• Головна
• Шоу-біз

Фото: Новий канал

З 31 березня на Новому каналі стартує шостий сезон «Будиночка на щастя». Менший син Васі та Любані, яких грають Назар Задніпровський та Віталіна Біблів, піде у дитячий садочок. Вася стане головою батьківського комітету. Любі ж, як завжди, доведеться виправляти всі «косяки» чоловіка. Ну а в їхнього сусіда Макса, якого грає Костянтин Войтенко, з’явиться нова симпатія.

В інтерв’ю Коротко про Назар Задніпровський розповів, що для нього означає «Будиночок на щастя», чи вистачає йому роботи у кіно, чи хочуть його діти продовжувати акторську династію Задніпровських-Ткаченко, про дубляж мультфільмів, стосунки у родині та друзів.

Зараз у мене затишшя, як то кажуть, старими запасами ще харчуюся

- Назаре, шість сезонів – це чимало. Не приїдається вам ця історія? Чи ви вже приходите на зйомки, як додому?

- Знаєте, при всій скромності, я нічого кращого нині в Україні не бачу (усміхається). Жодного серіалу, який би гідно конкурував по гумору та народності. Я від багатьох чую, що це наразі серіал №1 в Україні. Тому взагалі не набридає!

Навпаки, завжди чекаю цих зйомок, пишаюся співробітництвом з IQ-продакшн та Новим каналом і дуже-дуже хочу, щоб у авторів не закінчувалися хороші смішні ідеї та щоб цей серіал жив і далі.

- Ви розповідали, що любите свого Васю за вірне кохання до Любані. Одразу з Віталіною зійшлися в таку прекрасну кінопару?

- Перший сезон був нам потрібен, щоб роззнайомитися. Але то всім акторам так у кожному проєкті. Навіть якщо партнери працюють одне з одним пліч-о-пліч на сцені двадцять-тридцять років, все одно, коли йде репетиція нової постановки, потрібно місяць-два, щоб втягнутися та знайти контакт, потрібний саме для цього матеріалу.

Тому в першому сезоні «Будиночка на щастя» ми з Віталіною, як то кажуть, притиралися. На знімальному майданчику народжувалися оці «петелька та крючечок», які нас об’єднали в класний серіальний тандем. Під кінець першого сезону це все вже було, тому в другий ми зайшли як сімейна пара, яка добре знає одне одного. А в шостий – то взагалі (усміхається)…

- Конфлікти бувають?

- Лише професійні. І то - можу з Сергієм (режисер серіалу Сергій Атрощенко. – Авт.) сваритися чи з Костею Войтенком. Через те, що ми настільки любимо одне одного, поважаємо та цінуємо думку і талант один одного, й можуть виникати якісь творчі суперечки. З Віталіною і те дуже рідко трапляється.

- Комедія, безперечно, один із жанрів, які нині дуже потрібні. Людям треба переключатися. Але не про все доречно жартувати. Ви які теми для жартів вважаєте нині болючими й недоречними?

- Про кров і війну. Знаєте, попри те, що це зараз найбільш актуальна тема в Україні і про це треба говорити, ми намагаємося трішки вберегти глядача від того. Звісно, ця тема є в серіалі. Кажемо, наприклад, що Іван (один з персонажів серіалу. – Авт.) на війні.

Але все одно стараємося дуже делікатно обходити цю тему, щоб не зачіпати й так оголені нерви наших глядачів. Вони натискають на кнопочку телевізора, вмикають Новий канал, щоб на деякий час відпочити та відволіктися. Щоб «Будиночок на щастя» був тим самим щастям на ту годинку, а не документальним фільмом про сьогодення.

- А роботи в кіно вам зараз вистачає? Володимир Горянський, наприклад, розповідав, що нині в нього не так багато ролей, як хотілося б, мало запрошують у кіно, більше кличуть молодь, а мали б бути історії й ролі для старшого покоління. Віктор Жданов теж говорив, вікова категорія – така штука, яку нікуди не подінеш.

- Я це теж відчуваю. Але різниця між мною і приведеними вами у приклад акторами в тому, що вони не зав’язані в якомусь довготривалому проєкті. Вони блискучі актори! Мій респект і Горянському, і Жданову.

