Надія Матвєєва – про нове шоу «Запитала», проживання емоцій, професію коуча та свою суперсилу
2024 рік для Надії Матвєєвої став професійно насиченим. Окрім «Неймовірної правди про зірок» на СТБ, телеведуча запустила власне розважальне YouTube-шоу «Запитала». А після опанування професії коуча нещодавно отримала ще й диплом магістра з психології.
В інтерв’ю Коротко про Надія Матвєєва розповіла, чому зацікавилася психологією, як народилася ідея запустити своє шоу на YouTube, чому її «терапія» - це прогулянки, що для неї значить фраза «все буде добре» та що приносить радість у житті.
Вдячна, що мені випала честь бути уособленням фрази «все буде добре»
- Надю, чи стало YouTube-шоу «Запитала» для тебе самої виходом із зони комфорту? Бо тут ти зовсім інакша, ніж була у своїх попередніх проєктах. У всіх склався образ такої собі матусі, яка всіх підтримає, заспокоїть, а тут ти жартуєш, жваво щось обговорюєш. І тобі дуже личить.
- Дякую. Можливо, це так сприймається. Але в мене не було виходу із зони комфорту. Навпаки, я створила, як на мене, комфортні умови і для себе, і для гостей. Бо це не інтерв’ю в класичному жанрі, це, скоріше, спроба поспілкуватися з друзями і разом відповідати на питання з різних сфер.
Моїм бажанням було створити настільки душевну і радісну атмосферу, наскільки це можливо. Спілкування з людьми, яким телефонують мої гості, і для них приємне, і, відповідно, для мене. Тому я себе доволі комфортно почуваю. Можливо, не в усіх моїх попередніх проєктах проявлялася саме така моя сторона, але це у мене завжди було. В різних напрямках проявляються різні сторони людини, різні риси.
- Це дороге задоволення? У тебе ж є команда, а ще ж красива картинка. Ти сама вкладаєшся?
- Ідея такого шоу належить моєму помічнику. Він є продюсером цього проєкту. Завдання було таким, щоб створити щось затишне, приємне, гарне, цікаве для глядача, але не перетворювати це на якісь інвестиції невідомо у що.
Наші партнери, які вже мають довіру до мого особистого бренду, мінімально допомагають нам покривати витрати на зйомку. Я на цьому не заробляю поки що, але й не вкладаюся так, щоб мені було страшно дивитися, чи є перегляди, чи ні. Роблю цей проєкт для задоволення.
- А ти сумуєш за «Все буде добре»? Проєкт давно вже не виходить, але тебе до сих пір сприймають як людину, яка може сказати «все буде добре» і цим заспокоїти.
- Так. Це мантра для українців, створена каналом СТБ, а мені випала честь бути обличчям і уособленням фрази «все буде добре». І я за це дуже вдячна. Коли ти так часто і аргументовано, як я, майже протягом 7 років, цю фразу говорила, то вона вже наче зрослася зі мною.
Був період, вже під час повномасштабної війни, коли я не могла вимовляти ці слова. Здавалося, сенсу в цьому немає. Бо як можна таке говорити, коли навколо відбувається такий жах і ми в ньому живемо? Але згодом саме через людей, з якими я спілкувалася, які коментували мої дописи у соцмережах, відчула, що потреба в цьому є. Кожен вкладає свій сенс в ці слова, але найголовніше – вони підтримують.
Останнім часом відбулася дивна і прекрасна подія. Мій помічник виклав у TikTok відео, де я кажу глядачам, що це останній випуск «Все буде добре». І користувачі почали знімати ролики, щоб повернули «Все буде добре», тому що після закриття цього проєкту, мовляв, все пішло не так - почався ковід, потім повномасштабне вторгнення…
Що цікаво, цей тренд у TikTok задала молодь. Вони пишуть, що я легенда їхнього дитинства, як після школи вони дивилися всі випуски. І мені так тепло на душі, що вони дивилися гарний контент – програму, яка вчила життю, гарному ставленню до себе і до життя, давала добрі та корисні поради. Зараз наче якесь відродження відбувається, люди в передчутті того, що «все буде добре» має повернутися в наші душі, наше життя і сприйняття.
