Бенкет під час Грози: поки одні ховають пів села, в інших – весілля з тортом за 100 тисяч
12 жовтня у селі Гроза - черговий похорон. Ховали 8-річного Ваню, його батька, діда та тітку. Загалом від «Іскандеру», який вдарив у кафе цього невеликого села на Харківщині, загинули 59 людей. Смертельні поминки, трагічна історія про безглузду жорстокість, про цинізм і зраду…
І інша історія – про нерозуміння моменту, про байдужість та про те, що Україна розділилася на два світи. В одному - війна щодня відбирає життя, в іншому - життя хлище через край, разом із шампанським, феєрверками та зірковими аніматорами. 7 жовтня, коли в Грозі рятувальники продовжували діставати з-під завалів тіла загиблих, під Львовом у п'ятизірковому готелі Emily Resort стартувало найпишніше і найбагатше за останні роки в Україні весілля.
Дмитро та Володимир Мамонови – у селі Гроза у них були друзі, родичі, на яких колаборанти навели смертельну ракету. Фото: СБУ
…Ми не знаємо, за які плюшки брати Мамонови навели балістичну ракету на рідне село, яке страждало в окупації та під постійним артогнем. На своїх земляків, на родичів та колишніх друзів. Можливо, відпрацьовували притулок, який їм надала країна-агресор, можливо, мстили.
Вшановуючи пам'ять загиблого на війні Андрія Козиря, жителі Грози порушили одне з правил війни – не влаштовувати багатолюдних зібрань, якщо є загроза обстрілу. 60 людей за одним столом вистачило, щоб зрадники представили це ворогові як «велиий збір військових чи націоналістів». Ракета вбила всю сім'ю Андрія – дружину, сина, невістку, батьків та ще половину людей, що залишились у селі після окупації.
Ростислав Ільницький та Роксолана Москва (у центрі) на другий день весілля. Фото: LVIV.MEDIA
Під Львовом теж стріляють. І буває, що влучно. Весілля експрокурора Ростислава Ільницького та колишньої кадровички з ГБР Роксолани Москви не було секретом. Масово розсилалися запрошення, біля готелю було вивішено список гостей. Та яких непростих! Місцеві депутати, колишні правоохоронці, податківці, слідчі, бізнесмени... Першого дня журналісти з LVIV MEDIA нарахували 300 VIP-персон, які зібралися під одним дахом.
Сміливий, скажете, народ? Скоріше розважливий: ні, росіяни не витрачатимуть ракету в два мільйони доларів на бомонд. Це не люди війни, вони для ворога не є небезпечними. Небезпечні були батько та син Козирі, які повернулися у лютому 2022-го із заробітків у Польщі, щоб піти у вогкі і холодні окопи рідної Харківської області.
Андрій Козир встиг повоювати лише три дні – у березні отримав смертельне поранення у шию. Син Денис тримав зброю, доки дозволяло здоров'я. Рік тому він одружився з Ніною – співробітницею Харківської гуманітарно-педагогічної академії. На сторінці у фейсбуці молодої дружини немає знімків із урочистостей. Лише фото з коханим. Він у свіжій білій сорочці, вона - у витонченому, але нехитрому білому платті. Такі зазвичай шиють, щоб потім надягати на свята.
…8 жовтня, коли в Грозі проходив перший похорон, в Emily Resort зібралося вже 500 гостей. Наречена змінила довжелезний шлейф на сукню-вишиванку, фату – на вінок-кокошник. У вишитому вбранні були наречений, свідки та частина гостей, у стилі «а-ля народне» декорували зал. Все за традиціями, як патріотизм прописав…
Ні, це має право бути – і вогняні шоу, і заморські ласощі, і дорогі цацьки. Не варто рахувати, скільки польових аптечок, шоломів, тепловізорів було закопано у двометровий шестишаровий торт у вигляді замку. І запрошеним артистам – Олі Поляковій, Олександру Пономарьову, Dzidzio - треба десь заробляти. На таке теж заборони немає. Є неприйняття.
Згадується якось прочитане у фейсбуці: «Весілля під час війни скромні та дуже зворушливі. Сина на кілька днів відпустили з частини, щоб він привітав із одруженням побратима. Посиділи вдома, повеселилися. А наступного дня парубки повернулися на фронт».
Весілля загиблих Дениса та Ніни Козир. Фото: ФБ Ніни Козир
Нехай не ображаються молоді з Emily Resort на негативні оцінки урочистостей та недобрі побажання, якими наповнюються соцмережі. Вони досить дорослі, щоб розуміти, який буде резонанс і чому. Великі гроші ніколи не виправдовували відсутності почуття міри.
Вимагати відкладати радість життя під час війни – це крайність. Але зводити її у десяту степінь – тим більше.
