«Вам, гадам, назло», або Театротерапія. Чому під час війни - шалений попит на вистави та опери
Просто бісівщина якась: на “Конотопську відьму” в столичному театрі ім. Івана Франка квитки розкуплені аж по березень, зате продаються на OLX. З добрячою, звісно, націнкою. Люди пишуть гнівні коментарі в соцмережах, в театрі тільки розводять руками: нічого не можемо вдіяти з перекупниками, це ж не хліб, не сіль, щоб вводити обмеження в одні руки. Нині спекуляція законом не карається, але ми про зворотний бік медалі: там, де це явище присутнє, гарантовано є попит. Отже, виходить, що під час війни, коли стільки бід, тривог, горя і проблем, сценічне дійство прирівнюється до ваги хліба та солі.
Журналістка Коротко про досліджувала феномен.
Паляниця з “Наталки Полтавки”
Оті перекупники роблять свій бізнес не тільки на платформах безкоштовних оголошень. Мов голуби, вони товчуться на майданчику біля Національної опери України, пропонуючи “зайві квиточки”.
- Намагаємося ганяти, але далі як на п’ять метрів не відходять, - каже керівниця пресслужби театру Лана Роксі. – Квитки ми продаємо через інтернет, і розлітаються вони дуже швидко. Люди ображаються, коли не встигають купити. Нам дуже-дуже шкода, що через війну не маємо змоги розмістити всіх бажаючих.
В мирний час розкішна зала Національної опери могла прийняти 1300 глядачів. Як були вільні місця, безкоштовно пускали на вистави пенсіонерів. Зараз продаються лише 459 квитків.
- Коли звучить сигнал повітряної тривоги, ми перериваємо виставу. За бомбосховище у нас править гардероб. Тут є два туалети, вода, резервне освітлення, кілька виходів. Коли в травні 2022 року театр поновлювив свою роботу, представники ДСНС обстежили приміщення і дійшли висновку, що воно розраховане на 300 осіб – стільки й поставили стільчиків. Але згодом спробували трошки ущільнитися і теж отримали на це дозвіл від "надзвичайників", - пояснює Лана.
Репертуар у театрі організували так, щоб був на всі смаки. Хтось любить балет, хтось - хори та арії. І от що примітно, серед опер великою популярністю почали користуватися національні – “Запорожець за Дунаєм” та “Наталка Полтавка”.
- Якщо раніше на “Наталку” здебільшого водили дітей, бо п’єса Івана Котляревського входить до шкільної програми, то нині до вистави помітно зросла увага дорослих. А наші ще трохи “похуліганили” – вставили в дійство мем про паляницю. Це коли Петро (коханий героїні, що був у наймитах) повертається і треба дізнатися, чого прийшов і чи він наш. Сміх у залі завжди стоїть.
«Конотопська відьма» - сьогодні найпопулярніший спектакль у Києві. Квитків не дістати. Фото: Театр імені Івана Франка
Жадана феєрія кольорів
Наприкінці минулорічного жовтня в Національній опері відбулася прем’єра “Кота у чоботях” на музику нашого сучасника Юрія Шевченка, на жаль, нещодавно померлого.
- Опера поставлена за мотивами відомої казки Шарля Перро, зрозуміло, що на неї повели дітей. Але з кожним маленьким глядачем - мама, тато, бабуся чи дідусь. Либонь, ділилися з друзями та знайомими враженнями, бо ж кожною наступною виставою глядацький зал дорослішає, - каже Лана Роксі.
В соцмережах пишуть, що “Кіт у чоботях” приваблює не тільки музикою і співами, а й надзвичайно насиченими, яскравими барвами костюмів та декорацій. Війна асоціюється з чорним та сірим, а тут така феєрія життєдайних кольорів.
- У травні 2022 року ми відкрилися на День Європи, тому першою дали оперу “Севільський цирульник”, - згадує Лана Роксі. - Коли стихла остання музична нота, 300 наших перших глядачів аплодували стоячи – так, ніби в залі були всі 1300. Головний режисер Анатолій Солов’яненко спустився до них, пішла за ним і я. Дивлюсь – у людей сльози течуть по щоках, а ніби ж веселу оперу слухали. Анатолій Анатолійович подякував людям і спитав, що змусило їх прийти до театру, коли війна і стільки проблем. Одна жінка відповіла: щоб хоч на півтори години відійти від того, що за цими стінами. А мені один чоловік сказав, що відкриття оперного театру можна прирівняти до повернення Посольства США у Київ. Це значить, що все повертає на краще.
«Кіт у чоботях» в Національній опері України приваблює і казковим сюжетом, і яскравими барвами. Фото: opera.com.ua
Всі три зали регулярно заповнюються
Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки, що в Києві на вулиці Богдана Хмельницького, першим відновив свою роботу після повномасштабного вторгнення – у квітні 2022-го. Згадування про “російську драму” назавжди зникло з назви, як і російськомовний репертуар. Керівник літературної частини Борис Куріцин каже, що таке рішення колектив ухвалив 25 лютого – на другий день після початку повномаштабного вторгнення. Перебудувалися без жодних проблем.
- У нас грають випускники українських театральних вузів. Навіть актриси, які отримали дипломи московських вишів за часів радянської влади, наприклад, всіма улюблена Лариса Кадочникова, чудово оволоділи українською мовою. І п’єси ми перекладаємо не з російської, а з мови оригіналу, - каже Борис Куріцин.
