Схованку зі скіфським музейним золотом у Мелітополі окупантам «здали» місцеві зрадники
Під час поїздки до Запоріжжя міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко підтвердив, що у музеїв, які залишилися на окупованих територіях, «все не зовсім окей». Захоплення міст відбувалися надто швидко, а упаковка та вивіз культурних цінностей на підконтрольні ЗСУ території, мовляв, потребували часу.
Зараз Міністерство культури планує збирати інформацію про всі втрачені матеріали та експонати, щоб після перемоги знайти і повернути їх через суд.
Але наскільки реальне таке завдання?
Хтось ховав, хтось чекав
Про небезпеку відкритої військової агресії Росії говорили задовго до 24 лютого, але загроза багатьом здавалася ілюзорною. А коли пролунали перші вибухи, настала розгубленість. Як розповідав в інтерв'ю «КП в Україні» голова Всеукраїнської асоціації музеїв Сергій Кролевець, під рукою опинилися лише плани евакуації, що залишилися з радянських часів. Вони наказували вивозити музейні цінності... за Урал.
Однак відомий археолог Максим Левада не вважає це вагомим виправданням втрат, яких можна було уникнути.
- Що означає: міністр визнав "все не зовсім окей"? Міністр повинен був видати наказ про термінову евакуацію, а він цього не зробив. Я вважаю, за такий прорахунок міністр має понести політичну відповідальність, – каже Левада. - Ось, наприклад, відбувалася евакуація на Донеччині. Що зробив Мінкульт? Наскільки я знаю - нічого. Ірина Прокопенко – директор Інституту культурної спадщини – особисто відвезла туди цілий бус пакувальних матеріалів, бо держава ними музеї не забезпечила.
Зараз роботу над помилками проведено, але спочатку ініціатива опинилася в руках самих музейних працівників. Хтось похапцем спускав експонати до підвалу, залишаючись там же з ними ночувати, хтось шукав схованки, а хтось сидів і чекав на розпорядження.
– Директори музеїв, як і всі бюджетники, підневільні люди. У кого більше хоробрості, той щось робив, а деяким просто забороняли щось робити. Місто бомблять, директор дзвонить в управління культури, а там кажуть: чекаємо на директиви від міністерства. Музей не може з однією валізою зірватися з місця і бігти на вокзал. Директору головне – отримати вказівку, куди їхати, куди вивозити. Решту – питання транспорту, тари, охорони – якось можна вирішити. А куди вивозити, чиновники не кажуть, чекайте, мовляв. Отак і не дочекалися, - констатує історик.
Розкрили таємницю схованки
Нині у Мінкультури кивають на закон про музейну справу, який віддає переважну кількість музеїв під егіду місцевої влади. Мовляв, це ускладнило евакуацію, закон треба змінювати, і такі зміни вже підготовлені.
- Особисто це мене дуже здивувало, - продовжує Максим Левада. – Не було такого у законі, щоб міністр не мав права видати наказ про евакуацію. От якби така директива була, а музей не виконав, ми могли б обговорювати, що завадило і що не спрацювало. У нас так завжди відбувається: упустили, не зробили, промешкали – отже, винний закон, а не чиновники, і, отже, треба міняти закон.
Експерт наголошує, що при воєнному стані будь-який наказ, що надходить від члена уряду, набуває особливого значення.
- Якби якийсь директор не захотів рятувати довірені йому цінності, мали б прийти люди у формі, і все вирішилося б за п'ять хвилин, - вважає експерт.
Наприкінці квітня стало відомо, що росіяни захопили колекцію Мелітопольського краєзнавчого музею, зокрема, золоті скіфські прикраси. Бої за Мелітополь розпочалися 24 лютого, російські війська зайняли місто 1 березня. Було чотири дні, щоб вивезти найцінніше. Але місцева влада та співробітники музею поклалися на схованку, а секрет не є секретом, якщо в нього посвячено кілька людей. За офіційною версією, росіянам вказали на золото деякі колаборанти.
– Скіфське золото з Мелітополя – це старі археологічні знахідки, є фото, є опис. Але ми не знаємо, яка їхня доля і де треба буде шукати. З музею у Маріуполі експонати начебто вивезли до Донецька, а що з мелітопольською колекцією - невідомо, - каже Максим Левада. – Хочу наголосити, що музей не є власником колекції. Власник – держава, яка здійснює повноваження через Мінкультури.
