Іван Люленов – про перший сольник, гумор, співочу кар’єру, «Лігу сміху» та особисте
14 лютого Іван Люленов дасть свій перший сольний концерт у Києві. Колишній капітан команди «Стоянівка», яка двічі перемагала у «Лізі сміху», каже, що нині хоче будувати кар’єру співака.
В інтерв’ю Коротко про Іван Люленов розповів, чого чекати на його сольнику, чи цікаво йому було повернутися в «Лігу сміху» вже тренером, чим завдячує Ігору Ласточкіну, як познайомився зі своєю дівчиною, танцівницею Єлизаветою Кравченко, та як український молдованин вивчив українську за 10 місяців.
Приходьте на концерт, буду розливати молдавське вино
- Іване, анонсуючи свій сольник, ви казали, що разом зі своїми слухачами пройдете вашу історію - пошук успіху, смішні моменти життя, секрети кар’єри та, звісно, трохи про особисте. Звучить як майстер-клас. Що готуєте?
- Ми інтригуємо, щоб було цікаво. Єдине, що я сказав точно, це про вино – приходьте, буду розливати молдавське вино, якщо нам дозволять. Коли був на радіо, вже пригощав ведучих, їм сподобалось. Сказали, що заради вина прийдуть на концерт (сміється). Отак - якщо не заради пісень, то заради вина.
Буду співати свої пісні. Хочу бути максимально відвертим в цей вечір, це буде перший мій концерт як співака, з бендом. І для мене це теж буде відкриття: а яким я буду на сцені?
- Що за бенд?
- Бенд музикантів. Наскільки знаю, вони багато де грають. Зараз така ситуація, що музикантів не так і багато. Одні й ті самі грають у всіх артистів.
- Між іншим, про келих вина в подарунок треба було одразу вказувати на афішах.
- На афішу не ставив. Треба додати (сміється).
- Спеціально обирали дату 14 лютого, День закоханих?
- Так, обирав спеціально. Забронював її ще восени, бо дуже багато артистів хотіли цей день. Мені здається, це найбільш підходящий час для концертів. Цього дня дуже багато закоханих пар хочуть піти на якийсь концерт. Я й сам так робив. Ну як пари? Дівчата хочуть, а хлопці шукають, куди піти (сміється). Коли, як не 14 лютого, співати про кохання і романтику!
- Для вас особисто це свято?
- Так. В школі, наприклад, ми дарували валентинки. В особистому житті це теж свято, подарунки. Для мене це завжди був романтичний день, завжди було бажання сходити в якесь красиве місце провести час.
Я, як артист, вирішую все сам, я сам собі продюсер
- Ви серйозно націлилися будувати співочу кар'єру?
- Так, є в мене така ціль. Вийде чи не вийде, подивимось, це вже як Бог дасть, як доля складеться. Хоча, зазвичай, я більше вірю в себе і свої сили. Тому вирішив будувати співочий шлях, дійти до кінця і подивитися, що там в кінці.
- Тобто участь в гумористичних шоу - це вже пройдений етап?
- Це пройдений етап. Але це теж одна із моїх граней, вона нікуди не поділася. Якщо мене запросять на якесь шоу, не буду відмовлятися, мовляв, я тільки співаю, більше не жартую, весь такий серйозний. Гумор - це частина мене, навичка жартувати, бути веселим в мене є. Я не збираюсь її приховувати, щоб бути навмисно романтичним і серйозним. Просто зараз відкриваю ще одну свою грань.
- Ви кажете, вийде чи не вийде… Ваші пісні наче в’їдаються в мозок, ти потім їх наспівуєш і наспівуєш.
- І це ж супер.
- Самі пишете тексти?
- Так, тексти і музику пишу сам. Аранжування вже робимо з музикантами.
- Пісні ж ви робите у співпраці з музичним продюсером Євгеном Тріпловим?
- Так. Останні чотири пісні робили з Женею. Але не тільки з ним, а з його продакшеном, у нього є студія, музиканти.
- Він ваш продюсер чи ви просто співпрацюєте в роботі над треками?
- Ми працюємо з ним по звуку. Продюсер в класичному розумінні, я так думаю, це людина, яка приймає якісь рішення у твоїй кар'єрі. Я, як артист, вирішую все сам, я сам собі продюсер.
Але в мене є напрямки, які закривають професійні команди. Наприклад, звук закриває Женя. Піар і все, що з ним пов'язано, закриває YULA Company. По відео кожного разу з кимось новим співпрацюю. Це ті послуги, які мені потрібні, щоб бути професійним артистом і розвиватися.
Зараз, мені здається, дуже мало є продюсерів в класичному розумінні. Це вже минулий етап. Здебільшого артисти роблять все самі.
- Звідки берете кошти на творчість? Адже щоб розкрутитися, спочатку треба вкластися. Це власні заощадження, хтось допомагає?
