• Головна
• Шоу-біз

Фото: ICTV2

У березні 2022 року під час оборони селища Макарів Київської області Олександр Швачка отримав важке поранення та втратив ногу. Після реабілітації Олександр повернувся на колишню роботу, волонтерить, активно займається спортом і допомагає іншим ветеранам адаптуватися до цивільного життя.

А з 11 червня стане одним із ведучих «Ранку у великому місті» на ICTV2 і вестиме ранкові ефіри разом із Юлією Зорій, Григорієм Германом та Сергієм Лиховидою.

В інтерв’ю Коротко про Олександр Швачка розповів, чим його зацікавило телебачення, чому важливі такі проєкти, які робить Олександр «Терен» Будько, про реабілітацію військових та взаємодію цивільних з ветеранами.

Цікаво спробувати себе в різних професіях

- Олександре, навіщо вам телебачення? Вам цікавий такий досвід?

- Перш за все я роблю це із соціальною метою, щоб трішечки підняти дух хлопців, хто його втратив, показати приклад, що зупинятися не варто, що можна себе реалізовувати в різних проєктах, будучи навіть з важкими пораненнями.

По-друге, важливо говорити із суспільством про ветеранів. Наше суспільство не було до цього готове. Ми всі були не готові до повномасштабної війни. Тому треба пояснювати людям, що ветерани з важкими пораненнями абсолютно адекватні, такі ж самі люди, як і всі інші. Звісно, деяким потрібна допомога, і хочеться, щоб суспільство їх підтримувало.

А мені особисто цікаво спробувати себе в різних професіях. І якщо випадає така нагода, вважаю, всі ветерани мають робити крок вперед і пробувати себе в різних сферах. Це новий досвід, нові знайомства, тому відмовлятися від таких пропозицій не треба.

- Це ваш перший досвід роботи в ефірі. Хвилюєтеся?

- Не можу сказати, що сильно хвилююся, я вже неодноразово попадав під об'єктив камери. Вже трішки є імунітет. Звичайно, хвилювання завжди є, бо до будь-якої роботи, до будь-яких проєктів я ставлюся відповідально. Але я готовий.

- Ви кажете, що українці не готові до військових з протезами. Як ви особисто на собі це відчуваєте? І як ми маємо себе поводити поруч з ветеранами?

- Люди дійсно не знають, як себе поводити, як реагувати. Вони можуть або відверто витріщатися, або відводити погляд. Треба це виправляти.

Якщо хочете підтримати ветерана, можна покласти руку на серце чи просто показати серденько, імітуючи це руками, можна просто кивнути головою, можна підійти і подякувати, спитати, чи можна обійняти.

- До речі, ветеран Олександр «Терен» Будько робить проєкт «Відвал ніг, або All інклюзив», в якому разом із медійними людьми перевіряє міста України на інклюзивність. Ви бачили цей проєкт? Мені подобається, що він робить це з гумором, а не з позиції «життю кінець». Думаю, це мотивує інших. Ви як гадаєте?

- Так, бачив. Я знайомий з Сашком. Вважаю, що підходити до цієї теми з гумором, показувати, що ветерани після важкого поранення не здаються і не мають здаватися, - це правильне рішення.

Є ветерани з важкими травмами, які втратили кінцівку чи око, але настільки сильні духом, що можуть підняти настрій цивільним. Гумор – це завжди круто. Щоправда, у ветеранській спільноті полюбляють і чорний гумор, але не кожен з цивільних його зрозуміє.

- «Терен» зараз готується до зйомок у шоу «Холостяк», каже, хоче показати, що ветерани та люди з інвалідністю можуть жити активне, наповнене в усіх сенсах життя. А такого плану шоу підходять для підняття цієї теми?

- Так, звичайно. До речі, у районі, де я проживаю, дійсно почали працювати над безбар’єрністю. Реально людина на кріслі колісному може спокійно доїхати до супермаркета. Це я кажу про маршрут від мого будинку, наприклад. Раніше це було з перешкодами.

