• Головна
• Суспільство

Фото: ФБ Юрій Тюх facebook.com/profile.php?id=100033786182183

Відстрілюють на м'ясо

Закарпаття – регіон туристичний. Місцеві газди б'ються закожного туриста. Звичайно, не в буквальному розумінні, а пропонуючи послуги чи страви в меню, краще, ніж у сусіда. Наприклад, традиційні закарпатські частування, бограч чи банош, ситні та недорогі. Але якщо в сусідній нехитрій кафешці по той бік дороги багатий турист побачить в'ялену оленину або рагу з козулі - напевно, на екзотику його потягне сильніше.

Звідки беруть оленину, ні для кого не секрет. Виходиш до сусіднього лісу – ось і вона, свіжа. Звичайно, треба пополювати, але й м'яса для делікатесних страв вистачить не на один тиждень. Хороший бонус – роги, з яких кум настругає сувеніри або допоможе продати цілими – так дорожче.

– Кілограм оленячих рогів коштує гривень 500-600, але якщо великі, то може бути й кілька тисяч, – крутить у зубах самокрутку типовий мешканець Закарпаття Вася. – Маленькі світлі роги – дадуть гривень 200 за кг. Хто як домовиться. Так само і з м'ясом. Якщо тушею – то від 200 гривень.

Хто ходить на оленя і коли, всі місцеві знають. Чужим, звичайно, не скажуть – ніхто не хоче, щоб незабаром їхню лавочку прикрили.

Кілька років олені підростатимуть під наглядом, а потім вони чи вже їхній молодняк вирушить на волю. Фото: facebook.com/profile.php?id=100033786182183

До годівниці не звикає

Те, що закарпатська фауна потребує допомоги, місцевий житель Юрій Тюх зрозумів давно. Кілька років домовлявся із селянами про викуп землі, а нещодавно нарешті привіз на свою ділянку 30 красенів-оленів.

Юрій Тюх вважає, що для нього це хобі, робота, наука. Фото: facebook.com/profile.php?id=100033786182183

– З дитинства люблю возитися з тваринами – таке у мене хобі, – усміхається Юрій Тюх. – Бачив, у Білорусі виводили зубрів і випускали на природу у Біловезькій пущі, коли їхня чисельність різко впала. Коли виросла – іншими тваринами почали займатися. Ця ідея жила у мені кілька років. Навесні планую привезти ще 30 оленів. Чи ці, чи вже їхні діти будуть випущені у природу.

Навіть за кілька років олень не стане ручним та зможе пристосуватися до життя у дикій природі. До годівниці вони не звикають, тому після того, як зникнуть огорожі, спокійно знайдуть собі їжу в лісах.

У Білорусі відновленням популяції тварин займалася держава, а в нас Юрі поки що доводиться витрачати на це свої кровні. Коштує один молодий олень в Україні від 700 євро.

Найкращі рогаті - у Новій Зеландії

Три десятки рогатих пасеться у селі Синевирська поляна на виділеній для них ділянці. До людини вони не виявляють жодної агресії - поводяться як звичайні домашні кізочки. Це олень благородний європейський – Юрій вибрав найкращих представників породи у розпліднику біля Києва. Міг заощадити і взяти в іншому місці, але зовнішній вигляд «дешевих» оленів не порадував - роги куці, ноги закороткі. Тож до Закарпаття вирушили писані красені, які покликані у майбутньому населити місцеві ліси таким самим породистим молодняком.

У розплідник їх привезли з чотирьох країн – Угорщини, Австрії, Англії та навіть Нової Зеландії. До речі, в останній, вважається, найкращі оленячі розплідники у світі - звідси йдуть найбільші постачання оленини. Але завозили сюди ту саму шляхетну європейську породу - мабуть, життя на острові їй більше до вподоби. Ціна за новозеландського та британського оленя – однакова.

Перед тим, як вирушити на волю, кілька років олені підростатимуть під наглядом Юрія.

- Хочу, щоб лишилися наші види, а не з'явилися гібриди. Треба дивитися, щоб були чисті крові, інакше можна зіпсувати гени, - продовжує Юрій Тюх. - Підходить лише благородний європейський олень. Також у наші ліси можна випускати лань європейську, диких баранів – муфлонів. Усі вони співіснують без проблем.

Хоча гібриди – це непогано. Ось, наприклад, два підвиди благородного оленя із заповідника «Асканія-Нова» дали світові новий вид – оленя асканійського, якого навіть почали завозити до інших країн.

Цей оленячий рай у Синевирській Поляні – не єдиний куточок, де Юрій Тюх доглядає звіра. Є й цікавіше – екопарк «Долина вовків» за два кілометри від ферми з копитними, яку він відкрив лише три роки тому. Сьогодні тут мешкають три види вовків, пара тигрів, пара рисів, три види оленів - підвид благородного маралу, лань європейська та плямистий, лев, муфлони, лами, альпаки та верблюди.

Серед усього різноманіття тварин найбільше складнощів з тигром – небезпечний звір. До нього руки Юрій не сує, а от лева може погладити, як домашнього Мурзика.

А почалося все з пари новонароджених вовченят, яких Юра викупив у закарпатських браконьєрів, які вбили їхніх батьків. Так як виховував із перших днів, вовки, каже, ручні. Щоправда, на команди "Сидіти!" та «Апорт!» не реагують – дресурі не піддаються.

Вовки Окрім оленів, Юрій тримає вовків, верблюдів, левів та тигра. Але їх випускати до лісу не планує. Фото: facebook.com/profile.php?id=100033786182183

На оленів ідуть усім селом

Рогатих із «Долини вовків» чи їх молодняк Юрій не планує випускати до лісу – не хоче, щоб змішувалися гени. У природі, каже, самки не завжди віддають перевагу красеням - буває, перемогу в бою здобуває самець з поганими рогами та поганими генами. Тому важлива селекція – для закарпатських лісів Юрій вибрав найкращих із найкращих.

- Я бачу різницю, але неспеціаліст не помітить. Наприклад, марал – це підвид оленя благородного, – пояснює Юрій Тюх. - Вони живуть у Сибіру, на гірському Алтаї. Алтайські марали більші ніж європейські олені, у них темнша та густіша шерсть, оскільки живуть у морозних регіонах.

Професія у Юрія – будівельник. Ні до ветеринарії, ні до цирку чи екології відношення не має – просто «зов душі».

– Це вже й хобі, і робота. Сам навчився багато чому - знаюся і на ветеринарії, і на біології, - каже чоловік.

Ситуація з оленями на Закарпатті не те що критична, але працювати є над чим.

– На Закарпатті, якщо люди дізнаються, що десь з'явилися олені, то вони всім селом туди йдуть із рушницями, – зітхає Юрій Тюх. – Про це всі знають. Тут немає міст, Закарпаття – як одне велике село, всі про все чують. Не той менталітет, немає виховання та допомоги природі.

В останні роки полювати почали саме на оленів та косуль. Впала ціна на хутро, так що лисиці та рисі можуть видихнути спокійно.  Акцент на м'ясі. Щоправда, таким чином людина відбирає їжу у тих самих лісових хижаків, які також полюють на копитних. В результаті їх винищення йде подвійним ходом - з одного боку селяни з рушницями, з іншого - вовки. Олені, козулі зникають, а кількість лісових хижаків зростає. Буває, що через брак їжі в горах вовки починають спускатися в села. Але, Юрій упевнений - ситуацію можна змінити на краще, було б більше небайдужих людей та підтримки від держави.