- Ні, це не заощадження. Дуже важке запитання. Наприклад, з Євгеном в нас є домовленості. Я точно маю оплатити видаткову частину – роботу людей, музикантів. А якусь роботу, яка не фіксована, ми можемо потім покрити з дохідної частини. Певну частку і Жені маю дати. Співпрацюємо на домовленостях. Бо, звісно, у мене поки немає таких грошей, щоб оплачувати повну вартість пісень, повну вартість послуг, які мені надаються.
- Звучить, ніби це робота в борг?
- Ні, не в борг. Це називається разом працюємо на проєкт. Але все одно те, що я заробляю, одразу вкладаю. Тобто це економіка навколо мене. На жаль, грошей в мене немає, якби були, я б розказав.
Бувають класні історії, коли є меценати чи якісь чарівники, які вкладаються. У мене не було такого досвіду, тому навіть не знаю, як це відбувається. Я зараз просто фантазую.
Але вірю, що все можливо і без величезних інвестицій. Це просто набагато важче, але це можливо. Коли ти потроху починаєш заробляти, вже маєш можливість оплачувати всім повноцінну вартість.
Іван Люленов сам пише і тексти, і музику. Фото: надано YULA Company
Важко, коли ти сам граєш у «Лізі сміху», а бути тренером мені подобається
- А бути тренером «Ліги сміху» вам сподобалося?
- Так, дуже сподобалося. Я там був найорганічніший, мені здається.
Важко, коли сам граєш у «Лізі сміху», це прям мука-мука. Ти пишеш, щодня працюєш. І для нас це був дуже серйозний труд. А коли ти тренер, команди самі готуються, а ти вже їм допомагаєш, щось доповнюєш, консультуєш. Це цікаво.
- Хотіли б ще на сезон піти?
- Хочу, звісно, але не знаю, чи запросять ще. Мені здається, в мене все вдалося, я там дуже впевнено себе почуваю, я об'єктивно оцінюю речі. Але, може бути, у продюсерів свої плани, своє бачення, і вони хочуть запросити нових зірок.
Скажу чесно, що не буду дуже страждати, якщо не запросять. Запросять – класно, не запросять – значить, в мене буде більше вільного часу для співочої творчості і для своїх проєктів.
- Чому для вас, як для учасника, це була мука? На сцені це так не виглядало.
- Треба було багато працювати. Навчатися в інституті, отримувати знання - це теж не кайф. Це важкий труд, робота над собою, ти постійно ламаєш свій мозок. Як на мене, це не найприємніша річ. Приємний вже сам результат, коли в тебе є знання, досвід, популярність, слава. А сам процес завжди болючий.
У нашому випадку теж так було, нам треба було багато чому навчитися і багато через що пройти. Те, що бачили сцені - це вже те, чого ми навчилися.
- Як тренер, ви прискіпливий?
- Взагалі ні. Я не сприймав гру у «Волонтерському десанті» так, як сприймав гру в наших сезонах. Ми грали дуже серйозно, ми хотіли перемогти, ми готувались. Ми мріяли. А зараз трішки по-іншому, тому що інший час. Зараз головна мета - допомога Збройним силам України, зібрати на дрони, піднять дух, настрій людям в країні.
Моєю ціллю на цьому проєкті було розважати людей, хоча б трішки підняти їм настрій. Тому, звичайно, рівень вже інший. Але супер круто, що «Ліга сміху» є. Диво, що все це працює. У мене іноді навіть в Молдові питають: напевно, «Ліги сміху» вже немає? І коли чують у відповідь, що є, в шоці, що «Ліга сміху» йде під час війни, люди ходять на концерти, сміються.
- Ви казали, що саме Ігор Ласточкін виховав вас як гумориста. Чому саме він вас навчив?
- Ігор завжди був з нами дуже строгий (Ласточкін – перший тренер команди «Стоянівка». – Авт.). Він завжди хотів від нас більшого, йому було недостатньо того, що є. Тому ми дуже багато працювали. Це така історія, коли немає кінця твоєму зростанню. Тому він навчив нас ніколи не зупинятися на досягнутому, бо твоїм досягненням немає меж. Ти можеш рости, і рости, і рости.
Пам’ятаю, коли ми принесли сценарій, нам сказали, що все класно, він смішний. А Ігор каже: ні, він не смішний, треба ще смішніше. І ми такі: ну як (сміється)? І починаємо переписувати те, що вже було ок, було класне.
- Зараз ви користуєтеся цими навичками?
- Не завжди. Іноді ця історія дуже травматична. Коли ти працюєш сам, тут допомагає самодисципліна.
Звісно, я до останнього намагаюся зробити пісню максимально найкращою. Але не так фанатично, як це було в «Лізі сміху». В «Лізі сміху» це все ж таки було змагання. Нам треба було перемагати інших. Це наче Олімпійські ігри. Всі, хто був на Олімпійських іграх, кажуть, що це жах, наскільки важко там треба працювати. А є життя після Олімпійських ігор, де люди в іншому темпі живуть.