Якраз після проєкту, в якому бере участь «Терен», щось почало змінюватися. Це дає шанс і надію на те, що нас чують і надалі будуть чути.

- Наскільки комфортно вам жити у Києві, з погляду логістики? Бо багато закладів лишаються недоступними, я часто спостерігаю, коли ходжу містом, транспорт у нас теж не зовсім облаштований. Де найбільші проблеми?

- Ви, загалом, їх озвучили. Я пересуваюсь на авто, тому щодо громадського транспорту досвіду небагато. А багато ресторанів, кафе, кав'ярень для людей з інвалідністю дійсно не доступні. Комунальні заклади здебільшого підлаштовані.

Олександр Швачка з Юлією Зорій та Сергієм Лиховидою у студії «Ранку у великому місті». Фото: ICTV2

Ветеранам важливе спілкування між собою

- Вам публічність допомагає у житті? З одного боку, медійним людям легше повернутися до життя, бо до них є увага, про них не забули, це, мені здається, дає відчуття, що ти потрібен. З іншого – навіть ветерани отримують чимало хейту, що може загнати у ще більшу депресію.

- Завжди будуть люди, яким щось не подобається. Моя публічність проявляється в тому, що я працюю з ветеранами, досить багато часу приділяю тренуванням з ними. Можна сказати, що буквально беру їх за руку і долучаю до спорту, до змагань, до тренувань спільно з Федерацію стронгмену України.

Як не крути, але тут коло спілкування буде великим, і комунікація буде досить широкою. В принципі, я готовий до публічності. Знову ж таки, за допомогою публічності можна щось змінювати в країні.

- Ви говорите, що буквально берете хлопців за руку і ведете в спорт. Яка найголовніша для них мотивація? Зібрати себе докупи після поранень - це титанічно важко.

- Перш за все мотивує, якщо до тебе заходить ветеран на протезі. Ти бачиш, який він спортивний, він може відкрити тобі нові можливості, бо вже чогось досягнув.

До того ж є такий важливий аспект: рівний - рівному. Ветеранам важливе спілкування між собою, навіть коли вони входять в цивільне життя. Спілкування з побратимами дає моральне задоволення. Люди діляться своїми переживаннями, історіями, порадами. Це дає надію і розуміння, що ти не один у цьому світі такий - з важкою фізичною або психологічною травмою.

У Сполучених Штатах, наприклад, групова терапія в боротьбі з посттравматичним стресом реально працює. У нас, на жаль, ще таких деескалаційних центрів немає, сподіваюсь, вони коли-небудь з'являться. Тому зараз ми заміняємо такі деескалаційні центри ветеранською спільнотою в спорті.

Спорт об'єднує, спорт – це дисципліна. Спорт дає можливість спілкуватися, підтримувати одне одного, разом йти до якоїсь цілі. Вважаю, на сьогодні це найдієвіший інструмент, який може допомогти ветеранам психологічно підлікуватися. Плюс - стати фізично витривалішим.

- Що вам допомогло не зламатися? Що найважливіше, щоб сприйняти своє нове тіло і не замкнутися в собі?

- У першу чергу, звичайно, це підтримка рідних і близьких. Це дуже важливий момент, це номер один. Далі вже йде підтримка суспільства, підтримка держави. Це все має працювати як єдиний механізм. Якщо щось з цього ланцюжка не буде працювати, то психологічний стан і подальша доля ветерана може змінитися не в кращу сторону.

І, як я вже сказав, заняття спортом та спілкування з іншими ветеранами.

Ветеран каже, що спорт дає можливість йди до своїх цілей. Фото: ICTV2

Заняття спортом допомагають у врівноваженні психологічного стану

- Як рідні мають себе вести? Наприклад, зараз багато розлучень стаються ще й тому, що дружина не завжди може зрозуміти чоловіка, який приходить з фронту, що він пережив, вони не розуміють, як далі вибудовувати стосунки. Чоловік, у свою чергу, теж може закриватися.

