Воєнна економіка: що це таке і чи потрібна вона Україні і чи є сенс у приватних ВПК
Дискусія про те, чи потрібна Україні воєнна економіка, періодично ведеться від початку повномасштабної війни. Через 17 місяців суперечки лише посилилися: одні кажуть, що в Україні економіка воєнного часу склалася вже зараз, а інші стверджують, що її як не було, так і немає. Але як майже через півтора роки війни вона все ще може бути невоєнною і що на економічному фронті сьогодні йде не так?
Все йде за планом?
У той час, як соцмережі обурено гудуть, що українська економіка досі не перейшла на воєнні рейки, президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко вважає, що в Україні вже давно все склалося як слід.
- Всі розмови про те, що потрібно все націоналізувати і мало не вводити картки, - це не воєнна економіка, а повернення до СРСР, - вважає експерт. – У нас зараз немає проблем ані з економікою, ані з армією. В Україні все працює наскільки це можливо, і навіть зростає ВВП – і це в умовах війни. Тож в економіці нічого міняти не потрібно.
Максим Орищак, аналітик компанії «Центр біржових технологій», вважає, що воєнна економіка є у будь-якій країні, навіть найменшій.
– Під воєнною економікою зазвичай розуміють галузь, яка покликана забезпечити захист держави від зовнішніх військових загроз, – зазначив експерт у розмові з KP.UA. – У різних країнах на цю галузь виділяють різний обсяг коштів. Це залежить і від економічного потенціалу держави, і військово-політичних прогнозів, і культурно-історичних особливостей країни. У середньому у світі на воєнну економіку витрачається близько 2,2% ВВП країни на рік. В Україні до початку війни весь бюджет на безпеку та оборону у 2022 році мав скласти близько 5,95% ВВП, що вже досить багато, і можна порівняти з такими країнами, як Ізраїль (4,5%), Катар (7,0%), Кувейт (4,5%), які ведуть доволі активні бойові дії у своїх регіонах. Але насправді витрати України на оборону у 2022 році становили понад третину ВВП. І це, ймовірно, найбільша цифра у світі, яка означає, що Україна зараз має й так саму «воєнну» економіку, і просуватися в цьому напрямку далі просто неможливо. Інакше це означало б запровадження планової економіки та жорстку вертикаль держуправління, як це було в СРСР, що для України неприпустимо.
Вже зараз потрібно думати не про подальше розширення «воєнної частини» ВВП, а навпаки - планувати поетапне скорочення цієї частки до середньосвітового значення без економічного провалу, продовжує Орищак. У майбутньому Україні потрібна компактна високопрофесійна армія з бюджетом (за цінами на кінець 2021 року) 4-6 млрд доларів на рік. Тільки так можна буде забезпечити українській економіці потрібну «вагу» для успіху в економічній гонці після війни.
– Змагатися з поточною перевагою воєнних витрат неможливо, це призведе лише до падіння рівня життя населення, – каже експерт. - Щодо перехідного періоду, то від моменту, коли війна закінчиться, до моменту приведення частки воєнних витрат України до середньосвітової норми, недостатню частину у фінансуванні обороноздатності країни має взяти на себе міжнародне співтовариство. Це можуть бути як прямі фінансові вливання, так і гарантії безпеки.
Нам потрібна своя зброя
Аналітик Данило Монін вважає, що вся справа у пріоритетах. Сьогодні ми воюємо зброєю союзників, але обмеження поставок або навіть їхнє припинення може статися раптово, і тут мало що залежить від нас. На жаль, каже експерт, сьогодні ми стаємо тотально залежними від Заходу, тому нас будь-якої миті можуть посадити за стіл переговорів.
- Воєнна економіка – це насамперед пріоритетне створення озброєння всередині країни, - вважає експерт. – Звичайно, з урахуванням шпигунів у спецслужбах та ворожих ракет, які сьогодні потрапляють практично у будь-яке місце країни, це є дуже проблемним завданням. З іншого боку, волонтери роблять дрони. Отже, й інші види озброєнь можна робити, не концентруючи виробництва одному місці і пріоритетно викуповуючи усе, що виробляється вітчизняних заводах.
