Месник-герой або жертва змови: чому стрілець із Нацгвардії обзавівся армією фанатів
«Дитинко, най береже тебе Господь!... Тьомочко, тримайся, ми всі за тебе!.. Ти робив усе за совістю, за честю»… У соцмережах - кілька груп, мільйони слів, сотні сердечок та янголят на підтримку Артемія Рябчука, якого називають "стрілком з Дніпра". Заарештованому солдату-строковику надсилають душевні листи і збирають гроші на захист, акції та мітинги. Офіційно інтереси Рябчука вже представляють два цивільні правозахисники та два ліцензовані адвокати.
Суспільство традиційно розділилося на тих, хто вважає Артемія жорстоким вбивцею, і тих, хто підносить його до рангу сміливця, що кинув виклик системі, благородного месника чи жертви великої змови. Чому це відбувається?
Статистика самогубств волає про себе
- Ми збираємо гроші на два рахунки та плануємо відкрити фонд з підтримки Артемія Рябчука. Ці події (розстріл на «Південмаші») розкрили ланцюг інших злочинів щодо дітей, які перебувають у зонах закритого типу під назвою «військова частина», – каже правозахисник Дмитро Павличенко, одна з довірених осіб Артемія.
Просвітлений образ Артемія - найпопулярніше фото в групах підтримки. https://www.facebook.com/groups/262260169393430/?multi_permalinks=265073909112056¬if_id=1644228660630837¬if_t=group_highlights&ref=notif
За версією, яка наразі обговорюється, причиною трагедії стала дідівщина у військовій частині Нацгвардії, куди хлопець із невеликого села під Ізмаїлом прийшов служити восени минулого року. Віруючий, начитаний, добре вихований, який не п'є, не курить, цінує справедливість… Список позитивних якостей, якими нагороджують Артема люди, які його раніше знали, можна продовжувати і продовжувати.
– Ми теж підтримуємо Рябчука. Точніше, підтримуємо вимогу всебічного та об'єктивного розслідування. Хлопець у будь-якому разі понесе покарання, але й ті, хто його довів до такого стану, мають бути покарані, – каже голова Комітету солдатських матерів Валентина Корчак. – Я працюю в цій організації 20 років і можу сказати, що за останні роки дідівщина сягнула просто небачених масштабів. Якщо раніше ми могли приїхати до частини і розібратися, що там відбувається, то через локдаун позбавлені навіть такої можливості. А статистика загибелі хлопців у армії та самогубств просто волає про себе!
Інші командири, інші хлопчики
Портрети солдатів, які загинули через нестатутні стосунки, їхні батьки принесли під Офіс президента минулого четверга і назвали акцію «Мітингом справедливості». Мітинг не вийшов дуже гучним, але тема вкрай болісна для тих, кого торкнулося непоправне горе.
- Нещодавно мені дзвонила жінка - її син-солдат поліз у зашморг. Дякувати Богові, врятували. Живий, у шпиталі, мамі не дають побачення. Я кажу, що треба скаржитися, кричати, писати в усі інстанції. Але минає кілька днів, і з мамою командири вже домовилися. Вона обирає мовчання. Другий випадок, та ось цієї суботи. Дзвонить мама з Одеси, сина побили мало не до смерті за те, що фотографував дідівщину на відео та дзвонив на гарячу лінію Міноборони. Побили, а до шпиталя класти не хочуть. Ну, ця мама, дякувати Богові, не стала мовчати, – каже Валентина Корчак. – І такі випадки частішають.
Наша співрозмовниця бачить дві основні причини різкого розвитку нестатутних стосунків.
- По-перше, змінилися командири. Колишні таки боялися громадського осуду, а ці не бояться. Якось я з конфліктного питання зателефонувала до частини, а командир заявив: «Хто ви мені така!» Та я вперше за 20 років подібні слова почула!
По-друге, вважає правозахисниця, зростає вразливіше покоління хлопчиків. Раніше дворами бігали з палицями, грали у війну, гризлися, билися, стихійно вчилися давати відсіч.
