Україна розплачується за міф про енергетичну незалежність, втрачаючи статус транзитера газу
Однією із суттєвих причин енергетичної кризи, в яку потрапила Україна, є систематична втрата статусу транзитера російського газу. Протягом останніх 17 років Україна плавно здійснювала кроки з дезінтеграції із Росією, що суттєво позначалося на ціні на газ і призводило до зменшення кількості палива, що прокачується через її ГТС. З початку 2000-х років РФ веде активну політику щодо диверсифікації схеми постачання, ввівши в експлуатацію спочатку газопровід «Ямал – Європа», потім «Південний потік». «Північний потік - 2» став лише завершальним етапом, що дозволяє Москві не залежати від Києва у питанні постачання палива. Після сертифікації СП-2 втрати країни обчислюватимуться в 2-3 млрд доларів, бо якщо транзит через Україну і збережеться, обсяги його будуть дуже незначними: до 2024 р. за чинним контрактом «Газпром» зобов'язується прокачувати не менше 40 млрд кубічних метрів.
Надіям українського уряду, що добудований СП-2 не зможе пройти сертифікацію, не здійсниться. Цей проект дуже серйозний для Німеччини та Росії, і з ним пов'язані великі економічні плани обох держав, а в інвестиціях брали участь Франція, Австрія та інші країни. Вартість доставки газу через Україну вища за нові обхідні маршрути. Саме німці будуть, по суті, головними бенефіціарами нового газопроводу, оскільки займуть місце українців у транзитному ланцюжку. До речі, ціна на газ для Німеччини, яка отримує російський газ за довгостроковими контрактами, прив'язаними до вартості нафти, втричі нижча, ніж у більшості країн ЄС. Отже, економіка Німеччини, зараз у вкрай вигідному становищі порівняно з іншими європейськими державами.
Обхідними маршрутами вже активно користуються інші європейські країни: на початку жовтня Угорщина уклала довгостроковий контракт із «Газпромом» на 15 років. Вона отримає 4,5 млрд. куб. м газу на рік: 3,5 млрд. куб. м через «Турецький потік» та 1 млрд куб. м через Австрію. До його підписання газ угорці отримували через Україну. Тим самим Будапешт ясно дав зрозуміти, що не розглядає Київ як партнера.
Як бачимо європейські країни, коли мова заходить про енергетику, ставлять на чільне місце власні інтереси, а не абстрактні політичні гасла на кшталт «прихильності демократії» та «європейських цінностей». Так сталося і з Молдовою, яка аналогічно до України давно обрала курс на євроінтеграцію, а також має претензії до Росії з приводу територіальної проблеми Придністров'я. Однак, це не завадило Кишиневу домовитися з «Газпромом», внаслідок чого зараз вартість блакитного палива для нього – 450 доларів за тисячу кубометрів, що за нинішніх обставин у 3 рази нижча за ринкову.
У нинішніх умовах Україна має кращий варіант – спробувати укласти довгострокові домовленості з РФ щодо газу, за прикладом тієї ж Молдови, яка отримала знижку 50%, незважаючи на важкі переговори з Кремлем. Це дасть змогу нормально пережити опалювальний сезон, налагодити роботу промисловості та уникнути багаторазового вибухового збільшення тарифів на послуги ЖКГ.