До речі, все частіше останнім часом говорять не лише про необхідність залучення інвестицій у держпідприємства оборонної промисловості, а й про створення «приватного ВПК», адже приватний бізнес набагато гнучкіший за державу. Ці приватні підприємства можуть бути і інноваційними виробниками дронів, і випускати продукцію подвійного призначення – самі аптечки. І тут уже все впирається у створення сприятливих умов для розвитку такого бізнесу, насамперед податкових.
Скільки людей - стільки думок
Розкид думок щодо воєнної економіки пов'язаний з тим, що різні експерти вкладають у це поняття різний зміст. Одні вважають, що це ВПК, які є в кожній країні, інші вважають, що якщо половина бюджету йде на оборону, то він не може бути невоєнним, а треті впевнені: воєнна економіка передбачає нові функції держави – від націоналізації інфраструктурних об'єктів та добувних галузей до повної заборони на виведення капіталу з країни та максимального збільшення держзамовлення у військово-промисловому комплексі.
А, наприклад, коли воєнну економіку обговорюють звичайні люди, вони, найімовірніше, мають на увазі, що вистачить уже перекладати бруківку та садити клумби – ці гроші треба пустити у виробництво зброї. Тим більше, що чимало країн, насамперед США, масово виробляють зброю без будь-якої воєнної економіки.
Також у дискусіях часто проводять паралелі з Другою та навіть Першою світовою війною, але, каже аналітик Олексій Кущ, реальності тих воєн абсолютно не релевантні реаліям суспільства та економіки XXI століття. Для повторення досвіду Першої чи Другої світової потрібно мати суспільство та структуру економіки формату Першої чи Другої світової.
– Військова економіка базується на примусовій та низькооплачуваній праці на мінімалці або взагалі за їжу, – каже Кущ. – Якщо ми говоримо про Другу світову, то Сталін мав ГУЛАГ і майже дармову роботу робітників на уральських заводах за пайок. У Гітлера – робота в'язнів концтаборів. Отже, сьогодні модель військової економіки просто неможлива для реалізації навіть у РФ, не кажучи про Україну. Нашій країні сьогодні потрібна не військова, а мобілізаційна економіка, за якої держава створює економічні стимули для перемоги у війні.
До речі, продовжує експерт, такі моделі мобілізаційної економіки під час Другої світової війни були у Великій Британії та США, де функцію економіки забезпечували не окремі технократи, а системні умови та налаштування стимулів. А далі – творча енергія підприємців. Саме тому США остаточно подолали Велику Депресію 30-х лише під час Другої світової війни. Тоді ж відбулася системна індустріалізація країни.
За словами Олексія Куща, ми маємо творчу енергію мас, тому потрібно створити цілу низку системних умов для появи мобілізаційної економіки.
- Створення окремої платформи держзакупівель, зокрема в оборонному замовленні, для малого та середнього бізнесу.
- Надання Генштабу права на фінансування науково-дослідних та конструкторських робіт, промислових зразків, моделей та інновацій.
- Створення цифрової платформи для відбору кращих винаходів та технологій у секторі оборони, яка функціонуватиме в інтерактивному режимі із зворотним зв'язком виробників та військових. Фактично це цифровий інструмент для запуску горизонтальної конкуренції між винаходами, а потім Генштаб через систему попередніх замовлень витягує переможців по вертикалі, забезпечуючи ринкову конкурентоспроможність для вітчизняних виробників.
- Надання Генштабу права на фінансування наукових та інноваційних розробок на стадії ідеї, і така своєрідна вертикально-горизонтальна акселерація проєктів оборонного замовлення дозволить нам виграти «дронову війну», - підсумував Кущ. – Але поки весь дискурс зосереджений навколо «кому дали» та «кому не дали», кого запросили на нараду, а кого – ні, у технологічній війні перемогти важко.
