Хто такий Боб Ділан для пересічного українця? Дійсно, цілковий незнайомець – ім’я знайоме, навіть щось там було про Нобелівку з літератури, але так от, щоб с ходу наспівати якусь його пісню – це можуть, мабуть, лише щирі прихильники цього артиста. Тож очікувати, що байопік «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець» залетить так, як залетів, приміром «Елвіс» або «Богемна рапсодія» - не варто. (Хоча отримав він аж 8 номінацій на "Оскар" у тому числі і за "Найкращий фільм", "Найкращу режисуру", "Найкращого актора" - як першого так і другого плану, "Найкращу актрису другого плану"). А от ради чого варто глянути на це кіно та як справився Тімоті Шаламе з роллю всесвітньо відомого співака – можна й розібратись.
Чим хороша ця стрічка? Вона зайде і фанатам Боба Ділана, які зможуть поглянути на свого кумира з іншого боку, не лише творчого – недаремно назва фільму A complete unknow цитує пісню самого Ділана. І тим, хто взагалі вперше чує, хто такий Боб Ділан, адже дає можливість познайомитись з видатним співаком з самого початку його шляху до слави і пройти разом з ним до переломного моменту в творчості.
А ще – тут таку кількість разів ви почуєте найвідоміші хіти Боба Ділана середини 60-х - Blowin 'in the Wind, Mr. Tambourine Man та Like A Rolling Stone, - що зможете ледь не вивчити їх напам’ять.
За трохи більше, ніж дві години, нам покажуть, як 19-річний Боб Ділан (насправді тоді ще Роберт Аллен Циммерман) з Міннесоти приїжджає до Нью-Йорка, щоб втілити свою мрію і співати фолк на власні вірші. Йому щастить: в лікарні, де лежить його важкохворий кумир – виконавець власних пісень у стилях фолк та кантрі – Вуді Гутрі, Боб знайомиться зі співаком та громадським активістом Пітом Сіґером (Едвард Нортон). Той бере над талановитим юнаком шефство – і скоро Боб Ділан вже співає в клубах, заводить потрібні знайомства. Так, спершу записує свій альбом на чиїсь пісні – хто з молодих виконавців не починав з каверів? Але буквально за пару років талант співака вже важко було не помічати. Він співає і сам, і інші зірки фолк-року виконують його пісні.
А слова його пісень, в яких змішувались і гумор, і боротьба за громадянські права, і кохання і все це з домішками сюрреалізму – роблять Ділана чи не голосом покоління.
60-ті – це коли весь світ захопила хвиля бунтарства та знесення старих устоїв. Не встояв перед цією хвилею і Боб Ділан, якого вже не надихала фолк-музика. Йому хотілось нового. Він починає експериментувати з електрогітарою та рок-інструментами. І плювати, що публіка на фолк-фестивалі у Ньюпорті очікує від нього іншого. Він іде своїм шляхом і, як показує історія, не помиляється.
Режисера фільму Джеймса Менголда ми знаємо за картинами «Кейт та Лео», «Росомаха» та «Логан», біографічний «Переступити межу» (про співака Джонні Кеша, який з’явиться й у фільмі про Боба Ділана) - що об’єднує його такі різнопланові роботи? Те, що завжди в них захоплюючий сюжет, який не дасть глядачеві занудьгувати (тільки з «Індіана Джонс 5» щось пішло не так). А ще – завжди красива картинка. І в «Цілковитому незнайомці» є й міцний сюжет з логічним розвитком, і лавсторі (дві) – щоб не занудьгували навіть ті, хто вперше знайомиться з американською фолк-музикою. А ще хочеться робити стоп-кадри, щоб насолоджуватись стилістикою 60-х: від одягу до музики, від автомобілів і музичних інструментів до настроїв на вулицях.
Чи то через хронометраж, чи то через бажання зробити картину більш лайтовою, режисер вирішує лише побіжно показати головні теми, що тривожили тоді молодих американців: і расові питання, і громадянські права, і загроза ядерного удару (найвищий пік – коли радянські ракети направлені з Куби прямо на США, і ось-ось світ накриє ядеркою). І начебто це ті теми, які й проголошував Боб Ділан, але у фільмі вони є лиш фоном.
Щодо недоліків можна сказати, що фільм вийшов компліментарний і дещо засолодкий (ну а як інакше при живому-то співакові). Боб Ділан показаний як загальний улюбленець, якому прощають те, чого ніколи б не подарували комусь іншому – навіть хамство, цинізм, неочікувані закидони на концертах, зради. Хоча насправді у виконавця характер куди більш мерзенний, ніж показано. Але зрештою – хіба можна підходити зі стандартними мірками та очікуваннями до справжнього генія?
З плюсів – акторська гра Тімоті Шаламе. Він грає великого співака дуже обережно, ніби боїться зробити десь помилку, тож більше схоже на ніжний ескіз реального, більш різкого Ділана. Але добре те, що самого Шаламе ми майже не бачимо, періодично в акторові з’являється щось нахабно-діланівське, хоч і не на постійній основі. Завдяки відсутності дубляжу (фільм показують мовою оригіналу з українськими субтитрами) ми можемо навіть почути й характерний акцент уродженця Середнього Заходу США, який намагається відтворити актор. Можна сказати, що Ділан у Шаламе вийшов більш інтелігентний. Але, зрештою, проти такого кастингу не заперечував і сам співак. Навіть вітав – ну, у своїй звичній єхидній манері: «Тіммі - блискучий актор, тому я впевнений, що він буде цілком правдоподібним, як я. Або молодший я. Або якийсь інший я».
І чи не найважливіше. Хто співав за Боба Ділана у фільмі? Тімоті Шаламе й співав. Спеціально для зйомок вивчив десятки пісень Боба, довго займався, щоб навчитись передавати манеру Ділана грати на гітарі й губній гармошці, намагався співати в його ж манері – вийшло, правда, непогано, дуже схоже і в той же час Шаламе привніс щось своє.
Чи варто шукати у фільмі історичні невідповідності? Якщо ви прям фанат-фанат цієї епохи чи Боба Ділана – то можна, звичайно. Вони там є. Але пам’ятайте, що режисер Джеймс Менголд п’ять разів зустрічався зі співаком, щоб обговорити сценарій. Тож навіть якщо історію й перекрутили, то явно за підтримки Боба Ділана – він ще той вигадник. А ще він радить після фільму перечитати й книгу, за якою його знято - Dylan Goes Electric Елайджа Волд.
Едвард Нортон отримав вже декілька номінацій «Найкращий актор другого плану» за роль Пітера Сіґера. Кадр з фільму
Країна: США
Режисер: Джеймс Менголд
В головних ролях:
Тривалість: 02:21