Делікатна тема
Україна не перше століття втрачає раритети чи художні цінності. Багато що з того, що було знайдено в нашій землі, що зберігалося в колекціях, зараз розосереджене по всьому світу. Питання про те, чи зможемо ми хоч щось повернути, порушувалося не раз. Максим Левада наголошує, що це дуже делікатна тема.
- Для повернення того, що вивозили до Англії, Франції, Америки, Польщі чи Росії до революції, немає юридичних підстав. Це була чиясь власність, господарі мігрували з нею чи продавали добровільно. Те ж з експонатами в Ермітажі, які вивезли з України. Ермітаж або викуповував археологічні знахідки, або фінансував пошукові експедиції, – розповідає археолог.
Інше питання, якщо йдеться про музейні колекції.
- Наприклад, дуже маленьким є шанс – теоретично – повернути з британського музею речі, які були вивезені з Керчі за часів Кримської війни. Тому що раритети зберігалися у музеї, і цей музей було пограбовано, – каже археолог. – На такі події не поширюється термін давності. Але має бути дотримана процедура – відкрито кримінальну справу, зниклі цінності оголошено у розшук.
Наразі правоохоронні органи документують усі злочини, пов'язані з російською агресією. Зокрема, у Маріупольському музеї Управління СБУ у Запорізькій області проводить розслідування за ч. 1 ст. 438 КК – порушення законів та правил війни. Але чи прийме цінності в розшук Інтерпол, поручитися не можна. Це підтвердили нам і у Національній поліції. Інтерпол самоусувається від справ воєнного характеру, називаючи їхньою прерогативою суд в Гаазі.
Це питання результату війни
Тим часом міжнародне законодавство має чітку позицію щодо історичної та культурної спадщини. Конвенція ООН від 14 травня 1954 року забороняє використовувати її під час бойових дій та розцінювати як трофеї. Викрадення культурних цінностей є злочином за національним законодавством постраждалої сторони. А сторона, яка вивезла раритети та реліквії з окупованої території, зобов'язана повернути їх після закінчення війни. Україна та Росія - підписанти цієї Конвенції.
– Чи зможемо ми повернути викрадене чи ні, це питання результату війни, – каже адвокат Віталій Титич. – Якщо вона завершиться так, як ми всі очікуємо, РФ буде політично переформатовано, то почнуть працювати всі цивілізовані механізми, зокрема щодо пошуку та повернення культурних цінностей.
Отже, якщо вивезені з України експонати будуть у РФ під контролем музейних працівників, шанс повернути їх є. Але є великі ризики, що цінності осядуть у приватних руках.
- Або їх кудись переправлять. Як це сталося з кількома картинами Айвазовського, які вивезли із Криму до Чечні. Там їх виставили у музеї, але потім прибрали з експозиції, і на цьому - все, – наводить приклад Віталій Титич.
Найсприятливіший варіант – коли викрадені цінності можуть випливти на офіційних аукціонах. Музейна річ ідентифікується за каталогами та описами та підлягає передачі в Україну за міжнародним правом.
Що ми втратили через війну
У селищі Іванкове під Києвом внаслідок попадання снаряда згорів історико-краєзнавчий музей, де зберігалися роботи Марії Приймаченко. Картини художниці вдалося врятувати, але загинуло багато інших експонатів.
У Вишгородському районі Київської області окупанти пошкодили та пограбували Музей ткацтва в Обуховичах.
У Запорізькій області пошкоджено та пограбовано унікальну «Садибу Попова». Серед зниклих експонатів – раритетний мармуровий унітаз, який уже викрадали за більшовиків.
На Харківщині вибухом повністю знищено музей Григорія Сковороди - садибу, де він провів останні роки свого життя. Найцінніше - скриня, скрипки та годинник Сковороди - встигли вивезти до удару.
Понад 2000 експонатів вивезено з музею у Маріуполі. Це живопис, старовинні книжки, археологічні раритети.
Крім краєзнавчого музею, постраждав художній музей імені Архіпа Куїнджі – до нього потрапив артилерійський снаряд. Орігіналів Куїнджі на момент обстрілу в приміщенні не було, але залишалися полотна Айвазовського, Глущенка, Яблонської, Дерегуса та інших відомих художників. Їхня доля невідома.
