Майбутня опікунка доньки найменшої на зріст мами: Перед смертю Марія просила подбати про дитину
Оформляє опікунство
У шахтарському місті Червоноград Львівської області в ці дні розглядається питання про опікунство над 10-річною Веронікою Українець, яка днями залишилася круглою сиротою.
До цієї дівчинки з народження була прикута увага всієї країни: її мати у 2011 році стала найменшою мамою в Україні. Зріст Марії становив всього 90 см, а вага - дитяча, 26 кг. Вона від народження страждала на карликовість. Хоча чоловіка знайшла статного, високого: зріст тата дівчинки - цілих 187 см. Але щастя покинуло будинок цієї родини вже через кілька років після народження Вероніки. Спочатку померла мати Марії, потім - чоловік, слідом пішов батько - помер від раку. А незабаром і сама Марія почула той же страшний діагноз.
На жаль, незважаючи на всі старання волонтерів та лікарів, хвороба виявилася сильнішою - Марія померла рано-вранці в суботу, 25 вересня. Опікунство над її донькою Веронікою наразі оформлює волонтерка зі Львова, керівник благодійного фонду Уляна Флишко. Вона допомагала родині останні півроку.
- З Марією я була знайома з моменту, коли народилася ця дівчинка, - розповідає «КП" в Україні» Уляна Флишко. - Тоді я працювала журналісткою, і у мене було замовлення на цей текст. Минуло десять років - і раптом в квітні, сьомого числа - на Благовіщення Пресвятої Богородиці, у мене з'являється нав'язлива думка - а як живе Марія Українець? Виявилося, що за ці роки її життя круто змінилося...
Тоді Уляна і дізналася про діагноз найменшої мами країни, про те, що після смерті рідних вона фактично залишилася на всьому білому світі одна - тільки з десятирічною дочкою.
- Півроку тому все це не виглядало так безнадійно, та й Марія - великий оптиміст, - згадує Уляна Флишко. - Ми навіть не думали, що щось складеться не так. Але, приїжджаючи до неї, з кожним разом я все більше стверджувалася в думці, що, крім мене, у неї більше нікого немає...
Марія Українець пройшла кілька курсів лікування, але організм не впорався. У жінки через вроджену карликовість також були проблеми із серцем, хребтом.
З чоловіком Марія була по-справжньому щаслива. Фото: ФБ
Обіцянка біля ліжка помираючої
Останнім часом Марія вже не вставала. Домашні справи - прибирання, готування, догляд за городиком - все це лежало на плечах її шурина Володі, брата чоловіка.
- Ми дуже вірили, що лікування допоможе - після кожної імунотерапії їй ставало краще, - продовжує Уляна Флишко. - Марія пройшла три курси в Києві, і ми мали їхати на четвертий минулого четверга. Марія була дуже доброю, і люди їй допомагали - ми збирали по 120 тисяч гривень на кожен курс. Ми могли їхати в Київ, не маючи повної суми, але після посту в соцмережах, поки добиралися з Червонограда, у нас вже було стільки, скільки потрібно. Але фізичної допомоги вдома не вистачало.
Це не означає, що сім'я жила в достатку. На лікування кошти знаходилися, але у Вероніки не було навіть комп'ютера для дистанційного навчання, сама Марія, вже, бувши хворою, замітала будинок віником. Пилосос і ноутбук купили волонтери.
- У понеділок перед виїздом на наступний курс лікування до Києва я почала дзвонити їй, Володі, Вероніці, - згадує наша співрозмовниця. - Ніхто не брав трубку. Попросила співробітників міськради в Червонограді перевірити, як вони. Мені віддзвонилися - Володя сказав, що Марія у критичному стані...
На той час найменша мама країни вже зовсім не їла, хоча і до цього могла подужати тільки ¾ чайної ложки кашки.
У вівторок Уляна примчала до Червонограду. Почувши її голос, Марія зібрала залишки сил і прошепотіла свою останню волю.
- Уляночка, ви будете піклуватися про мою доньку? - ледь вимовила Марія Українець.
Уляна дала обіцянку. Наступного дня жінка пішла до опікунської ради - писати заяву, що опікуном Вероніки, якщо щось станеться з матір'ю, буде вона. А через кілька днів, в суботу о 6.13 ранку, пролунав дзвінок.