Надія Матвєєва запустила своє розважальне YouTube-шоу «Запитала». Фото: надано СТБ
Треба бути емпатичними, але не руйнувати свою психіку
- Анонсуючи проєкт «Запитала», ти казала, що прагнула бути ближчою до глядачів, щоб вони відчули, що зірки - це такі ж люди, зі своїми курйозами та слабкостями. Що сьогодні є твоєю слабкістю?
- Моєю слабкістю є те, що мені не вистачає ресурсу і сфокусованості, щоб робити важливі для мене речі – зосередитися саме на коучингу та психології. Адже я більше відволікаюся на те, щоб підтримати людей своїм контентом, створити атмосферу «все буде добре». А внутрішньо я вже хочу й налаштована на те, щоб робити щось конкретне, пов’язане з моєю експертністю як коуча і психолога.
- Але це теж терапія для людей, особливо, коли в соцмережах стільки негативу.
- Думаю, так. Але не заспокоюй мене, я маю робити це більш ефективно і фахово.
- Якщо я поцікавлюсь в «Запитала»: чи є в тебе питання, які тебе бісять в інтерв’ю?
- «Запитала», як я вже сказала, це не інтерв’ю. Але якщо відповідати про те, що мене бісить в інтерв’ю… Хитрожопість (сміється). Коли людина питає не щиро в моменті, а здалеку підбирається до того, щоб поставити саме те підступне або навіть некоректне питання, заради якого вся розмова й робиться.
Розумію, що це, можливо, професійна стратегія. Але як людині, як інтерв’юеру, якщо б я брала інтерв’ю, мені б це не подобалося. Зараз треба більше щирості і простоти. Немає ресурсу на подібні «залицяння».
- Ти вже сказала, що хотіла б більше часу приділяти коучингу і психології. Хочеш мати психологічну практику?
- Так, обов’язково. Як психологиня я поки до цього не готова. Практичний психолог - це фахівець, який знає теорію і має невеличку практику, але треба визначитися, по якому напрямку йти.
У коучингу я маю свою нішу. Мій напрямок – це проявленість. Тобто, якщо людина хоче більше показувати себе світу, проявлятися, але відчуває цілий спектр внутрішніх проблем, які не дають їй це зробити, то тут я можу використовувати свій медійний досвід і коучинг як систему зміни стратегії і мислення, щоб отримати результат. Практика – це обов’язково, тому що сертифікований коуч має практикувати.
Я вже почала робити масштабні проєкти, щоб цей спосіб коучингового мислення допомагав багатьом людям жити так, як вони вважають за потрібне.
- Ти дуже емпатична людина. Готова до психологічних практик, особливо зараз, коли стільки бід і трагедій у людей? Готова це витримати?
- Дивишся прямо в корінь. Це саме те питання, яке має поставити собі кожен фахівець допоміжної професії. Моя дипломна робота – емоційний інтелект майбутніх психологів. Там, зокрема, я досліджувала зв’язок емпатії, як необхідної складової особистості психолога, з емоційним професійним вигоранням, як наслідком емоційної залученості. І це стосується будь-якої людини. Ми всі відчуваємо, коли через велику емоційну залученість немає сил, наче ти безпосередньо взяв участь у всіх трагічних подіях. Хоча це, слава богу, для когось не так.
Тому треба вміти відчувати і розпізнавати емоцію людини, будувати на цьому комунікацію і допомагати – співпереживати, співчувати і просто переживати емоції разом з людиною.
Якщо подивитися на мій телевізійний досвід, як запрошеної експертки в проєкт «Один за всіх», то глядачі називали мене там «плакальницею». Я настільки була залучена в кожну історію, що скільки б не казала собі, що плакати не треба, все одно в якийсь момент починала плакати.
Тож розумію цей ризик, і саме тому з обережністю ставлюся до того, щоб піти в консультації з психології саме зараз. Можливо, з часом я більш усвідомлено це пропрацюю.
Але це питання, яке ти поставила, важливе для кожного українця. Треба бути емпатичними, але не руйнувати при цьому свою психіку.
- Це інколи просто неможливо. Я можу прочитати новини, приміром, про людей, які загинули, я їх не знаю, але починаю ридати і не можу зібрати себе докупи.