Мені просто пощастило, що я зайнятий у тих роботах, які визнані народом і які канали продовжують знімати. Не знімався б я в «Будиночку на щастя», «Ромео і Джульєтті з Черкас» та «Скажених сусідах», то зараз без роботи був би. Бо в нові проєкти інші продакшени наразі не кличуть, у мене зараз затишшя. Але от з IQ-продакшн та Юрієм Горбуновим робота продовжується. Як то кажуть, старими запасами ще харчуюся (сміється).

З Віталіною Біблів на зйомках «Будиночка на щастя». Фото: Новий канал

Дуже хочу бути хорошим татом

- Те, що ви з відомої акторської династії, більше допомагало вам у житті чи, навпаки, доводилося увесь час доводити, що ви не гірший за дідуся з бабусею, за батьків?

- Спершу доводилося, звісно. Важко було і в інституті, і в перші десять років у театрі, поки не отримав звання Заслужений артист України (нині актор вже Народний артист України. - Авт.). Зараз, коли мене визнали критики, глядачі, канали, продюсери, прізвище тільки грає мені на руку.

Всі кажуть, що я гідне продовження великої династії. На початку, навпаки, це створювало зайвий тиск. А зараз – зайвий політ і славу прізвищу моєї династії, яку я гідно продовжую.

- Ви не раз говорили, що були б щасливі, якби ваш син Михайло теж став актором. Він нині закінчує школу. Які в нього бажання?

- Кажуть, якщо хочеш, щоб твої плани збулися, не зуроч. Багато говорити не хочу. Скажу лише, що, насамперед, сину треба цього року закінчити школу. Дай Боже, щоб зміг це зробити з тими ракетами та обстрілами.

Якщо все буде добре, то хочу, щоб він успішно закінчив школу і вступив до театрального інституту. На який факультет? Ми зараз визначаємося. Думаю, він піде вчитись на актора чи директора-адміністратора. Взагалі хотів би, щоб син мав дві освіти.

- А донька Юля чим цікавиться?

- Юлічка грає на піаніно та малює. Вона – творча душа, на відміну від сина. Якщо син має більше математичний склад розуму, то доця - чиста «гуманітарка». Будемо через шість-сім років визначатися, чи піде в театральний інститут, чи в щось музичне або художнє. Побачимо, в чому за цей час вона більше себе проявить.

- Ваш тато, народний артист Лесь Задніпровський, завжди каже, що в нього виріс класний син і як він вами пишається. А який ви, як тато? Як проводите час із дітьми, чи вчите з ними уроки, наприклад?

- З уроками – це ви точно влучили. Буває, лягаю спати о четвертій годині ранку, бо математику для доці роблю. Є такі задачі чи приклади, які вона сама не може розв’язати. А бувають такі задачі, що й мені складно. Хоча вже скільки мені років, а донечка тільки четвертий клас закінчує.

Пам’ятаю, сину колись допомагав з англійською, зараз він все сам по навчанню робить або з репетиторами. Однієї школи замало, хоч яка б вона блискуча не була, коли наближається ЗНО. На мою думку, обов'язково потрібно наймати репетиторів.

Повертаючись до запитання, який я батько, – це болюча для мене тема… Дуже хочу бути хорошим татом, хочу проводити час із дітьми. Якось уже казав в інтерв’ю, що син пішов у школу «без мене». Я багато працював і не віддав йому належне, як батько.

З доцею в мене було трошки по-іншому через затишшя по роботі, і я зміг більше бути з нею маленькою. І в садочок її водив, і більше з нею спілкувався, більше грався. Зараз, на жаль, ми знову мало бачимося, бо побільшало роботи і проблеми зі здоров’ям мами. Зараз живу в неї, а до дітей та дружини приїжджаю в гості, коли є час.

- Вдається збиратися всією родиною? З татом, його родиною, у вас є сестра Дарина. Коли так збиралися, щоб всі-всі разом?

- Із двоюрідною сестрою Мар’яною ми вже не бачилися багато років, вона громадянка Чехії зі своїми дітьми. З Дариною взагалі не зустрічаємося. Ми – ніби дві відрізані скибки. У нас є спільний батько, але ми абсолютно різні. Перетиналися з нею лише на роботі, на зйомках, і то багато років тому. Я у Facebook вітаю її з днем народження, вона мене, але ми абсолютно не спілкуємося.

