Багато хто і досі пам'ятає часи, коли матюкатися при жінці або дитині було неприпустимо. Минуло не так багато років. Матюки все більше входять в наше життя. Їх можна вільно чути на вулицях, в транспорті, робочих кабінетах. Більше того - навіть у школі, причому із вуст учня - дорослому... Що діється на перервах - чутливим вухам краще не чути. Чому це відбувається і чи можна відучити лихословити дитину? А що робити з підлітком, який вже, здається, і слів-то інших не знає? Про це розповіла психолог Марина РОЗЕНОВА.
Лихослів'я - дуже цікавий феномен. Появу ненормативної лексики дослідники мови пов'язують із стародавніми ритуалами землеробських та сексуально-репродуктивних звичаїв, які збереглися потім у фольклорних формах, частівках та примовках.
Практично всі фахівці з мови відзначають властивість високої емоційної зарядженості нецензурних слів. Є навіть дослідження, проведені на поранених військових, які довели, що така форма мови допомагає зняти стресо-больовий синдром, тобто дійсно має знеболюючий ефект.
В силу цієї властивості матюки, як правило, використовуються людьми по ситуації - в напружених або загрозливих моментах.
Є ще одна властивість лихослів'я: його використовують у закритих спільнотах, найчастіше чоловічих групах однієї професії як певний код приналежності до групи або умовний знак певних дій.
Дитина розвивається, росте й освоює світ мови, в тому числі й нецензурщини. Але для кожного віку це має різний зміст.
Наприклад, трилітка чи навіть дитина років до п'яти схоплює всі слова поспіль. Для малечі це спосіб вивчення і світу, і себе в ньому. Тому нецензурні слова він, як і все інше, приносить додому і презентує батькам.
- І тут виникає нюанс: коли карапуз вимовляє матюк, а робить це він неусвідомлено та не до речі, то часто це виглядає комічно. Дорослі посміхаються й навіть сміються, тобто емоційно схвалюють його поведінку. Але кажуть, що такі слова "нехороші" і їх не можна вимовляти. Виникає парадокс в поведінці батьків. На словах це "не можна", а на емоційному рівні сигнал зовсім інший - це "весело", - каже Марина Розенова.
Дитина ж орієнтується на емоційні реакції, адже в даному випадку вони яскраві й позитивні, тож робить висновок: "Треба побільше таких слів!", адже це веселить і доставляє приємність батькам.
- Тобто з малюками, коли вони приносять непристойні слова додому, потрібно правильно себе повести. Звернути увагу на них, але не занадто емоційно, щоб не фіксувати ситуацію і дати зрозуміти дитині, що вам це неприємно і такі слова не надто гарні, тож йому не треба їх вживати, - вважає Марина Розенова. - Це вимагає терпіння й такту, адже дитина буде використовувати такі слова неодноразово. Однак, як правило, така робота з боку батьків призводить до хорошого результату: спроби дитини спровокувати дорослих згасають.
Найцікавіше, що правильні поведінка та реагування батьків допомагають впоратися з дитячою матірщиною навіть у сім'ях, де хтось із батьків може час від часу й сам застосовувати ненормативні слова.
У міру дорослішання, з п'яти до семи і далі, до 11-12 років, ненормативні слова виступають способом порушити заборону, вийти за рамки, поекспериментувати з наслідками, відчути свої нові можливості та стан.
- Оскільки в цьму віці найчастіше застосування матюків фрагментарно, а дитина, як і раніше, сильно пов'язана з батьками та емоційно залежна від них, тут цілком можна обійтися спокійним нагадуванням дитині про те, що слід намагатися не говорити ці слова. А в якості аргументу використовувати критерій "негарно". Він зрозумілий, не тисне й легко сприймається - не викликає протесту, - каже Марина Розенова.
Крім того, одночасно треба допомогти дитині освоювати цей світ, розвивати мислення й мову, покращувати комунікацію з оточуючими та відчувати себе впевненіше. Коли дитина поводить себе більш спокійно та врівноважено, в цих емоційно заряджених словах у нього не буде потреби. У всякому разі це не стане проблемою.
З підлітками в сенсі ненормативної лексики вже складніше.
- Для них це і спосіб показати приналежність до дорослого світу, мовляв, "я вже не дитина", і спосіб виділитися, подолати невпевненість та слабкість, і механізм відчути себе своїм у середовищі однолітків, їх тусовці, а також можливість привернути на себе увагу. Таким чином підліток подає сигнал: "Це я, помічайте мене". Крім того, це й спосіб зняти неймовірне напруження, яке фізично та психологічно виснажує підлітка, - пояснює Марина Розенова.
Важливо навчити дітей розрізняти ситуації, де можна і де не можна використовувати подібну лексику. У нашому суспільстві є пряма заборона говорити такою мовою в школі, вдома з батьками та близькими, в громадських місцях, з незнайомими людьми. Але при цьому немає чіткої формальної заборони використовувати матюки між собою, коли це "нікому не заважає". Досить довго така політика спрацьовувала.
ПИТАННЯ РЕБРОМ
Ми бачимо, що нецензурні вирази у підлітків, молоді настільки щільно увійшли в ужиток, що юні джентльмени та леді (!) такою мовою просто розмовляють, а не лаються.
Причини, як завжди, потрібно шукати в собі, вважає експерт:
ВАЖЛИВО
Як то кажуть, виховувати треба, доки дитя лежить поперек лавки. З молодими людьми в середині другого десятка життя працювати доведеться вже системно.
- Тобто загальний тон розмови не заборонний, він орієнтує і допомагає зрозуміти свою індивідуальність, здібності, надихає набувати життєвий та навчальний досвід. І на цьому тлі варто знову підкреслити естетичний критерій: "Негарно лихословити, у тебе досить можливостей і без цього відчувати себе нормально", - пояснює Марина Розенова. - Працювати з нецензурщиною дуже важливо. Наша мова і наше мислення дуже пов'язані, і якщо ми спрощуємо і знижуємо рівень мови, ми примітивізуємо й всю емоційно-інтелектуальну сферу особистості. Тож боротися з цією проблемою і можна, і потрібно!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