Досвід Голлівуду на допомогу: як знімати кіно під час війни
Тема зйомок розважальних серіалів, яка наелектризувала наше суспільство у воєнний час, та ще й за бюджетні гроші, викликала численні питання. Головне із яких – а як правильно? Потрібно чи не потрібно їх знімати? За чиї гроші? У якому форматі? Чи потрібний такий продукт сьогодні суспільству взагалі? Чи це «бенкет під час чуми», який ще більше дратує і пригнічує, ніж звуки повітряної тривоги? З великою ймовірністю можна припустити – дискусія ще не закрита, тож звернемося до історичних прикладів. Є, до речі, чому повчитися.
Обійдемо досвід СРСР стороною, бо й наративи нам ці чужі, та й просто гидко в нього (в досвід) поринати. Втім, один приклад навести все ж таки варто, тим більше йдеться про фільм українського режисера. Згадується епізод із картини Леоніда Бикова «У бій ідуть лише «старики». Комполка (актор Віктор Мірошниченко) стоїть на кромці льотного поля в очікуванні повернення Маестро (Леоніда Бикова), до нього підбігає кіномеханік і скаржиться на сусідів, котрі поцупили у нього з-під носа фільм «Джордж із Дінкі-джазу». І стільки в його голосі болю та розпачу, що навіть незрозуміло, кого в цей момент накрило більше горе - його чи комполка, який вже майже змирився із втратою друга.
Британська комедія "Джордж із Дінкі-джазу", знята в 1940 році, була популярна протягом усієї війни. Фото: Ealing Studios/ru.wikipedia.org
"Джордж з Дінкі-джазу" - британська стрічка, знята в 1940 році. Її популярність зашкалювала у глядачів антигітлерівської коаліції протягом усієї Другої світової війни та шлейфом пройшла з аншлагами вже у післявоєнному показі. Сюжет цієї комедії-мюзиклу простий і невигадливий. Йде контрігра англійської та нацистської розвідок, із вбивствами агентів, шпигунськими хитрощами – і все це під музику та кострубатий гумор. Все начебто просто, але позитивно та оптимістично. Звісно, у фіналі німці програють.
Акцент на патріотизм і легкість у кіно заохочувалися в урядах країн антигітлерівської коаліції на найвищому рівні. Найбільш показовим у цьому плані був Голлівуд. Вже у перші дні війни президент США Франклін Рузвельт оголосив, що кіноіндустрія країни переходить на військовий стан. Навіть запровадили спеціальну посаду координатора у справах кіно. Слід було дуже жорстко дотримуватися ідеологічно правильних норм, які були у суспільстві. Додайте до цього «кодекс Хейсі», що ще діяв на той момент - збірка етичних правил, обов'язкових при роботі над картиною. За ними, зокрема, не рекомендувалося показувати сцени з навмисними образами будь-якої нації та будь-якого віросповідання; сцени, які викликають співчуття до злочинців; заколоти та повстання; і простіше - чоловіка та жінку, що лежать в одному ліжку.
Коміки Еббот (ліворуч) та Костелло знялися з 1941 по 1945 роки в десятках картин NBC Radio. Фото: commons.wikimedia.org
Порушити ці правила теоретично було можливо, адже країна свободолюбива. От тільки у прокат кіно з порушеннями просто не взяли б. А це крах – жодних касових зборів. Був введений і проіснував з 1941 по 1945 рік комітет із цензури (The Office of Censorship). Контроль був багаторівневий, він визначав головні критерії кіно - підтримка воюючих солдатів-героїв, акцент на важливості бойових дій та засудження тиранів і агресорів. І якщо зазвичай американське свободолюбиве суспільство не сприймало якихось обмежень, ці були схвалені. До речі, до цього суспільства в США традиційно прислухалися.
Шерлок Холмс виступив у незвичайній ролі борця з нацистськими злочинцями Джон Ролінс, Юніверсал. Фото: ru.wikipedia.org
1943 року за океаном бурхливо обговорювалася тема – яке кіно потрібне американському народу? Таке, щоб і ідеологічно правильним було, і водночас життєстверджуючим. Зійшлися на важливості виробництва розважальних фільмів із воєнізованою складовою. Фашистів просто показували мерзенними недоумками, що викликають внутрішнє відторгнення та неприйняття. На противагу їм «залучалися» популярні та улюблені у публіки образи. Так, наприклад, вийшла серія фільмів про Шерлока Холмса: "Шерлок Холмс і голос терору", "Шерлок Холмс і секретна зброя" і т.д. Тоді ж на пік популярності вийшов і дует коміків Еббота та Костелло, які до цього були відомими лише у шанувальників мюзик-холів. З цією парочкою у головних ролях за роки війни було знято близько 20 фільмів. Кожен із них ставав лідером прокату та незмінно збирав повні зали. Людям потрібні були фільми, які хоч і не вражають своєю глибиною, але смішні, позитивні, з чітким визначенням «свій-чужий».
Але навіть цей простий (іноді на межі примітивного) розважальний жанр дав змогу створювати фільми, назви яких на слуху і сьогодні. Відразу згадуються:
- «Касабланка» - володар трьох "Оскарів", знятий у США 1942 року. Блискуча гра Інгрід Бергман та Хамфрі Богарта у цій романтичній мелодрамі стала еталоном жанру.
"Касабланку" з Інгрід Бергман і Хамфрі Богартом досі називають одним із найкращих фільмів про кохання. Кадр з фільму
- "Серенада сонячної долини". Картина вийшла в прокат у 1941 році, коли в США ще тільки спостерігали за війною, яка розгорталася в Європі. При цьому напрочуд тонко вдалося передати атмосферу часу і стосунків між людьми в той, уже далекий, але такий схожий на сьогодні час. А музичні номери із "Серенади" взагалі стали світовою класикою.
А ще були зняті й «Кати теж вмирають», «Тридцять секунд над Токіо» та й багато іншого, що й сьогодні хочеться рекомендувати до перегляду.
Ключове питання, яке пов'язує ту, далеку, і нашу нинішню історію – «звідки гроші»? Що стосується Голлівуду, уряд США укладав контракти на виробництво тих чи інших картин. Очевидно, що без держпідтримки збудувати єдину концепцію кіно було б неможливо. Але, крім прямого фінансування, існувала дуже гнучка система оподаткування кіностудій, пільги у рекламі та ослаблення прокатних витрат. Обходилися без гучних скандалів із відставками міністрів.
