• Головна
• Шоу-біз

Фото: надано пресслужбою НАОНІ

16 жовтня чотири солісти-інструменталісти та НАОНІ оркестра презентують у Києві музичне фентезі-шоу «Володарі стихій». Захоплююча гра на бандурі, гуцульських цимбалах, скрипці, дримбі, тилинці, фрілці, сопілці відомих українських мелодій «Щедрика», «Гуцулки», «Коломийки», «Верше», «Аркана» та інших в унікальному оркестровому аранжуванні, а також композиції світових джазових, класичних та рок-хітів. І все це з використанням 3D-віджеїнгу та хореографічних перформансів.

В інтерв’ю Коротко про автор ідеї та режисер «Володарів стихій», директор-розпорядник оркестру НАОНІ Олесь Журавчак розповів, як вони створювали інструментальний мюзикл, в чому унікальність НАОНІ, який грає з усіма нашими топовими артистами, пригадав, як навчав гри на сопілці Тимофія Музичука з Kalush Orchestra, та чим йому цікаві інші українські музиканти.

НАОНІ дає слухачам можливість відчути Україну

- Олесю, прем’єра «Володарів стихій» відбулася ще у 2018 році. Це буде таке ж саме шоу чи оновлена програма?

- Цей проєкт дійсно був створений ще у 2018 році. Ми тоді зробили сценічні покази, потім доповнювали, доробляли, у 2019-му почали домовлялися про гастролі. На 2020 рік у нас мали бути тури в Канаду, Китай, Європу. Але в 2020-му прийшов коронавірус, відповідно, всі плани лягли. У 2021 році знову почали домовлятися про гастролі, бо будь-які гастролі плануються, як мінімум, на рік вперед. На 2022-й у нас знову були заплановані два великих тури по 30 концертів, але у 2022-му у нас почалася війна.

За цей час ми зробили студійний запис музичного матеріалу проєкту – 22 композиції. Ми об’їхали 12 цікавих і знакових місць в Україні, це і Скелі Довбуша, і Манявський водоспад, і Писаний камінь, і Лисина Космацька... І зняли фільм «Володарі стихій», доповнивши наше шоу унікальним відеорядом.

А зараз вже по третьому кругу виходимо на концертний прокат даного проєкту. Звичайно, будемо починати з України. 16 жовтня плануємо концерт у Києві. Подивимося, яка буде ситуація в країні, зокрема й з електроенергією. Готуємося. На березень у нас заплановані 25 концертів в Австрії, Швейцарії, Німеччині.

- Чоловіки мають дозволи для виїзду за кордон, є домовленості?

- НАОНІ – це національний оркестр народних інструментів України, який працює не тільки в Україні. Кожного року маємо, як мінімум, одну-дві поїздки за кордон, щоб представляти українську культуру за кордоном. Минулого року були з концертами у Португалії та Франції, позаминулого теж були у Франції. Тому ми постійно в русі.

- В Україні інструментальна музика популярна?

- Ми даємо слухачам можливість відчути Україну, українську культуру через колорит музичних інструментів, звуків, мелодій, ритмів. І якщо ви прийдете на наші концерти, побачите, скільки людей збирається.

- Судячи з того, що ви представляєте стихію «Повітря», етнодухові інструменти - це наше повітря?

- Так. Проєкт «Володарі стихії» - це певною мірою продовження фестивалю «Трипільське коло», який я проводив на пагорбах Ржищева вісім років, але тепер це вже сценічно-музичний перформанс. Це легенда про володарів стихії, де в нас присутні чотири музиканта.

Чотири музиканта грають на чотирьох унікальних інструментах. 70% – це авторська музика солістів проєкту. Якщо говорити про «Повітря» - це різноманітні сопілки, дримба, тилинка, окарина та багато інших. «Земля» - це гуцульські цимбали, вони мають особливий дзвінкий звук. «Вода» - це, звичайно, наша бандура. А скрипку ми обрали як стихію вогню.

Скрипка, можна сказати, родом з України. Прародич скрипки - гудок, зображений на фресках Софії Київської.

- Ви самі на скількох інструментах граєте?

- Я професійний музикант, в основному граю на етнодухових, а їх дуже багато. У моїй колекції більше 100 інструментів, активно граю десь на 20-25 інструментах, але володію більше ніж 40.