- Звісно, якщо людина не хоче в даний момент говорити, краще не підходити з якимось запитанням. Людина сама розповість, якщо захоче. В першу чергу, якщо ви бачите якусь агресію, треба дати людині час, щоб ця негативна енергія вийшла. Так, принаймні, кажуть психологи. А вже потім вести діалог. Накаляти обстановку ні в якому разі не варто.

Знову ж таки, заняття спортом дуже сильно допомагають у врівноваженні психологічного стану, коли у людини буває «каша» в голові. Поганяли кров – і справді думки стають світлішими. Навіть вчені кажуть, що важливі рішення в житті треба приймати після тренування.

- Ви працювали з психологом? Чоловіки чомусь цього ще соромляться, мовляв, яка від цього користь.

- Я не вважаю, що це щось погане. На мою думку, якщо ти хочеш поспілкуватися і отримати допомогу від психолога чи іншої людини, значить, ти цього потребуєш. Найкраще, як я вважаю, спілкуватися саме з військовим психологом, який знає, що таке бойові дії. По-перше, в тебе буде до нього більший ступінь довіри, по-друге, він тебе краще зрозуміє, ніж цивільний психолог. Все залежить конкретно від кожної людини.

Тому якщо людина подумки розуміє, що їй треба звернутися до когось за допомогою, треба звертатися. Але коли тобі просто нав'язують, що треба, це вже може негативно впливати.

Непогано, думаю, діє сімейна терапія.

- За вашими словами, підтримка рідних, суспільства і держави має працювати як єдиний механізм. Держава наразі справляється з підтримкою? Приміром, щодо лікування, реабілітації, протезування військових?

- Якщо чесно, є над чим працювати. І працювати потрібно вже з того моменту, коли боєць потрапляє в шпиталь. По-перше, допомогти розібратися з документами, бо від бюрократії ми ще не відійшли. Уже на цьому етапі треба роз'яснювати, що є безкоштовне протезування, що держава може запропонувати, які є соціальні гарантії. Наприклад, держава може надати грант на відкриття власної справи, якщо ветеран хоче цього. Важливо, щоб він був при ділі.

Якщо відверто - не всі турбуються про те, що військовий буде робити завтра, що йому треба зробити для того, щоб завтра у нього було все добре, які документи зібрати, щоб у нього йшли правильні виплати і так далі.

Все треба пояснювати, щоб, йдучи на реабілітацію, ветеран, скажімо, не попав на якихось аферистів, які пришлють йому протез Новою поштою. От ситуація: приїхали, зробили заміри кукси, сказали людині підписати одразу акт прийому-передачі, вона підписала, і поки їй, умовно кажучи, місяць виготовляли протез, кукса змінилася, і людина вже не знає, що з тим протезом робити, бо їй не комфортно.

До того ж, ветеран навіть не подумає про те, що треба обрати протезний центр десь поряд, де він буде проживати, тому що перший час він буде їздити туди, як на роботу. Дуже-дуже багато таких нюансів, які треба пояснювати. На жаль, у нас не всі бійці володіють цією інформацією.

Швачка допомагає іншим бійцям долучитися до спорту. Фото: ICTV2

Мене дуже чекали на колишній роботі

- Ми вже заговорили, що важливо давати ветерану можливість чимось далі займатися у житті. Не всі, на жаль, можуть повернутися на свої колишні робочі місця. Ви повернулися на свою роботу?

- Мене дуже сильно там чекали. Колега не міг дуже довго сходити у відпустку, тому був дуже щасливий, коли я повернувся (сміється). На сьогодні працюю на своїй колишній роботі менеджером, продаю цемент у великих об'ємах, ми виробники цементу і бетону.

Беру участь у різних проєктах. Здебільшого, це волонтерські, я не отримую за них кошти, але поступово беру участь і в інших, які приносять мені ще додатковий дохід.

- Це класно, що у вас так склалося. Бо мати якусь свою справу у житті важливо. Навіть не через гроші, хоча це теж важливо, а щоб не здуріти, сидячи у чотирьох стінах.