А з батьком востаннє за столом збиралися на мій день народження, напевно. Не так часто це буває. Все ж таки і війна, і мої проблеми з мамою, і графіки вистав у нас. Ми зідзвонюємося.

Телефонний зв’язок та месенджери, дякувати Богу, є. Думаю, якби не було такого зв’язку, який дають зараз соцмережі, доводилося б частіше зустрічатися десь за кавою. А так можна заварити чай і по вайберу на ніч поспілкуватися.

- Як ваша мама, акторка Зоя Сивач, почувається? Ви розповідали, що їй було трохи краще.

- Було дуже погано, зараз стабільно важко. Слава Богу, що може сама себе обслужити: памперс переодягнути, з'їсти те, що я приготував. Але з кімнати не виходить.

- Ви постійно кажете, що сім’я – це найголовніше, що є у вашому житті. Зараз всі емоційно дуже виснажені, і це б’є по стосунках. Як ви тримаєте баланс у родині, щоб не посваритися, не сказати щось зайве? Хто, так би мовити, з вас мудріший – ви чи Ірина?

- Дружина дуже не любить, коли я відверто розповідаю про це. Але ми не відрізняємося від інших. Є в нас і суперечки, і нерви. Час такий важкий, що зриваються всі. Зриваємося, а потім миримося, бо любимо одне одного. Та не без побутових чвар, звісно.

У виставі «Конотопська відьма». Актор служить у Театрі ім. Франка з 1997 року. Фото: ft.org.ua/

Мало кого до себе підпускаю по-справжньому

- Ви любите говорити, що ви – велика дитина. І коли слухаєш, читаєш ваші інтерв’ю, здаєтеся мені добряком, якось нікого не засуджуєте. Оця доброта не заважає у житті?

- На мені дуже багато «їздили». Можливо, і зараз пробують це робити, просто я вже порозумнішав. Маю недолік чи, може, навпаки, гідність – у мене дуже мало друзів. Я мало кого до себе підпускаю по-справжньому. Приятелів може бути багато, а слово «друг» чують одиниці.

Справжніх друзів, які в тяжку хвилину виручать, мало. Деяких друзів втратив через війну. І, навпаки, з деким така дружба зародилася, що буде навіки. Слово «дружба» – це святе слово, я вважаю.

Взагалі через мою доброту до мене люди тягнуться. Але я чітко відчуваю той момент, коли мені починають сідати на голову. І тоді «скидаю». Раніше «віз» довго, вірив у те, що мною не хочуть просто скористатися. З віком таке відчуваю й одразу кажу: «Іди геть». Вважаю, таке треба дуже різко переривати, бо нахабство терпіти не можна.

У цій темі мене багато чого навчили й дали відповіді на болісні питання інтерв'ю Кузьми Скрябіна.

- Ви ще класний актор дубляжу, багато озвучили мультиків, кінофільмів. Єнот Ракета з «Вартових галактики» - це просто топчик. Дубляж мультиків – це як терапія для душі?

- Ви праві! Коли приходжу на дубляж, то тільки для душі. Особливо мультики! Передусім роблю це для своїх дітей. Колись озвучував «Тачки» чітко для свого сина. Знав, що він фанатіє від цього мультфільму.

Головного персонажа Блу (фіолетового пухнастика) в «Уявних друзях» і Лісовика в «Мавці» я зробив для донечки і сказав: «Доцю, це для тебе». Вона подивилася й була дуже щаслива, бо фанатіє від «Мавки»!

Діти, до речі, завжди впізнають мій голос. Це дуже приємно. Взагалі вважаю, що в нас чудовий український дубляж та озвучка. Радий працювати у цій сфері також.

- Про що сьогодні мріє Назар Задніпровський?

- У мене зараз одна мета, одна мрія – щоб менше українських хлопців і дівчат загинуло на фронті. Щоб якось це припинилося, щоб відсунути від нас ту «ракову пухлину», щоб менше втрат ми зазнали. Територіальні втрати колись повернуться, а людські, на жаль, ні. Я вірю в Україну і в те, що все буде Україна, але чи це буде за мого життя – не знаю… Але я точно знаю, що з нами Бог і з нами правда!

З дружиною Іриною, сином Михайлом та донькою Юлею. Фото: instagram.com/nazarzadneprovskii/