій Суровцев, як він сам каже, їздить в Ірпінь як на роботу – рятувати тварин, яких їхні господарі покинули у зачинених квартирах.

«Це «заняття», не можу назвати його роботою, мені дуже до вподоби! Так, небезпечно! Так, тяжко! Так, страшно! Але коли бачиш ці перелякані та віддані очі, розумієш, що це не дарма! Ну і люблю я тварин. Самі собі вони допомогти у цій ситуації не можуть. Не навчилися вони самі собі насипати їжу та відчиняти зачинені двері. Рятувальна операція котів із гарячих точок Ірпеня «Бородата котомамуля» продовжується!» - пише актор на своїй сторінці в соцмережі і публікує дуже щемливі відео врятованих тварин.

Ми поговорили з Олексієм Суровцевим про його рятувальні операції.

Фото: instagram.com/surovtsev.alexei/

У мене по 300-400 заявок щодня

- Олексію, «Бородата котомамуля» – звучить дуже тепло, особливо – коли бачиш ваші відео та очі врятованих вами хвостиків! Як виник цей, можна сказати, позивний «Котомамуля»?

- Десь колись я побачив картинку, на якій здоровий бородатий мужик тримає на руках котика, і підпис: «Ти можеш бути брутальним, волохатим, бородатим величезним чуваком, але для своєї котєйки ти завжди будеш бородатою мамулею». От якось звідти й пішло (посміхається).

- Ваші відео – це справжні історії радості, насамперед радості за те, що є такі люди, як ви, що є врятовані життя. Спочатку ви допомагали з евакуацією людей із Бучі, Гостомелю, Ірпеня, а потім почали рятувати тварин, ризикуючи своїм життям. Чому переключилися на допомогу чотирилапим?

- Коли почалася війна, я був у Буковелі. Чекав на цю відпустку два з половиною роки. Поїхав, один день відпочив, покатався на лижах, і - почалася війна.

Ніхто не думав, що війна таки розпочнеться, і своїх котів я залишив на сусідку, яка їх годувала. Але коли почалася війна, зрозумів, що останнє, про що вона подумає, коли щось прилетить у хату, то це про моїх котів. Відповідно, відвіз близьких людей у безпечне місце до Західної України та повернувся, щоб бути зі своїми котами, бути тут корисним.

Спочатку займався евакуацією людей. Але знаєте, у чому відмінність? Людям допомагають абсолютно всі – це мільйони людей, а тваринам допомагають одиниці. Я розумів, що тут я - один із, можна обійтися і без мене. Але навіть не це найголовніше. Я побачив оголошення, що на Романівському мосту, де проходила евакуація мешканців Ірпеня, у кузові машини в закритій сумці залишився кіт, який сидить там чотири дні без їжі та води. Це було неподалік мого будинку, я пробігся, знайшов, відкриваю сумку, а там лежить гарний білий кіт. Врятував його і передав хазяйці. Виклав відео в інстаграмі та після цього дня мені посипалися мільйони повідомлень. Я не жартую – у мене по 300-400 заявок щодня. Навіть не міг подумати, що стільки людей можуть кинути своїх тварин.

Проблема в тому, що люди, їдучи, думають, що це ненадовго. Але коли ти евакуюєшся у воєнний час зі свого житла, ти маєш бути готовим, що можеш ніколи не повернутися до свого дому. Відповідно, той корм, який ти насипаєш своїй тваринці, – це, можливо, буде останній корм, який вона з'їсть у житті. Закривати тварин у будинку і їхати – це дуже дивне рішення.

Завжди питаю – можна ламати двері чи ні

- Як ви знаходите тварин? Як шукаєте, хто і де сидить під замком?

- Дістаю тварин переважно з Ірпеня. Дуже багато заявок із Бучі та Гостомелю, але туди не пробратися, хіба що вперед ногами. Залишитись живим там дуже складно. Найстрашніше і найнебезпечніше - це перетинати лінію фронту або опинятися на лінії вогню. То ж туди потрапити не можу.

- Щоб урятувати тварин, вам доводиться аварійно відкривати квартири. Претензій від господарів не було? Бо люди різні бувають і в цей час.

- Я завжди питаю – можна ламати двері чи ні. Якщо можна ламати, ламаю. І ламаю досить варварським способом – у мене є штурмова сокира, молотки, кувалда, лом, я ж не професійний ведмежатник (сміється).

Але іноді замовлення надходять не безпосередньо, а через, наприклад, волонтерів, і може виникнути непорозуміння. У мене записано у зошиті, що двері можна ламати, я ламаю. Зламав, врятував кішечку, вона була вже у критичному стані, просиділа три тижні без води та їжі, але жива. А потім зі мною почали зв'язуватись господарі, мовляв, хто вам дав дозвіл зламати двері! Я це навіть із агресією сприйняв.

