Моя близька подруга Даша з мамою, донькою та племінницею 3 березня вирішила евакуюватися до Молдови. Цю країну обрали з простої причини – Молдова знаходиться найближче до їхньої рідної Одеси.
А далі історія з перших вуст.
Друзі виїхали до Молдови у перші ж дні. Потім нас покликали. Ми довго відмовлялися, але в якийсь момент «здалися». Стало дуже страшно, а що буде з нашими дівчатками? Як в умовах активних бойових дій зможемо лікувати маму, яка має серйозні проблеми зі здоров'ям? Але все ж таки вирішили: жінки – виїжджають, наші чоловіки – у тероборону.
Ми розраховували, що доберемося до кордону швидко. Від нашої оселі до прикордонного пункту Паланка близько 80 кілометрів. Цю відстань наші друзі напередодні подолали за 2-2,5 години. Ми теж орієнтувалися на такий час у дорозі. На жаль. Перші 50 кілометрів проїхали швидко. А далі стали в 30 кілометрову пробку і стояли в ній понад півтори доби.
Я себе лаяла за те, що надто легковажно сприйняла евакуацію. Ми взяли з собою пару бутербродів, чай – усе! Не знаю, що я думала, коли виїжджала з дому. На восьмій годині поїздки у нас закінчилася їжа. Але! Голодними ми не лишилися. Молдовські волонтери на українській території вздовж 30-кілометрової пробки роздавали їжу всім охочим. Вони буквально стукали у вікна автомобілів та пропонували: бутерброди, щось гаряче, чай, воду, соки та навіть фрукти. Банани та мандарини вздовж дороги стояли в ящиках. Мене це не просто здивувало, а шокувало і зворушило.
Безпосередньо прикордонний контроль ми пройшли дуже швидко. ДУЖЕ! Перевірка була більше формальністю. У нас взагалі була «унікальна» ситуація з документами. У доньки – прострочений закордонний паспорт. Пропустили. Не питали і дозволу батька на вивезення дитини за кордон. У племінниці взагалі не було закордонного паспорта (не змогли знайти вдома) – перетнула кордон за ID-картою і навіть без «вкладиша». Ковід-сертифікати у нас ніхто не запитав ні на кордоні, ні за весь час нашого перебування у Молдові.
У мене автомобіль був із техпаспортом, оформленим на чоловіка та без довіреності на мене, без страховки – пропустили без зайвих питань. Автомобіль теж особливо не доглядали. З цікавого та важливого: українцям, які на авто, не потрібно оформлювати віньєтку (плата за дороги). Можуть користуватись молдавськими дорогами безкоштовно.
Як тільки перетинаєте кордон, ви побачите волонтерські намети: у них можна взяти безкоштовно все потрібне – їжу, одяг, засоби гігієни. Поруч стоять автобуси, які знову ж таки безкоштовно розвозять українців у табори для біженців. Коли сідаєш у такі автобуси, то можеш до останнього не знати, до якого населеного пункту тебе відвезуть. Табори для біженців – це стаціонарні приміщення (турбази, спортзали, комплекси, де під одним дахом мешкають переважно по 30-50 людей). Там їм забезпечують 3-4 разове харчування, надають першу медичну допомогу. Щоб отримати статус біженця, необхідно звернутись до місцевого відділення міграційної служби. Як нам розповіли наші молдавські приятелі – у міграційній службі забирають паспорт та видають «приписне» - документ, у якому сказано, що ви опинилися в Молдові через військові дії в Україні та знаходитесь у країні за певною адресою. Така довідка зобов'язує знаходитися виключно у населеному пункті, де вас розмістили у таборі для біженців. Ви чекаєте, коли вас викличе співробітник міграційної служби і видасть довідку про статус біженця. З цього моменту ви почнете отримувати соціальну допомогу (точна сума станом на 6 березня була ще не відома). Вам починають шукати роботу. Важливо! Якщо вам запропонували роботу, а ви відмовилися – вас позбавляють соціальної допомоги.
Ми вирішили не зупинятися у таборі для біженців, не претендувати на статус біженця (дуже сподіваємось, що скоро зможемо повернутись додому). Поїхали до Кишинева. Там знайомі через волонтерів знайшли однокімнатну квартиру. Її нам надали абсолютно безкоштовно! Квартира невелика, але з максимально комфортними умовами, аж до підігріву підлоги. І це ще не все. На кухні був запас продуктів на тиждень (крупи, масло, овочі, фрукти, чаї) і все необхідне начиння.
Якби нам довелося винаймати квартиру, то ціни для українців дуже високі. Наприклад, якщо молдаванам у Кишиневі пропонують орендувати «двушку» (70 кв.м.) у новобудові за 300-400 євро, то для українців – «однушка» (до 45 кв.м.) у "ненових" будинках від 800-1000 доларів. І пропозицій не так уже й багато. До того ж, є ризик стати жертвами шахраїв – не надумайте давати аванс онлайн. Непоодинокі випадки, коли люди бронюють квартиру, оплачують за перший місяць, а приїжджають і «цілують замок», телефон ріелтора не відповідає.
А тепер про курс долара та ціни. Молдавани кажуть, що через наплив українських біженців, продукти в магазинах підскочили десь на 25%. Для розуміння вартості продуктового кошика: гречка в перерахунку на наші гроші – від 65 гривень, соняшникова олія – від 120 гривень літрова пляшка, а от хліб найдешевший – батон близько 11 гривень. Бензин дешевше за 50 гривень не знайдете.
Раджу наскільки можна розраховуватись картою. Так ви заощадите. З наших карток гроші списуються за курсом – один лей – 1,7 гривень. А ось в обмінниках запропонують за один лей – 4 гривні, та й то не особливо хочуть брати гривні.