- Таким чином ми намагаємося прожити свої внутрішні страхи, які накопичилися. Вони є, просто ми їх не визнаємо, тому що це боляче. А через чужі історії виплескуємо ці емоції. Однак прожити емоцію треба таким чином, щоб вона не руйнувала: пропустити через себе, але зберегти ресурси. А може, і посилити. Для цього є певні техніки. В цілому - це вчитися за собою спостерігати: як емоція прийшла, як я її проживаю, як відпускаю.
Телеведуча хоче більше часу тепер присвячувати коучингу та психології. Фото: надано СТБ
Можу сказати, що стала усвідомленим дипломатом
- Володіючи знаннями, техніками, ти сама себе краще стала розуміти?
- Так. Я ще більше полюбила коучинг саме через те, що це шлях до коучингового мислення. А коучингове мислення - це гнучке, адаптивне мислення, відкрите, безоціночне і з фокусом на результат. За допомогою коучингу ми маємо показати і навчити людей мислити саме так.
Українці, де б вони не жили, мають бути усвідомленими. Тобто не просто жити, а усвідомлювати, що відбувається, і розуміти, як адаптуватися. Мені адаптивне мислення дійсно допомагає, тому що я вже можу в певний момент спіймати себе на емоційному залученні, про яке ти говорила, видихнути, заземлитися в моменті і інакше це пережити. Дуже складно цього досягти, але це має бути процес – навчитися не давати оцінок, наскільки це можливо в моменті. Це дуже-дуже полегшує життя.
- Що тобі допомагає сьогодні розслаблятися, насолоджуватися моментом? Думаю, перше, що ти скажеш, – це прогулянки з песиком Семочкою.
- Так і хотіла сказати (сміється). Я, напевно, вже всіх просто задовбала, тому що всюди завжди кажу: люди, гуляйте, ходіть пішки, намагайтеся роздивлятися дрібнички - сніжинку, гілочку, собачку, пташку. Чесно, я настільки прийняла це для себе, що якщо ти зараз запитаєш «а що ще мені потрібно?», то мені знадобиться хоча б декілька секунд, щоб просто вийти з цього стану. Мені зараз так кайфово.
Мені здається, якщо я закохаю людей в прогулянки, то вже виконаю свою місію, що все буде добре.
Багато людей, зокрема і в моєму оточенні, кажуть: як це - просто гуляти, я не можу кудись йти без цілі. Але в тому то й сила прогулянки – просто йти і насолоджуватися цим моментом.
- Ти розповідала, що в дитинстві, яке в тебе було психологічно нелегким, ти згладжувала всі гострі кути в родині. Зараз ти так само згладжуєш кути в родині? Чи можеш сказати все відверто і не підлаштовуватися під когось? Коли ми говорили декілька років тому, ти казала, що працюєш над тим, щоб говорити з близькими про все, навіть якщо це неприємні розмови.
- Тут я можу сказати, що стала усвідомленим дипломатом. Оцю свою здатність я вже сприймаю як суперсилу. Я пропрацювала ці моменти і беру це як скарб, який дало мені життя. Я знаю, що це моя суперсила, яку можу використовувати, свідомо розуміючи, що відбувається.
Раніше то була позиція дитини, що я змушена залагоджувати конфлікти, бо дорослі від мене цього вимагають. А як доросла людина, вже можу обирати: бути дипломатом чи обирати чесність і сказати, що я хочу. Але сказати не через тиск, бо мені набридло, що я маю все залагоджувати, а тому, що тепер я можу зробити це чесно і відверто.
Коли є усвідомлення цього, все вже виглядає не як відчай, а як твій вибір. І мені це вдається. Не скажу, що на 100%. Але дякую за питання, я навіть не замислювалася над цим. Тому так, я маю певні результати.
Надя обожнює свою собаку Семочку. Фото: надано СТБ
Визнавайте для себе, в чому ви прекрасні
- У тебе був непростий період стосунків із мамою. Мова про сепарацію від батьків. Батьки мають вчитися відпускати дітей, не робити життя дитини своїм. Як вам вдалося побудувати інші стосунки?
