Лучанин, що прожив 24 роки з катетером у серці: Мені наснилося прізвище лікаря, який залишив його
Нахиляється - обличчя синіє
Ігореві Мисану з Волині – 41 рік. Хороший батько - його синові 14, зразковий сім'янин. Працює водієм, але доводиться не тільки "баранку" крутити, а й товари вантажити.
Єдине, що його іноді турбувало – щось дивне відбувається з організмом, чому не могли знайти пояснення жодні лікарі протягом 20 років. Якщо нахилився, піднімається – а обличчя синє. Мама та сестри за голову хапалися – не треба цього робити! Сам же Ігор на самопочуття у ці моменти не скаржився. Ще, якщо поспить із включеною піччю в кабіні машини, то прокидається весь опухлий. Те саме - вдома під час опалення. Винуватив у всьому сухість повітря, планував купити зволожувач.
Лучанин, що прожив 24 роки з катетером у серці: Мені наснилося прізвище лікаря, який залишив його фото 1
Але було ще одне питання.
– Ні-ні, та й боліло щось у грудях – думав, що застудився, – згадує старша сестра Ігоря Ярослава Вінчук у розмові з «КП в Україні». - Тоді кололи йому диклофенак чи диклоберл – біль вщухав…
Якось, обійшовши по черговому колу лікарів, почув: «Це туберкульоз». Доїхав до спеціалістів у Києві, але ті його завернули: «У вас ніби знімок однієї людини, а опис – зовсім іншої. Але туберкульозу немає. Швидше це залишкові явища». Але чого? Пневмонії не було.
Пішов у лікарню через задишку
Так чоловік і жив. Чергова «застуда» – уколи. До температури 37,2 він уже звик – вона стала його нормою. Ставало гірше – знову лікарі, обстеження та черговий незрозумілий діагноз. За всі роки жоден апарат не побачив усередині катетер старого зразка, а кардіограма завжди була майже ідеальною.
Про те, що у його грудях 24 роки тому залишили катетер, Ігор Мисан навіть не підозрював. На фото – з дружиною. Фото: Особистий архів Ярослаи Вінчук
Краще від жодного лікування не ставало. А цієї осені з'явилася сильна задишка. У квартирі робили ремонт, викидали старі меблі. Довелося самому виносити.
– Навіть до бабусі одного разу з'їздили, хоч і не вірили в це, – зазначає Ярослава Вінчук. - Вона сказала: "Перевіряйте судини, щось з ними". Пішли до фахівця з судин – розвів руками… А хто тоді міг визначити, якщо цей катетер і сучасна апаратура в Луцьку не бачила? Хоч бабуся, дивно, але вгадала.
- Ми півтора місяці не бачилися, а потім Ігор приїхав до нас шафку підрізати. Взяв пилосос, щоб прибрати тирсу, нахилився – і почав важко дихати, – згадує Ярослава. - Я до нього: «Ігорьок, а ти чого так дихаєш»? Відповідає: «А я отак тепер постійно. Ходив до сімейного, сказала: «Ви, певно, спортсмен! У вас все дуже добре!». Але ж це зовсім не добре… Ігор тоді вже втомився від усіх цих діагнозів, але ми потягли його до лікаря.
Знайомий лікар-кардіолог заявив: «Напевно, тромби. Але де – треба обстежити». Пішли до лікарні у Луцьку, там: «У вас якась загадкова патологія, кров хаотично циркулює. Так не повинно бути. Їдьте до Львова, я домовлюся». У Львівській обласній клінічній лікарні лікар запідозрив, що у судинах серця щось застрягло.
- А вам, голубчику, років п'ять тому катетер під ключицю не ставили? - задав запитання.
– П'ять – ні, а от майже 25 – навесні буде, ставили, – відповів Ігор Мисан.
Тоді й підтвердився здогад лікаря - у судині серця застряг уламок катетера. А Ігор згадав стару трагедію, внаслідок якої цей уламок у нього в грудях і виявився…
Шолом розколовся надвоє
1997 рік, травень. Випускний клас. Завтра у 17-річного Ігоря - останній іспит з географії. Раптом біля воріт виникає знайомий хлопчина на мотоциклі, на кілька років молодший.
- Ігоре, щось з машиною трапилося - не заводиться. Подивися, га? З електрикою щось…
Ігор насупився – хоч до нього давно як до майстра їздили різні автолюбителі – в машинах уже тоді розбирався, але їхати з товаришем не хотів.
- У мене іспит завтра, вчитися треба... Іншим разом.
- Ну, хоч на пів години, хоч глянь, що там, - канючив підліток.
Ігор неохоче сів. Туди їхав без шолома – у селах їх взагалі рідко надягають. По дорозі назад хлопчина таки насадив йому на голову шолом зі сміхом: «А що я цей шолом даремно вожу!» Через пару хвилин шолом на голові Ігоря розколовся надвоє.
Шолом ще довго висів у гаражі Ігоря Мисана як нагадування про ту аварію, після якої доля дарувала йому ще один шанс.
- Мотоцикл врізався в трактор, і Ігор, мабуть, вилетів і потрапив головою в ківш, - згадують рідні. - Ніхто вже не скаже, як було.
На хлопчику – ні подряпини. А Ігор із крововиливом у череп та набряком мозку потрапив у реанімацію. Вісім днів у комі.