- Наразі багато дітей живуть за схемою: школа – дім, комп'ютер – мама. Їх забирають до армії, де зовсім інші порядки, і вони не витримують. Цей Артемій теж все зробив не просто так. До мене доходили попередні висновки психологів про те, що за душевним складом його взагалі не можна було забирати до армії, - робить висновок голова Комітету солдатських матерів.
Мітинг на підтримку Артемія Рябчука та проти дідівщини в армії. Фото: https://www.facebook.com/groups/262260169393430/?multi_permalinks=265073909112056¬if_id=1644228660630837¬if_t=group_highlights&ref=notif
Неймовірні версії
Відомо, що з появою нових захисників Артемій відмовився від каяття, від колишніх свідчень та поскаржився на те, що дав їх під тиском. Один із адвокатів – Таміла Ульянова - сказала «КП» в Україні», що заарештований знає, скільки людей його підтримують, але коментувати реакцію не стала.
- Ми бачилися, фізичний стан підзахисного задовільний, а психічний я коментувати не можу. Це справа психологів та психіатрів. Проведення судово-психіатричної експертизи у таких випадках є обов'язковим, - сказала Таміла Ульянова.
Завісу адвокатської таємниці обіцяють відкрити 12 лютого на прес-конференції, але симпатики Артемія Рябчука, схоже, вже розібралися, що до чого, і активно проводять своє слідство, користуючись фото- та відеоматеріалами, що потрапили у відкритий доступ.
У групі «Справа Артемія Рябчука. Новини. Події Факти» у Фейсбуці - 3,4 тисячі учасників. Якщо на початку існування співтовариство більше шукало виправдання вчинку солдата, то нині найпопулярніша тема – його невинність.
Майже точнісінько повторюється феномен Ярослава Мазурка, який у 2012 році застрелив чотирьох охоронців столичного ТРЦ «Караван», а потім пустив собі кулю в голову за загадкових обставин. Спочатку люди не вірили, що людина, яку показало МВС, – це саме той холоднокровний убивця, потім – що він сам наклав на себе руки. Для одних Ярослав Мазурок був прикладом людини, яка не стерпіла приниження, для інших – жертвою, яку призначила держава, а стрільцем був хтось інший. Державі не можна ніколи вірити. Ось і від адвоката, безплатно призначеного, Артемій відмовився.
Наразі у групі обговорюються версії одна божевільніша за іншу. Головна: Артемія спеціально призначили стрільцем, щоб прикрити справжнього кілера. Людина, яка бере зброю у караульній та ловить машину - це, мовляв, не Артемій.
І ще одна – що Артемій стріляв у підлогу, а хтось за його спиною спеціально добивав поранених. Навіщо? Щоб підставити такого гарного хлопчика.
Поранені нацгвардійці насправді не поранені, а прикидаються.
Особливо фейсбук-сищиці ополчилися на оператора Жанну, яка і лежить не так, і виглядає занадто добре, і взагалі грає виставу, бо у списку хобі – акторська майстерність. Радикально налаштовані фанати Рябчука пропонують брати лікарню штурмом та вибивати із поранених зізнання.
Ще одна «жива» версія – одного із загиблих хлопців було вбито товаришами, а Артемій його захищав, тому й стріляв – у чотирьох. Решту покарав за те, що відмовилися викликати швидку допомогу та поліцію.
У коментарях під такими постами сердечки, ангели-охоронці, слова молитов... Під хвилю цих емоцій встигли підлаштуватись шахраї, намагаючись вивідати у благодійників дані їхніх банківських карток.
Героїзація розстрілу. Фото: https://www.facebook.com/groups/262260169393430/?multi_permalinks=265073909112056¬if_id=1644228660630837¬if_t=group_highlights&ref=notif
Навіть у серійних маніяків є фанати
– Цей феномен відомий і виникає у всьому світі. Навіть у серійних маніяків, які самі розповідали, як убивали, і щодо яких є судовий вирок, є шанувальники. Одні люди виявляють таким чином свій внутрішній протест, інші — просто маргінальну психкультуру, — каже директор Інституту соціології АНА України Євген Головаха.