Уже 23 роки веду клас сопілки та етнодухових інструментів в Київському національному університеті культури і мистецтв. Один з моїх студентів - Тимофій Музичук з гурту Kalush Orchestra, який грає на тилинці та є солістом у їхній переможній пісні «Стефанія» на «Євробаченні-2022». Новий сопілкар гурту Go_A, Назар Лех, також навчався у моєму класі. Багато моїх студентів грають в багатьох інших колективах.

Записував всі партії сопілок у треках Руслани

- Виходить, ви не лише відкривали зірок на своїх фестивалях, але ще й безпосередньо їх вчите?

- Моє завдання і завдання команд, з якими я працюю, - формувати умови, щоб молоді люди могли розвиватися і реалізовувати свій потенціал. Наприклад, через фестиваль «Трипільське коло», по суті, пройшли всі артисти, які зараз працюють на світовому ринку.

З Русланою я працюю з 1999 року. Всі партії сопілок у треках Руслани записував я. Вона одна з перших вивела на європейську поп-сцену звучання сопілки та українську етностилістику загалом і виграла «Євробачення» у 2004 році. На «Трипільському колі» у мене постійно була з виступами «ДахаБраха». Ми з дівчатами разом вчилися на паралельних курсах в Університеті культури. На «Трипільському колі» один зі своїх перших концертів відіграли Kozak System.

Go_A, як вони мені казали, на фестивалі «Трипільське коло» отримали свій перший гонорар. Go_A, до речі, вийшли на гарний рівень європейської промоції, тобто європейський глядач почав сприймати їх у сегменті популярної танцювальної музики.

Ще один фестиваль - «Віртуози фолку», де я є артдиректором, і нашою задачею було об'єднати молодих людей, які творять в етностилі, щоб етноджаз, етнорок звучав поруч з автентикою, автентика звучала поруч з академічною народною музикою, щоб ці люди між собою спілкувалися і знаходили нові форми колаборації та подачі.

Думаю, це теж вдалося, тому що багато колективів вийшло саме з цього фестивалю. Хлопці з Kalush Orchestra росли на цьому фестивалі з різними колективами, різними форматами, що дало їм стимул далі розвиватися і творити.

- Зараз у вас багато студентів? Наскільки клас сопілки і етнодухових інструментів популярний?

- Дітей я відслідковую десь зі старших класів музичної школи. Потім спостерігаю за ними в коледжі, допомагаю з репертуаром, інколи вони приїжджають до мене на майстер-класи чи я до них. А коли вони вже навчаються на третьому-четвертому курсі музичних коледжів, пропоную їм вступати у вищий навчальний заклад.

В рік у мене паралельно завжди навчалися від чотирьох до шести сопілкарів. Адже окрім викладання, у мене ще багато інших справ. Я ж і директор НАОНІ, плюс - фестивалі, плюс свої проєкти, більше часу виділити на викладання не можу.

- Це саме через брак вашого часу чи попит не дуже великий?

- Я завжди дивлюся, куди потім професійні люди будуть направляти своє вміння і здібності. Останні мої випускники більше пішли в експериментальні, сучасні напрямки. Зараз популярні етнорок, етнофолк, етнопоп, етноденс, і вони шукають такі проєкти. Хтось з моїх студентів зайнявся викладацькою роботою: хто в музичних школах, хто в музичних коледжах чи коледжах культури. Хтось пішов у київські професійні колективи «Берегиня», «Калина», ансамбль «Дніпро».

Тобто є місця, де вони можуть далі працювати. Але це не масовий сегмент. Масовими у нас є музичні школи, там навчається дуже багато діток, які грають на сопілках. Це тішить. Сопілка - це один із найпростіших інструментів, він мобільний, з ним дійсно можна легко музикувати. Для дітей це дуже зручний інструмент.

Музикант працює з Русланою з 1999 року. Фото: Facebook.com/ruslana.lyzhychko.ua/

Великі проєкти важко перекрити виключно продажем квитків

- Ви – директор-розпорядник оркестру НАОНІ. Що входить у ваші обов’язки?

- Сучасною мовою це - продюсер. Це людина, яка відповідає за всю поточну діяльність колективу. Зокрема, це організація концертної діяльності, організація внутрішнього документообігу, комунікація з Міністерством культури, отримання державних замовлень, організація роботи адміністративної групи безпосередньо в колективі і організація гастрольно-концертних графіків.

Крім того, працюю ще як і музикант-соліст НАОНІ, і як режисер. У мене трішки ширші зобов’язання на посаді.

- НАОНІ цього року - 55. Що допомагає народному оркестрові звучати по-сучасному?