- Я б не сказала, що це інші стосунки. Це про близькість двох дорослих. Я нарешті визнала, що прийшов час, коли я не можу в більшості випадків ставитися до мами, як до людини, яка має мене втішати, жаліти і тому подібне. У мами через вік, через стан здоров'я вже немає такого ресурсу. Звісно, вона цього не визнає, їй хочеться і надалі бути для мене великою підтримкою. Але життя йде. І тепер я стала її підтримкою. Через це у нас стосунки двох дорослих жінок, кожна з яких робить те, що може для себе, і підтримує іншу.
Основне – моє розуміння цього. Я вважала, що маю розповідати мамі все, що відбувається у моєму житті, що переживаю, бо вона моя найближча людина. Так не має бути. Наші мами, а моїй мамі 76 років, багато чого вже не можуть емоційно витримати. Літні люди можуть впадати в дитячу позицію, навіть не усвідомлюючи цього. Тому треба бути обережними і так іноді це й сприймати, якщо мама або тато щось кажуть дивне, щось вимагають. Просто на емоційному рівні розуміти, що людина, умовно кажучи, впадає в дитинство.
Іноді можуть бути емоційні сплески, але в цілому є процес розуміння. Мама зараз цілком залежить від мене, бо хворіє. Але вона великий оптиміст. Вдячна їй за те, як вона тримається. Розумію, що будь-яка людина на її місці могла би жалітися на життя, що вона не може жити як раніше. Та вона натомість каже: я вже пожила, і хоча моє життя було важке, вдячна, що дожила до таких років і ще сама можу щось робити. Чесно кажучи, вкотре вже вражена маминим оптимізмом.
В цьому сенсі хочу бути, як мама. Бо який би не був біль у її житті, вона все одно збирала себе, продовжувала жити і не жаліється.
- Мені здається, ти теж така і є чи ні?
- У тебе однозначно є хист психолога (сміється). Напевно, цю здатність вона якось мені передала. На щастя, в мене інше життя. Від такого важкого життя, як було у мами, я, напевно б, зламалася, не витримала. А вона витримала.
- Ми починали розмову з багатьох твоїх здобутків за минулий рік. А що ти собі запланувала на 2025-й? Дозволяєш собі мріяти? Бо зараз все частіше чую, що люди забороняють собі мріяти.
- Думаю над цим останнім часом. Не треба себе змушувати підбивати якісь підсумки, ставити мету і мріяти, якщо зараз ви цього не відчуваєте. Якщо немає на це ресурсу, повертайтеся до маленьких радощів життя в моменті.
Якщо у людини є внутрішній ресурс, в неї автоматично з'являться і бажання. Тоді вже можна довести їх до результату, і тут коучинг в поміч.
У мене гарні підсумки року. Але от зараз подумала, що стримую себе від того, щоб святкувати свої результати.
Якщо є результати, якщо є радість, святкуйте так, як вважаєте за потрібне. І собі, і всім так кажу. Шукайте маленькі радощі, святкуйте те, що є.
Оскільки в мене сформувався гарний професійний ресурс в напрямку коучингу і психології, тому маю мету якомога більшій кількості людей дати інструмент коучингового мислення через різні напрямки. Один з них – як зробити натхнення інструментом для досягнення мети, тобто перетворити натхнення на ентузіазм, а ентузіазм - на результати у житті. Отака у мене мета на 2025 рік.
- Наприклад, чому ти раділа останнім часом?
- Наприклад, коли ми з колегами, Гришею Решетником, Сашею Тереном та іншими, вітали наших партнерів з Різдвом, ходили колядувати з професійними гуртами-колядниками.
Сама собі дивувалася, наскільки я в це залучалася, не замислюючись, починала і підспівувати, і пританцьовувати, і «козу водити»… Раділа тому, що є можливість зустрітися з людьми вживу і разом створити святкову атмосферу, незважаючи на те, що відбувається навколо.
Або, наприклад, насолодою для мене був час, проведений наодинці з собою. Я виїхала за місто в заміський комплекс, де красива природа, тиша, спокій. Вимкнула телефон і просто гуляла. Спектр радості може бути і тихим, і гучним, і незрозумілим іншим людям.
Визнавайте для себе, в чому ви прекрасні. Це дуже допомагає у житті.
Матвєєва радить шукати маленькі радощі і радіти тому, що ми маємо. Фото: Катерина Сиротюк