- Звичайно. На пенсію ти не прогодуєш сім'ю. І фінансові труднощі, які ведуть до непорозумінь, – це одна з перших причин, чому люди розлучаються. Коли немає балансу, то, на жаль, ми бачимо покинутих ветеранів як і державою, так і родинами.

Бізнесу і державі, державним підприємствам треба переорієнтовуватись на ветеранів, тому що мобілізація триває. У нас всі відчувають сьогодні нестачу кадрів, є ветерани, які без роботи, які опиняються в скрутних становищах. Є роботодавці, які чомусь думають, що ветеран, який повернувся з фронту з важким пораненням, може бути або неадекватним, або зловживати алкоголем, або ще чимось.

Треба відкривати очі на те, що ветерани адекватні, з ними можна працювати, вони можуть це довести на практиці. Просто треба дати їм можливості.

- Якщо на секрет, яку пенсію ви маєте?

- У мене максимальний розмір пенсії згідно з тим розміром, який у нас дозволений в Україні. Мені Пенсійний фонд нарахував більше, ніж я зараз отримую, але є обмеження в максимальній пенсії на сьогодні. Бо я до цього працював офіційно і в мене була нормальна заробітна плата.

Я подавався як військовий, але не через військкомат, а через Пенсійний фонд. Звільнили мене у грудні 2022 року, і тільки нещодавно за допомогою юриста я отримав грошовий атестат і фіндовідку, яку мені мала надіслати частина. Якби я чекав, то чекав би дуже довго, тому одразу пішов у Пенсійний фонд, надав їм всі документи, які в мене були, і вони мені нарахували певний еквівалент. Мене це влаштувало, і я вже не став звертатися через військкомат.

Я можу змінювати пенсію з цивільної на військову згідно з чинним законодавством, де вигідніші умови. В якомусь певному віці можу робити змішану пенсію, як мені пояснювали. Але я в це питання не занурювався. Колись, дай бог, доживемо, буду розбиратися.

- Ви один із засновників застосунку Trenvet, який допомагає ветеранам відшукати найближчу до них точку, куди можна прийти і безкоштовно потренуватись або ж знайти потрібного спеціаліста - тренера, реабілітолога, масажиста. Як він функціонує?

- Це всеукраїнський застосунок, абсолютно безкоштовний, його можна завантажити як на iOS, так і на Android. Там є можливість реєстрації двох категорій людей: ветерана, який шукає послуги, і того, хто хоче надати відповідні послуги ветеранам.

Це можуть бути спортивні клуби, спортивні тренери, фітнес-тренери, психологи, масажисти, реабілітологи. Дехто надає квоту безкоштовних тренувань у спортивному клубі, дехто – знижку, дехто надає безкоштовні заняття ветеранам з ампутаціями.

Ми позиціонуємо це як платформу для тих, хто хоче віддячити ветерану, а ветеран може скористатися цією можливістю.

- Чи цікава вам політика або ж робота в громадському секторі? Нині звучить така думка, що при владі має бути більше військових, людей, які захищають країну. Але часто політики використовують таких людей для галочки, просто як обличчя.

- У нас склалися в Україні такі стереотипи, що політика – це бруд. В інших країнах це виглядає трішки по-іншому. Тому, звісно, не хотілося би вступати в цей бруд. Але ніхто, крім нас, не змінить цю країну і не змінить цей стереотип. Тому все одно ветерани будуть йти в політику. Як не крути, їх дійсно будуть долучати, і дехто буде ними користуватися.

Мені здається, будуть потужні об'єднання ветеранів, які дійсно зможуть змінити країну на краще і змінити думку людей про політику.

- Яка ваша найбільша тепер мрія?

- Хочеться, щоб перемога настала якомога швидше, щоб ми якомога менше втрачали справжніх козаків, справжніх патріотів, щоб менше страждав український народ.

Олександр разом з іншими ветеранами на міжнародному спортивному фестивалі Арнольда Шварценеггера у Мадриді. Фото: ICTV2