Соціолог звертає увагу, що в нас дуже мало інформації про причини трагедії або ця інформація подається з вагомою часткою домислів та популяризації.
- Нерозуміння ситуації викликає культи – культ месника, культ людини, яка навела справедливість. А треба давати чітку оцінку: жодні соціальні прояви, жодні дії не можуть виправдати вбивство та самосуд. Для мене цей солдат - монстр, який убив жінку лише за те, що вона виконувала свої обов'язки на посту, - робить висновок соціолог.
Романтизацію образу Артемія Рябчука обговорюють між собою психологи.
- Ми дивимося оцінно, навіть серійний убивця для нас – це особистість зі своєрідними рисами. Що можу сказати, цього хлопця довели. І навіть мій іноземний колега в особистій бесіді сказав, що його можна лише пожаліти. Але романтизація, зведення у високий ранг жертви чи месника – це неправильно. Усі ми опинялися у важких ситуаціях, усі колись хотіли помститися, вдарити, навіть убити. Але всі розуміли, що є інші способи реакції, – каже психолог Інституту молодіжної та сімейної політики Ілона Рашковська.
Експерт зазначає, що більшість симпатиків Артемія – це жінки.
- Мені здається, що жіноча половина трохи зголодніла по чоловіках, які роблять серйозні вчинки. Цей скоїв – отже, сильний. Насправді все те, що сталося, це прояв слабкості. Якщо хлопцеві хочуть допомогти, треба допомагати, але не можна романтизувати образ.
Лист для Артема. Фото: https://www.facebook.com/groups/262260169393430/?multi_permalinks=265073909112056¬if_id=1644228660630837¬if_t=group_highlights&ref=notif
Аби стало тригером
Ще одна тема, що набирає популярності, – це месія. «Може, він врятував більше таких хлопчиків, як сам, і багато хто замислиться, чи можна ображати інших лише за те, що служать більше, ніж такі, як Артем», "Артем ризикнув своїм життям, щоб зламати систему рабства в чоботях", "Сотні матерів у душі скажуть йому спасибі"...
На YouTube невідомі розмістили кліп, де під пісню гурту «Кіно» йде пряма героїзація розстрілу за дідівщину. П'ятеро загиблих у Дніпрі умовно вважаються сакральними жертвами.
- Що трапилося - вже не повернути, але я дуже хотів би, щоб воно послужило тригером, який виверне навиворіт всю систему. Є тести, які шляхом анонімних опитувань дозволяють виявити у частинах нестатутні стосунки. І я зовсім не здивуюсь, якщо вони виявляться повсюдно, – каже військовий експерт Олег Жданов. – Командирам менше клопоту, коли «дід» бере на себе їхню роль. А коли самоуправство переходить усілякі кордони, командири починають говорити «ой», але процес уже виходить з-під контролю.
Щоб зламати систему, вважає Олег Жданов, потрібно переписувати статут, який дістався нам від радянських часів разом із усіма жорстокими традиціями.
- Нової системи взаємин на старих порядках не побудувати. І покарання для командирів за те, що розпустили частини, має бути реальним, а не умовним, як це часто у нас виходить.
Але, швидше за все, вважає Олег Жданов, ця історія незабаром забудеться. Слідство затягнеться, фанати охолонуть, у Нацгвардії обтрушаться, в армії взагалі відмахнуться – не в нас трапилося, тож і не до нас питання. І нічого не зміниться, поки якийсь хлопчик не зірве собі психіку до бажання стати таким ось героєм.
Один із колажів, які демонструють захоплення вчинком. Фото: https://www.facebook.com/groups/262260169393430/?multi_permalinks=265073909112056¬if_id=1644228660630837¬if_t=group_highlights&ref=notif