- Хто не чув оркестр останніми роками, у того може ще спрацьовувати стереотипне сприйняття. Мовляв, якщо оркестр народних інструментів, то це буде щось олдскульне, нецікаве, нудне. НАОНІ - один із найдинамічніших творчих колективів, який за останні 10 років зробив досить великі кроки в розширенні свого репертуарного листа, жанрових різноманітностей.

Як продюсер я позиціоную НАОНІ не просто як національний академічний оркестр народних інструментів, а як етно-симфо-рок оркестр. Ми поєднуємо в собі етнічну складову - фолк, класичну, тому що у нас присутні всі групи інструментів симфонічного оркестру, та рок – електрокобза, електробандура, ударна установка. Тому ми граємо і рок-хіти, і симфонічні хіти, і українські програми, які ми робимо стилізованими.

Ми працюємо в колаборації з нашими естрадними популярними виконавцями. Це PROBASS ∆ HARDI. Це Олег Скрипка, з яким ми працюємо вже  багато років. Це і Артем Пивоваров, з яким ми вже відпрацювали нещодавно три Палаци спорту. Це і ONUKA, «Друга Ріка», Руслана і багато інших. Завдяки таким спільними проєктам ми доповнюємо фарбами музику виконавців і самі отримуємо додаткове розширення нашої аудиторії.

- Як такі колаборації з артистами відбуваються? Це по дружбі, артисти самі до вас приходять, ви себе пропонуєте?

- Це і знайомства, і процес дружби, потім - процес переговорів, узгодження творчих моментів, що підходить, що не підходить. В плані певних репертуарних політик на деякі моменти ми можемо не погодитися. Деякі вимоги мають, наприклад, артисти. Ми все проговорюємо, потім робимо одну-дві пробних партитури, дивимося, як йде співпраця. Якщо є синергія, ми продовжуємо роботу. Так влаштований будь-який творчий процес.

- Мені завжди було цікаво, як ви ділите гонорар. Є ж різниця, коли на сцені 5 музикантів і, наприклад, 40. Кожен отримує якусь частинку?

- Є організатор концерту. Організатор концерту – це людина чи компанія, яка бере на себе всю відповідальність і всі ризики при проведенні будь-якого заходу.

Наприклад, при плануванні будь-якого заходу прораховується бюджетна складова. Це оренда локацій, техніки, звуку, гонорари артистам, прораховується вартість рекламної кампанії, поліграфічної продукції, зйомки відеороликів і так далі. Це великий бюджет. Далі шукається спонсор, або меценат, або грантові кошти, або вкладаються власні кошти.

Ще один сегмент - продаж квитків. Як правило, не завжди квитки покривають всі видатки по проєкту, оскільки великі проєкти важко перекрити виключно продажем квитків. Отак працює наша кухня.

- А власне зарплатня виплачується кожному учаснику оркестру?

- Ні. Ми - державна організація. Відповідно, в нас є розрахована лімітна вартість колективу і є комерційна вартість колективу. Все залежить від зайнятості, навантаженості колективу, кількості репетицій, кількості перебування часу на площадці, в скількох творах ми беремо участь, від кількості створення нових аранжувань, партитур. Все це проговорюється з організатором, і тоді формується гонорарна частина і підписуються угоди. Оплата здійснюється саме НАОНІ як юридичній особі, яка здійснює свою статутну діяльність, а артисти, адміністративний та технічний персонал отримують кожного місяця заробітну плату.

Щоб індустрія запрацювала, наші музиканти мають бути в інформпросторі

- Зараз з’явилося багато різних молодих виконавців. Як ви оцінюєте рівень музичного життя?

- Я дуже тішуся з того, що відбувається останніх років п’ять у нашому медійному інформпросторі. Після прийняття мовних квот на радіо і телебаченні у нас почався шалений бум української музики. Щось якісне, щось менш якісне, щось дуже класне, щось сумнівне, щось кітчеве, але україномовної музики стало більше.

Чому я зайнявся фестивальним рухом? До 2005 року в Україні все, що стосувалося етнічної музики, фолку, фолк-року - це все було не формат, в нас звучав тільки шансон і попса. Тому я почав займатися фестивалями, щоб створювати площадки, де б музиканти могли себе проявляти і отримувати хоч якийсь базовий контент для промоції. На деяких фестивалях колективам казали прямо: «Ми ставимо якісний звук, якісну сцену, робимо відеозйомку, і ви отримаєте контент. Але ми нічого не можемо вам заплатити, бо немає ресурсу». І музиканти готові були на таких умовах приїжджати, виступати, щоб отримати власний контент. Бо самостійно замовити звук і зробити більш-менш нормальний відеоконтент було практично нереально. Тоді на мобілки ще не знімали.