"Такі катетери ламаються під кутом 15 градусів!"
Прийшов до тями, попросив кока-колу та шоколадку, коли до нього на секунду пустили сестер.
- А чому він прив'язаний? - спитали сестри, оглядаючи блідого брата на лікарняному ліжку з катетером, що стирчав з грудей.
– Пацієнти після виходу з коми часто намагаються піднятися, піти, – пояснили медики.
А пізніше один із знайомих лікарів за секретом сказав: «Ти знаєш, які там катетери? Їх нагни під кутом 15 градусів – ламається ».
Ось так катетер, мабуть, і опинився в серці Ігоря Мисана.
- Я не розумію, вони що, не помітили, що шматка немає - і новим катетером цей уламок усередину проштовхували? – холодіє від жахів, які малює уява, старша сестра Ігоря Ярослава. - Якщо знають, що катетери ламаються, а такі пацієнти можуть намагатися піднятися, треба ж це контролювати?
Катетер так і залишився у грудях Ігоря. Незабаром у лікарні в пацієнта температура за п'ять хвилин почала підніматися до 40. Збивали. Потім виписали – причину температури не усунули. Втім, Ігор навчився жити з нею, як і з періодичним болем у грудях. Як з'ясується після операції, катетер не був стерильний - це провокувало запальний процес, через який трималася постійна температура.
Іспит з географії хлопець склав - того ж літа. Вступив до автошколи, пішов на роботу, одружився, став батьком... Майже все, як у всіх... У когось, он, діабет чи псоріаз. А в нього температура нижче 37,2 не опускається, часті застуди.
Із грудей Ігоря Мисана витягли 18-сантиметровий уламок катетера та видалили тромби, якими він обріс за десятиліття. Фото: Особистий архів Ярослаи Вінчук
Знекровили та охолодили тіло до 18 градусів
Так було до минулої осені. Після консультації у відомого кардіохірурга зі Львова стало очевидним – без операції ніяк. Одного вечора вже напередодні зими пролунав дзвінок: «Ігор? Якщо ви знайдете транспорт, приїжджайте на операцію сьогодні. Або завтра вранці».
У клініці Ігор із дружиною був о десятій ранку. Одразу відвезли на операцію. Кардіохірург, керівник клініки хірургії серця Львівського національного медуніверситету імені Данила Галицького, професор Любомир Кулик явно нервував – переминався з ноги на ногу, потирав руки. Такі операції у країні робить лише він.
– Він не давав жодних гарантій, сказав: 50 на 50, – згадувала дружина Ігоря. – А його переживання й мені передалися. Якби щось трапилося, ніколи б не забула погляду Ігоря, який він востаннє кинув на мене, коли його відвозили в операційну…
Пугало й те, що для проведення цієї операції з вен пацієнта мали викачати у спеціальні резервуари всю кров, а тіло Ігоря охолодити до температури 18 градусів... Чоловіка в цей час підключали до апарату штучного кровообігу.
– Коли ми шукали інформацію про цього лікаря, знайшли статтю про таку саму операцію, яку він провів жінці з Луганська, – згадує Ярослава. - Тоді приблизно й зрозуміли, що чекає на Ігоря.
Сумнівів та страху не було лише у Ігоря. Через кілька днів - ще один стрес, почалася внутрішня кровотеча. Провели ще одну операцію.
– Ми лікареві Любомиру Кулику так і сказали: «Ви у нас – перший після Бога за те, що врятували брата», – витирає сльозу Ярослава. - Нас четверо, він наймолодший...
Кардіохірург Любомир Кулик (праворуч) сім'я тепер вважає другим за значимістю - після Бога. Фото: Особистий архів Ярослаи Вінчук
«Того» лікаря знайшов на сайті лікарні
Коли чоловік відходив від другого наркозу, зажадав у сестри Ярослави телефон. Та намагалася перешкодити: «Який телефон? Тільки після операції – важко буде навіть тримати!» Але брат наполягав.
- Мені сон наснився... Наче я лежу в лікарні, але не в цій. Чую - біганина, голоси: «Катетер обламався!», слідом: «Так по ***й, він все одно не жилець. Мовчимо, нічого не говоримо», - розповідав Ігор сестрі. – І тут чую прізвище лікаря… Я його не запам'ятав, але пам'ятаю, що таке саме – в одного з торгових агентів на фірмі, де я працював. Якби побачив його – згадав би…
Чоловік зайшов на сайт лікарні у Луцьку в розділ анестезіології… І знайшов, що шукав.
Втім, судитися сім'я поки що не має наміру - не в Америці живемо, чого вірити в казки. Але однозначно - їм було б цікаво з'ясувати, хто в ті дні працював у лікарні, і порівняти... А якщо сон брата справді пророчий?
Нині Ігор Мисан уже вдома. Обійшлася операція у 100 000 гривень. Допомогли на роботі – і колишній, і нинішній, зібрали знайомі та мешканці рідного села.
На роботу радять до кінця зими не виходити – поки що чоловік у корсеті. Зараз все одно доводиться сидіти на ізоляції – дружину та тещу підкосив коронавірус. Головне - про задишку, що була вірною супутницею довгі роки, Ігор навіть не згадує, немає більше й набряків.