Зміна мови улюблених акторів була сприйнята абсолютно природно і глядачами. Перша вистава “Три кохання” про Лесю Українку відбулася 10 квітня, коли Київ був іще напівпорожній, коли погано ходив транспорт і люди просто боялися відлучатися далеко від дому. Але квитки розкупили за одну добу...
- Кілька місяців ми були єдиним драматичним театром, який працював у Києві, - згадує наш співрозмовник. - Потім до нас доєднався театр імені Івана Франка, який теж став давати вистави на нашому майданчику. Після літа-2022, отримавши дозвіл, колеги повернулися на свою сцену.
Нині театр на вулиці Богдана Хмельницького працює на повний зал. Точніше на три свої повні зали, вистави ідуть паралельно.
- Обладнаного бомбосховища у нас немає, але в одному кроці - станція метро “Театральна”. Холодної пори року гардероби не працюють, глядачі сидять у верхньому одязі – на наш превеликий жаль, але зараз така реальність. Коли лунає повітряна тривога, вистава припиняється, і люди виходять перечекати небезпеку до підземки, - пояснює керівник літературної частини.
Попри такі незручності, всі три зали регулярно заповнюються шанувальниками драми та комедії. Говорити про щоденний аншлаг Борис Куріцин не береться. Є вистави, на які квитки розкуповуються за кілька місяців наперед (та ж проблема зі спекулянтами), є такі, що викликають менший ажіотаж, але в середньому кожна вистава набирає до 85% глядачів.
До речі, квитки в Театр імені Лесі Українки можна купити не тільки через інтернет, а в традиційній касі з віконечком. Для давніх шанувальників Мельпомени це теж дорогий серцю ритуал.
Прем’єра в театрі Лесі Українки. Фото: facebook.com/lesyatheatre
Люди приходили ніби завмерлі, а виходили з емоціями
Центр мистецтв “Новий український театр”, або Театр на Михайлівській, що в самому центрі Києва, не припиняє роботу під час повітряних тривог. Власне, театр і є бомбосховищем – вистави даються на сцені напівпідвального приміщення з міцними стінами.
- Ми відновили роботу в червні 2022 року. Було дуже непросто, бо на той момент мали можливість грати тільки одну-дві вечірні вистави та пару вистав для сімейного перегляду. Багато акторів перебували не в Києві, троє – Олексій Власенко, Олег Щербина, Таня Бондаренко з перших днів пішли в армію і досі служать, жінки з малими дітьми виїхали за межі України. А головне, що ми не знали, як відреагує глядач, не були певні, що ось у такий момент театр комусь потрібний, - говорить директор-художній керівник Театру на Михайлівській Віталій Кіно.
Він згадує, як на перших виставах пильно вдивлялися в обличчя глядачів.
- Це були зовсім інші люди, ніж до війни. Приходили з очима вниз, без настрою, якісь завмерлі, наче без відчуттів. Але ставалося диво. Після вистави обличчя оживали. У когось сльози на очах, у когось – посмішка... Тоді ми зрозуміли, що є таке – театротерапія. Особливо, коли навколо суцільна драма, а ми пропонуємо комедію. Протягом року театр повністю відновився, ми поповнили трупу, запросивши нових акторів, які через війну залишилися без роботи. На сьогодні у нас повноцінна афіша і повноцінний репертуар.
Театр на Михайлівській працює і під час повітряних тривог. Фото: facebook.com/AlenaSysoieva
За що дякують на Троєщині
Театр на Михайлівській - камерний. Між глядачами та акторами відстань витягнутої руки, що створює для перших - ефект власної присутності в дійстві, а від других вимагає особливої щирості.
- Про аншлаги я промовчу, бо коли в глядацькій залі до 40 місць, ними можна хизуватися щодня, - посміхається Віталій Кіно. - Правда, бувають дні, коли зранку Київ щільно обстрілюють, і ми не знаємо, чи прийде глядач після такої нервової напруги. А увечері все одно збирається зала. І це знову трохи інші люди, ніж у більш спокійні дні. Від них особлива енергія б’є, на обличчі просто написано: "Вам, гадам, назло! Ми хочемо жити, хочемо отримувати емоції!"
З вересня 2022 року до Театру на Михайлівській почали приходити військові.
- По них видно, що проходять лікування чи реабілітацію після поранень. Кожен раз, коли в залі військовий, ми після оплесків акторам робимо оплески захисникам і згадуємо наших хлопців та дівчат, які боронять Вітчизну.
Ніхто не знає, чи ходили ці чоловіки до театрів у мирний час. Може, й не ходили. Та коли приходять зараз, отже, є потреба, отже - це теж частина реабілітації.
- А ще пів року тому ми нарешті здійснили нашу мрію, наш план, який відкладався через пандемію, – відкрили сцену на Троєщині, - ділиться Віталій Кіно. – У цьому величезному мікрорайоні, де, принаймні, до війни мешкало пів мільйона киян, не було жодного мистецького закладу. А попит, виявляється, дуже великий. Люди приходять і щиро дякують.
Відкриття проходило під жартівливим слоганом “Ми не можемо провести метро на Троєщину, але можемо привезти театр”. І це, виявляється, вкрай важливо.
Театр на Троєщині відкрився пів року тому - в репертуарі і дитячі, і дорослі вистави. Як от еротичний трилер за мотивами оповідань Ольги Кобилянської. Фото: facebook.com/teatrnatroi