Життя – це не змагання. Хочеш так зробити - зроби так, хочеш інакше – роби інакше. Тому зараз я ні з ким не змагаюся. І це мені дає право на помилку. В «Лізі сміху» права на помилку не було, бо ти б одразу вилетів. А тут воно є, і це дуже приємно.
- У вас є стендап-клуб у Молдові. Дуже відрізняються теми для жартів в Молдові і Україні? Про що там жартують?
- Відрізняються. Частіше жартують про стосунки, про країну, в якій живемо, про те, що відбувається в Молдові. Тому цей гумор дуже унікальний – тільки молдавани можуть його зрозуміти.
Головна ціль гумору в Молдові - щоб людина його сприймала не через якісь важкі формулювання, а щоб людина одразу розуміла персонажа, про якого йде мова. От у глядача є такий самий сусід або кум, який робить так само, як розповідає артист на сцені. Тобто, щоб ці жарти потрапляли одразу в серце, щоб людина не думала – а про що це? В Молдові дуже багато таких артистів, коміків, які вміють це робити.
Вперше з Лізою зустрілися на «Танцях з зірками»
- До речі, дуже класно розмовляєте українською мовою.
- Дякую! Я ще не всім задоволений, але працюю в цьому напрямку.
- Ви перейшли на українську моментально у 2022-му. Раніше практики у вас не було?
- Я спілкувався на зйомках, на сцені. Але спілкуватися в житті, створювати продукт українською почав з 2022-го. За 10 місяців зміг нормально говорити. Це красива мова, я хочу нею спілкуватися.
Тут навіть думати не було про що. Для артистів і публічних людей спілкування українською – це навіть не обговорюється.
- Як ви познайомилися з Лізою? Не бачила, щоб ви розповідали.
- Вперше ми зустрілися на «Танцях з зірками». Я саме вилітав з проєкту (сміється). Ліза танцювала у балеті Макса Барських, який виконував в ефірі пісню Just Fly. Ми тоді просто побачили одне одного. Потім списалися в соцмережах. А ближче познайомились вже на концерті Макса Барських.
- Хто кому написав?
- Не пам'ятаю. Може, я, може, вона. Це не було важливо.
- Як неважливо? Якби хтось комусь першим не написав, може, нічого б і не було.
- Ми б все рівно зустрілися, ми на «Танцях з зірками» домовилися зустрітися. Тому це вже було просто обговорення коли.
- Ви сказали в інтерв’ю, що Ліза – це ваша перша і остання дівчина. Це серйозна заява.
- Я так казав (сміється)?
- А ви розмовляєте про одруження?
- Так. Це доволі часте запитання у нас. Дівчатам це дуже важливо.
- Чому вагаєтесь? Для дівчат, між іншим, важливе й освідчення.
- Я всім сказав, що коли це станеться, розкажу, дам інтерв'ю, зроблю пост в інстаграмі.
- Ви не одразу розповіли про стосунки, якийсь час приховували Лізу.
- Не те щоб приховував… Просто жив собі і жив. Коли розповідаєш про стосунки, ви одразу стаєте публічними, і потрібно кожного разу, от як зараз, наприклад, відповідати на питання, а чого так робите, а чого не так.
- Трішки напружує, коли лізуть в особисте життя?
- Є таке. Мені не дуже подобається розповідати про особисте життя. Але розумію, що це частина публічності, частина гри, тому доводиться це сприймати.
- У нинішніх реаліях життя дозволяєте собі мріяти, будувати якісь плани, ставити цілі?
- Мрія - це щось абстрактне. Мрію тобі ніхто не заборонить, не відбере, тому мрія – це одне. А план, ціль - це вже щось конкретне. Наприклад, я планую через два роки зробити те і се.
І планувати, напевно, важче. Роблю дуже короткострокові плани, бо йде війна.
А от мріяти мені ніхто не забороняє, і я мрію дуже далеко. В принципі, я завжди мріяв. Думаю, це те, що нас рухає вперед. Кожен живе з якоюсь надією, яка його тримає. Надія, що скоро закінчиться війна, надія, що в тебе буде щаслива сім'я, дитина, надія, що твій чоловік чи тато повернеться, надія, що ти станеш класним співаком. Мені здається, надії і мрії тримають кожного. І це допомагає.
- На завершення розмови хочу подякувати і сказати, що ви дуже позитивна людина. Багато гумористів у житті - люди сумненькі.
- Дякую, що вам так здалося. Я теж сумненький насправді. Кожна людина одночасно і сумненька, і позитивна. У кожного є інь-ян. І вже від тебе залежить, кого ти випускаєш. Випускаєш сумні думки, дозволяєш їм проникати в твій мозок, вони й будуть головними, випускаєш позитивні - вони будуть головними. «Каждий день борьба», як кажуть Курган & Agregat.
З дівчиною Лізою Кравченко. Фото: instagram.com/ivanliulenov/