- Я прокинулася за двадцять хвилин до цього, не могла спати. Володя повідомив, що Марія щойно померла, - зітхає Уляна.
Похорон відбувся наступного дня. Прийшло море людей. Хтось - подивитися, хтось - щиро помолитися.
Збирати гроші на лікування допомагали небайдужі, але хвороба виявилася сильнішою. Фото: ФБ
Не змогла попрощатися
У кутку поряд із виходом з церкви біля важкої двері зіщулилась осиротіла тепер повністю Вероніка. Дівчинка ані слова не вимовила, не билася в істериці - по її обличчю лише тихо текли сльози. Останній раз поглянути на маму вона не знайшла в собі сил - пройшла повз труну із закритими очима. Страшно було усвідомлювати, що більше вона її не побачить. Того ж дня Вероніка поїхала з Червонограда з Уляною до свого нового будинку у Львові.
- Вона ані слова про маму не каже - тримає всю біль в собі. Вероніка дуже до неї була прив'язана, - зітхає Уляна Флишко. - Але у неї - характер Марії, вона сильна. На всі проблеми дивиться тільки з посмішкою. Але питати про маму зараз у неї боюся.
На похоронах Марії Українець багато людей просили Уляну, щоб не кидала дівчинку. До цього дня вона вже й без прохань сторонніх прийняла рішення - як і обіцяла вмираючій Марії: стане опікуном її доньки, не допустить, аби вона потрапила до інтернату чи дитбудинку. А якщо та погодиться - то в майбутньому Уляна готова її удочерити.
- Бог дав цій дитині можливість звикнути до мене - з квітня вона постійно мене бачила біля мами, - зазначає Уляна. - У мене своїх дітей немає. На все Божа воля - на кожну людину у нього свої плани. Все, що нині відбувається, для мене як урок у першому класі. Своє життя мені доведеться змінити кардинально.
Днями Уляна познайомила Вероніку зі своїми батьками. Вони прийняли її тепло і з розумінням, знаючи історію дитини. Одразу ж посипалися повідомлення від бажаючих допомогти зі США, Італії, Іспанії та інших країн. Уже зібрано одяг для Вероніки - відмовлятися від допомоги не будуть.
- Якщо люди хочуть робити добро - це треба підтримувати, - розмірковує Уляна. - Вероніка - дуже сором'язлива скромна дитина, до того ж розумна й кмітлива. До школи у Львові я поки не можу її перевести - я ще не офіційний опікун. Коли це питання вирішиться, я хочу прислухатися до думки Вероніки, до якої школи і з яким ухилом вона хоче. Поки вона на дистанційному разом зі своїм класом. Хоча їй 10 років, але вона вже як доросла людина: її послухати - вона розмірковує, аналізує, як доросла. Вдома її дядько Андрій називав Вероніку мамою, навіть шурин Марії Володя запитував порад.
У Андрія, брата Марії, проблеми із психікою - він стоїть на обліку, є інвалідом першої групи. Шурин Володя - його опікун.
З братом Андрієм. Фото: ФБ.
Будинок оформлений на дитину
Будинок, в якому Вероніка росла донині, записаний на неї - Марія зробила це заздалегідь. Поки там буде жити її дядько Володя із дядьком Андрієм - його до інтернату також не відправлять.
- Я хочу, щоб ця дитина мала в житті все, чого у неї не було до 10 років, - зазначає Уляна. - Як тільки владнаємо всі питання з документами, обов'язково підемо до психолога - вона переживає горе в собі, а це, мабуть, гірше, ніж якби дитина плакала. Мені не потрібна реклама, і я не женуся за піаром, не має значення, хвалять мене в соцмережах чи ображають - я хочу завжди чинити по совісті. Головне, щоб ця людина, про яку я беруся піклуватися, була щасливою. З батьками ми це теж обговорювали. Все життя доведеться тепер планувати по-іншому.
Попереду у Уляни та Вероніки - нове життя і нові уроки. Дівчинці доведеться звикати до нового будинку, друзів і школи - взагалі до нового життя без мами. А Уляні потрібно буде навчитися поєднувати опікунство над дівчинкою з турботою над десятками інших, хто потребує допомоги. Але обидві впевнені - впораються.
Народження дочки дивом називали навіть лікарі. Фото: ФБ.
