Згубний імпорт: від яких польських товарів варто відмовитися Україні
«Обмін люб'язностями» між польськими та українськими чиновниками з наближенням виборів у Польщі прискорився. Приводом для з'ясування стосунків послужило українське зерно, яке заповнило польський ринок, – і почалось. Справа дійшла до того, що Україна пригрозила запровадити ембарго на польські яблука, капусту, помідори та цибулю. Після цієї заяви українські споживачі захвилювалися не менше польських фермерів, побоюючись, що заборона на імпорт підніме ціни всередині країни.
Чи зможе Україна безболісно відмовитися від польських продуктів та яких саме? Це питання KP.UA обговорила із експертами.
Закономірна реакція
Експерти не перший місяць говорять про необхідність введення мит на низку польських товарів – свинину, ковбасу, молоко, сир. У ситуації, коли вітчизняні виробники працюють в умовах постійних обстрілів, дефіциту електроенергії та трудових ресурсів, мито допомогло б одночасно вирішити дві проблеми: з одного боку, допомогти власним підприємствам, з іншого – «дзеркально» відповісти Польщі на її заборони, при цьому надмірно не розпалюючи обстановку.
Натомість із вуст чиновників понеслися гучні заяви про ембарго, на які поляки відреагували дуже болісно. Причому, каже експерт Світового Банку Оксана Руженкова, ця реакція є цілком закономірною, і причина не лише у виборах. Польський фермер останнім часом трохи розбалувався і звик до легкого збуту в Україні. Напевно, каже експерт, полякам сподобалися торішні ціни в Україні, і вони навіть розширили виробничі площі, сподіваючись на легкий прибуток.
Від чого можна було б відмовитись
Але, зазначає Оксана Руженкова, і без розширення площ імпорт із Польщі в Україну останнім часом зріс до рекордних показників. Зокрема, це можна помітити за молочними продуктами, соками, снеками, овочами, фруктами.
– На полицях українських супермаркетів присутні польські чаї, кондитерські вироби, м'ясна та овочева консервація, – зазначила експерт. - І якщо обмеження по молочку небажано вводити з політичних мотивів (поляки почали придивлятися до українських біржових молочних товарів – згущеного молока, сухої сироватки тощо), то з польськими снеками (з тими ж чіпсами та кукурудзяними паличками) можна попрощатися дуже легко – це лише врятує власного виробника.
Крім того, вважає Руженкова, українському уряду давно настав час «навести різкість» на польський картопляний крохмаль. При своєму надвиробництві він нам на ринку зовсім не потрібен. Півроку-рік заборони на сухе картопляне пюре добре простимулює українських крохмальників поставити невеликі лінії з переробки, і в нас нарешті з'явиться власний продукт. А це – додаткові надходження до держбюджету та нові робочі місця у проблемних прифронтових регіонах. Йдеться про Чернігівську та Сумську області, де давно напрацьовано необхідні бізнес-плани.
- Дуже на руку нашим виробникам була б заборона ввезення сухих овочів. Упевнена, що хтось наважився б поборотися за державні гранти на розвиток підприємництва, – каже Оксана Руженкова. – «Пауза у відносинах» сприяла б зростанню переробки макаронних та круп'яних виробів.
Експерт каже, що список можна продовжувати довго, але це справа невдячна та непорядна у плані дотримання норм СОТ та елементарної подяки Польщі за підтримку України в усіх інших питаннях у період війни. Це і підтримка наших біженців, і постачання зброї та боєприпасів, і лікування наших військових.
Оксана Руженкова впевнена: з Польщею та іншими сусідніми країнами нам потрібно вибудовувати довгострокові дружні відносини, особливо з урахуванням приєднання України до «Тримор'я» (об'єднання 13 країн ЄС, України та Молдови. – Авт.). Політикам варто уважніше розглянути цей механізм та залучити до його вивчення комерційні економічні інститути. Нарощування взаємодії у цьому напрямі допоможе знайти нові ніші для співпраці.
Від польських імпортних снеків точно можна безболісно відмовитися. Фото: kp.ua
У поляків варто повчитися
Обговорюючи польсько-українську «торгову суперечку», багато експертів кажуть: не варто вчити поляків вести бізнес. Зовсім навпаки: це нам варто повчитися у них захищати свого виробника та «рідне» сільське господарство. Зайдіть у будь-який польський супермаркет – і ви побачите величезну різноманітність товарів, вироблених у країні – від яблук та помідорів до ковбаси та оселедця. І це не кажучи про молочку, якою завалено не лише Польщу та Євросоюз, а й інші країни. Було б у поляків хоч трохи тепліше, вони б і в Африку примудрилися продавати банани та ананаси.