Не хочу набивати собі ціну, але я життям ризикував, витрачав час, сили, щоб урятувати тварину, а мені про двері кажуть. Та ті двері, що в них стояли, коштують три, максимум п'ять тисяч гривень, а котик - жива істота, яку вони приручили і повинні були дбати про неї, але залишили просто помирати болісною смертю. Кішечка, здається, ще й вагітною виявилася.

Стаття 39 Кримінального кодексу України говорить, що не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди інтересам, що охороняються, у стані крайньої необхідності. А рятувати тварину, людину чи квартиру від пожежі – це і є необхідність.

Це була єдина претензія. Було дуже неприємно, але в основному всі з дуже великою вдячністю ставляться.

- Тобто ви всіх передаєте господарям?

- 85-90% врятованих тварин я передаю з рук в руки або господарям, або їхнім знайомим, які потім відправляють їх до інших міст і навіть країн. Волонтери, звісно, допомагають. Деяких котів, яких знаходив на вулиці, віддавав у притулки. По них одразу видно, що вони загубилися і на вулиці просто не виживуть.

Якщо візьму партнера, він займе місце трьох-чотирьох переносок

- Ви годуєте навіть вуличних тварин, яких зустрічаєте. Хтось вам допомагає із покупкою корму? Чи все самі?

- Так, годую всіх, кого знаходжу. Корм дають і волонтери, і сам купую, і люди гроші пересилають, бо годувати треба багато. Так збираємо зі світу по нитці.

- Чи пропонують вам допомогу в порятунку тварин – є охочі стати напарниками?

- Так, багато охочих пишуть. Але машина, яка в мене залишилася і на якій я евакуюю тварин, - це смарт. Якщо посаджу туди партнера, він займе місце трьох-чотирьох переносок. А в одну переноску можна посадити і двох, і чотирьох котів залежно від розмірів.

До того ж в екстрених ситуаціях, коли доводиться їхати під обстрілами, одному простіше бути холоднокровнішим, ти відповідаєш тільки сам за себе, тобі не потрібно думати ще про когось, і рішення приймаються швидше.

- Ви розповідали, що ваш будинок в Ірпені теж постраждав. Ваші котики як?

- Так, мій будинок постраждав, його сильно обстріляли з танків, моя квартира поки не постраждала, але це ще не кінець війни. Хтозна, що буде.

Момент обстрілу ми з моїми котиками перечекали в коридорі, у нас там навіть була постелена постільна білизна. Зараз ночую зі своїми котами у Києві, тому що в Ірпені дуже складно – немає світла, води, опалення... Я прожив так два тижні, і це дуже важко. Але їжджу щодня в Ірпень як на роботу.

Не кидайте своїх вихованців самих. Фото: Instagram.com/anna.spaace/

Ставтеся до тварин як до своїх дітей!

- Можете звернутися ще раз до господарів, які мають тваринок, щоб ті зрозуміли: свої своїх не кидають, може, до когось дійде, що так робити не по-людськи.

– Я дуже сподіваюся, що до людей дійде. Для цього я знімаю всі ці відео, щоб люди бачили ці перелякані очі. Це дуже важко. Є рідкісні випадки, коли просто неможливо взяти із собою тварину, але здебільшого завжди можна. Взяв за пазуху, в сумку закрив, щоб не вирвався, та будь що можна придумати!

Так, є тварини, які у стресових ситуаціях забиваються кудись. Значить, їх треба підготувати, посадити в одній кімнаті, потрібно бути готовим до того, що вам доведеться йти. А люди якось легко до цього ставляться.

Але найстрашніше – коли їх просто закривають у квартирах. Навіть домашній кіт на вулиці може по смітнику полазити, щось знайти, води з калюжі попити. Кіт із водою протягне вдвічі довше, ніж без води.

Є люди, які хоча б насипають по будинку дуже багато корму, води… Але насправді, люди, ви просто не бачили очі цих тварин. Це такий біль, страх, нерозуміння – чому не приходять господарі, чому їх не годують, чому їм холодно, чому там щось бахкає… Багато цих «чому» в їхніх очах. Дуже важко це спостерігати.

Потім ще стрес – переноска. Одна річ, коли господар свою тварину переносить, інша – коли чужа людина та ще й з купою інших котів. Ми ж відповідаємо за тих, кого приручили. Вони ж не просили їх заводити! Тому, якщо у вас є тварина, ви за неї відповідальні.

Я ставлюся до своїх тварин як до членів сім'ї. Ось ви ж не покинете свою дитину? Ні, звичайно ж. А чому ви тоді вирішили, що тварину можна так легко покинути! Ви ж не насипете дитині їжі на три тижні наперед і не поїдете без неї? Ні. До тварин потрібно ставитися так само, як до своїх дітей.