Оскільки я ще маю досвід державної служби (у 2008-2010 роках я був начальником управління мистецтва і освіти у Міністерстві культури і туризму, у 2014-му - заступником міністра культури), то ми багато працювали над тим, щоб запустити культурну індустрію. Для того, щоб індустрія запрацювала, наші музиканти мають бути в інформаційному просторі. Трішки ми просунулися в цьому, але ще не настільки, як би цього хотілося.

Інформаційний простір, маю на увазі радіо і телебачення, у нас залишається вузько направлений, він більше направлений на популярну музику. У нас з’явилися один чи два канали з джазовим напрямком, один канал класичної музики на FM-частотах, в якому інколи звучать українські класичні виконавці, але в основному чути дуже багато закордонної музики. На телебаченні і на радіо практично нічого немає фолкового чи етнофолкового. На жаль, даний ринок ще не сформований. Тому роботи в нас ще багато.

- Вам хто цікавий з сучасних артистів?

- Мені подобаються експерименти, які робить ONUKA. Вона цікава, стильна. Мені подобається, як розвивається і промоціює себе і свою творчість «ДахаБраха».

Мені подобається, що в танцювальну музичну нішу зайшли гурт Go_A, що вони вийшли вже й на європейську аудиторію.

Подобається, який брендинг зробив Артем Пивоваров. Він відкрив в собі розуміння себе як українця. Це сталося в дуже потрібний час, і дійсно у нього це був внутрішній процес осмислення. Він дуже органічно зайшов зі своєю музикою, і, напевно, в цьому секрет його успіху, популярності серед дітей, молоді за останніх два роки.

Мені подобаються молоді виконавці, які не бояться експериментувати. У нас була велика проблема формування української реп-культури. Більшість молоді сиділа на російському репі, і це факт. Ця ніша у нас була пуста. Тому я дуже тішився, коли з'явилися alyona alyona, Kalush - незвичні, оригінальні, українські. Коли мене запрошували в дитячі табори і ми організовували музичні конкурси, діти вже читали реп наших виконавців. Це класно. Це показник того, що формуються свої нішеві лідери.

Якщо говорити не про поп-культуру, а про більш академічну, подивіться, як нас дивують в хорошому сенсі оперні театри. Львівська опера зробила прорив на європейському рівні. Харківська опера до повномасштабного вторгнення теж гарний брендинг зробила. Одеська опера має дуже цікаві постановки. Процес іде навіть під час війни.

- Що потрібно, щоб якісної української музики звучало більше?

- Щоб з'явилась якісна українська музика, по-перше, виконавцям треба дати можливість, де себе показувати, експериментувати, виступати, набиратися досвіду.

По-друге, вони мають створити продукт, а для цього треба студія, якісне зведення, якісний монтаж, якісні аранжування, а це коштує грошей. Записати відеокліп, а це зйомка, монтаж, продакшн, постпродакшн, і це теж гроші.

Далі музиканти мають потрапити в ротацію і «крутитися». Деякі наші виконавці, зробивши продукт, максимум, куди могли його виставити, – так це на свою сторінку в YouTube. Або ще спробувати розкидати по друзях. Крапка. Бо на радіо вони – не формат, на телебаченні - не формат, а це ще величезна аудиторія.

З розвитком цифрових технологій багато проєктів вийшло саме з YouTube, з цифрових, стрімінгових платформ. Деякі проєкти «завірусилися», тому що велика аудиторія перейшла на цифрові майданчики. Стало трошки легше конкурувати.

Але радіо, телебачення все рівно поки що залишається масовим. Якщо артист є в ротації, тоді його впізнають, відповідно, його запрошують на концерти, за які платять, чи на корпоративи. І так людина отримує кошти, щоб знову створити продукт.

Оскільки у нас ця схема не працювала, запустити конвеєр по створенню продукту було майже неможливо. Більшість музикантів паралельно мали додаткові роботи, додаткові проєкти, з яких вони накопичували кошти і вкладали це у власну творчість і власне виробництво. Коли з'явились квоти, цей механізм потроху запустився.

Якщо візьмемо європейський чи світовий досвід, то одне з джерел доходу – виплата роялті. Якщо ви маєте прослуховування на стрімінгових платформах, якщо вас крутять на радіо чи телебаченні, використовують ваші аудіо- чи відеороботи, за це платиться роялті. У нас система авторських винагород дотепер знаходиться в критичній стадії незрозумілого бурхливого ринку. 17 агенцій авторських і суміжних прав, які в нас є, дотепер між собою ділять маленькі сегменти ринку.