Сьогодні польські фермери продають свої продукти у всьому світі – більш ніж на 30 млрд євро на рік. Адже всього якихось 20 років тому Польща не продавала, а купувала величезну кількість продуктів, при цьому на експорт йшли лише фрукти та м'ясомолочка на суму близько 3 млрд євро.
Треба сказати, що польські фермери не лише працюють не покладаючи рук, а й радикально обстоюють свої права. Вони часто виходять на вуличні мітинги, вимагаючи компенсацій від уряду з різних причин – від пізніх заморозків до загибелі худоби. Тільки за понесені збитки внаслідок повномасштабної війни в Україні польські фермери отримали 3,4 млрд євро компенсацій.
Чиновники із «бойовими» фермерами намагаються не зв'язуватися. Адже щось не так – заллють гноєм і депутата-«зрадника», і все Міністерство сільського господарства. Не дивно, що Польща права своїх фермерів у суперечках із Євросоюзом відстоює без жодних компромісів.
Конфліктувати зі своїми фермерами не хочуть не лише чиновники, а й польські торговельні мережі, яким простіше закуповувати продукти у своїх виробників, ніж терпіти фермерські пікети та розбірки. На посередництві заробити теж, як правило, не виходить: здебільшого продукція поставляється до польського магазину безпосередньо від виробника.
Та й польський чай – не найнеобхідніший продукт на наших прилавках. Фото: kp.ua
Бажане та дійсне
Треба сказати, що польські фермери й раніше протестували проти українських продуктів – то, на їхню думку, у країні було надто багато українських фруктів, то ягід чи то меду. Але сьогодні, за словами аналітика Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Олексія Куща, ситуація склалася просто «унікальна». Проблеми з експортом українського зерна через чорноморські порти могли стати відправною точкою спільного польсько-українського логістичного бізнесу, на якому кожна зі сторін могла заробити пристойні гроші. Плюс під ці проєкти можна було підтягнути мільярдне інфраструктурне фінансування із ЄС. А це ще одне джерело прибутків, створення робочих місць, оновлення транспортної інфраструктури у прикордонних районах двох країн, ефект мультиплікатора для економіки.
Але натомість, констатує аналітик, вийшло бачення навколо приблизно 100 млн доларів, які можуть заробити або наші зернотрейдери, або польські фермери.
Адже в альтернативному варіанті йшлося б про прибутки у розмірі мільярдів доларів, причому не разових, а постійних. Це могли б бути «сухі порти» у Польщі для українського зерна на умовах митного складу, роздавальний транспортний хаб у Львівській області з точками переходу з української на європейську колію чи включення України до колосального європейського інфраструктурного проєкту Rail Baltica – залізничний коридор на європейській колії з країн Балтії у Польщі через Сувалкський коридор.
Всі ці пропозиції могли б створити систему масштабного транспортування українського зерна до Польщі та зберігання його там на умовах митного складу без надходження на внутрішній ринок і без шкоди для місцевих фермерів.
З "сухих портів" зерно можна транзитувати територією Польщі до балтійських портів і продавати на світових сировинних ринках у міру покращення цінової кон'юнктури, продовжує аналітик. І ділитися прибутком із партнерами, а не намагатися їх «кинути». Адже Польща не була пристосована до транзиту українського зерна в таких обсягах, але інвестиції в інфраструктуру для розширення пропускних можливостей їй апріорі вигідні.
- Дещо з переліченого намагається робити приватний бізнес, але «розшивка» нашої та польської інфраструктури, будівництво нових під'їзних шляхів на європейській колії, роздавальний хаб у Львівській області тощо. вимагає близько 10 млрд. євро довгих грошей.
Такі ресурси можна залучити лише у рамках програм державно-приватного партнерства, тобто без зусиль польського та українського урядів не обійтися, – резюмував Кущ. – Але такі програми неможливо запустити, коли міністри працюють «на підтанцьовуванні» десятка зернотрейдерів. Приймати стратегічні рішення їм просто ніколи – за це не платять і не питають за відсутність стратегії. А ось за проштовхування за кордон зерна десятки компаній і платять, і запитують. Тож пріоритети розставлені.