Хтось бігає по кафешках і збирає свої пару гривень за музику, яку там крутять. Хтось бігає по концертах і збирає своїх 4-6%. Хтось бере відсоток з магнітних носіїв, типу флешок, жорстких дисків. Щоб ви знали, коли такі носії перетинають кордон, з них платиться податок на потенційно можливі записані продукти авторського права.

Це дуже величезний сегмент ринку по авторських винагородах, але на даний момент він досить непрозорий і складний.

- НАОНІ теж грає світові хіти. Як ви домовляєтеся про використання творів?

- Як я вже казав, за організацію концертів відповідає організатор концертів. Організатори концертів мають підписані угоди з певними агенціями авторських і суміжних прав, яким вони надсилають плейлист концерту, тобто перелік творів.

Роялті з концерту відчисляються на агенцію, з якою підписана угода. Тому саме з концертним виконанням світових хітів проблем немає.

А коли вже потрібен запис, коли це публічний показ на YouTube, приміром, там вже інші правила діють.

Мої хлопці з Kalush Orchestra до мене вже як до наставника дзвонять

- Напевно, складно знайти артистів, з якими ви не знайомі. Чи є у вас близькі друзі у шоу-бізнесі? До речі, Василь Попадюк говорив, що серед друзів-музикантів є своя валюта: він у когось зіграє безкоштовно, потім хтось у нього.

- Так як же без цього! От приходить до мене Олег Скрипка, він святкував 60-річчя, і пропонує: «Давай з тобою відкриємо концерт в дуеті». Кажу: «Ну, давай, згадаємо, як 20 років назад перший фолковий альбом писали». Це був мій подарунок до ювілею.

Нещодавно звернувся колега, саундпродюсер Нікіта Шкуропат, він з alyona alyona і Джері Хейл записував акустичну версію пісні Teresa & Maria та ще пару каверів. Попросив послухати і порадити, чи можна зробити аранжування виключно акустичними етноінструментами. Зустрілися, пограли, поспілкувалися, зробили, скоро буде реліз. Десь ми комусь допомагаємо, потім вони нам.  

Це артистична тусовка, вона досить вузька, навіть через одне рукопотискання ти знаходиш того, хто тобі потрібен. Тому у нас діють такі речі - десь допомогти, посприяти, порадити, підказати. Звісно, оскільки ми знаходимося в системі певних бізнес-відносин, то є бізнес-етика, в якій ми маємо працювати. Тому колег, з якими я спілкуюся, багато, а друзів багато бути не може.

- А Скрипка, ви з ним чи не найбільше співпрацюєте, друг чи колега?

- Ми колеги багато років. Як і з ТНМК, Mad Heads, Kozak System. Багато гарних проєктів робили разом. З Русланою ми дійсно дружимо. Мої хлопці з Kalush Orchestra до мене вже як до наставника дзвонять. Я маю свій досвід, вони - свій, інколи їм треба щось підказати по контрактах, порадити, просто поговорити.

- У лютому в день свого народження ви писали: вже багато знаю і вмію, і ще багато хочу і можу. Чого хочете?

- Найвагоміший проєкт, над яким я зараз найбільше зосереджують, – це формування бренду НАОНІ як етно-симфо-рок оркестру.  Моє завдання – вивести колектив на міжнародний рівень. Це унікальний колектив не тільки в Україні, а й у світі, тому що такого складу оркестру з таким набором унікальних інструментів більше ніде немає. Це факт. І це дає унікальність звучання, унікальність репертуару і унікальність позиціонування як бренду України.

Тому моя мрія, щоб НАОНІ вийшов на якісний міжнародний рівень. І саме для цього у мене вже створений ряд проєктів. В першу чергу, це моє дітище - музичне фентезі-шоу «Володарі стихій». Це інноваційна форма – інструментальний мюзикл. Окрім музики, оркестру, солістів, у нас є хореографічні перформанси, візуальне 3D відеошоу, що додає особливого шарму казковості і фентезійності. До речі, для європейського глядача буде цікаво послухати світові хіти у нашому виконанні. Наприклад, Take Five Пола Дезмонда на бандурі чи Smooth Criminal Майкла Джексона на сопілці.

Олесь Журавчак каже, що найвагоміше його завдання - це формування бренду НАОНІ як етно-симфо-рок оркестру. Фото: надано пресслужбою НАОНІ