Соліст «Аква Віти» Ігор Балан – про трагедію в родині, концерти з дочкою та музику
Хто бував на останніх концертах «Аква Віти», помітив, що тепер Ігор Балан виходить на сцену разом зі своєю 14-річною донькою Алісою. А нещодавно з Алісою та EL Кравчуком музикант випустив нову інтерпретацію хіта «Вогонь». Як зізнається Ігор, віднині він співатиме і зі своєю колегою по гурту Альоною Титаренко, і з донькою.
KP.UA поговорила з Ігорем Баланом про роботу з Алісою, майбутнє «Аква Віти» та музику під час війни.
Заспівали з донькою – і людям сподобалося
- Ігоре, ваша донька теж хоче бути співачкою?
- Все почалося як гра. Ми просто трішки дуркували, скажімо так, періодично записували якісь кавери. А коли почалася війна, Альона Титаренко, котра зі мною працювала останні десять років, виїхала з дитиною за кордон. У мене теж були думки відправити дружину з донькою за кордон, адже на початку у Києві дійсно було страшнувато. Але дружина сказала, що без мене нікуди не поїде, тому ми всі залишилися тут.
Згодом почалися благодійні концерти і постало питання: що робити? І дружина запропонувала: «А давайте будете співати з Аліскою»! Ми виступили, людям сподобалося. Так і почали разом працювали.
А потім EL Кравчук запропонував нам записати утрьох якусь пісню, і ми зробили «Вогонь». Але це не означає, що ми відмовляємося від Альони. Вона вже повернулася, тому наступні концерти будемо грати разом.
- Ви писали у коментарях, що Аліса теж буде співати у «Аква Віті». Це будуть якісь разові виступи?
- Ні, будемо постійно виступати. Мені здається, і людям буде цікавіше, коли ми зробимо кілька блоків. Один, так би мовити, класичний – наш з Альоною, другий - з кількох пісень, де Аліса співає сама, і третій - де ми співаємо з нею разом. Аліса теж горить цією справою.
- Тобто це серйозне захоплення?
- Не знаю, наскільки серйозне. Я, чесно кажучи, взагалі не хотів, щоб вона йшла в шоу-бізнес. Але як є – так є (сміється). Це професія не стабільна, і останні три роки це ще раз довели. Почалося все з коронавірусу, коли практично у всіх не стало роботи. Тепер - війна.
- І як справляєтеся?
- В основному жили на заощадження. Плюс – у мене є студія звукозапису. От зараз сиджу, роблю зведення музики для інших виконавців і цим заробляю на життя. В принципі, у мене завжди паралельно йшла робота на студії. Слава Богу, і зараз є замовлення. Роблю близько семи пісень на місяць. За це і живемо.
Ігор Балан з донькою Алісою. Фото: Facebook.com/igor.balan.94
«Город зеленого цвета» тепер звучить «Світло зеленого міста»
- Ви виступали на благодійних вечірках у стилі 90-х, які організовувала «Територія А». Музика 90-х нині популярна?
- Якщо взяти нашу музику, яку ми граємо зараз, то вона умовно 90-х. Так, вона корінням іде звідти, ми не можемо відмовитися від пісень, котрі реально популярні. Але вся музика вже перероблена. Якщо ви послухаєте пісні останніх п’яти років, то зрозумієте. Просто у нас люблять стереотипи: «Аква Віта»? А, ну це ж 90-ті»! А ви послухайте!
Що стосується того, чи популярна музика… На початку року ми виступали у клубі «Арсенал XXII» - і прийшло дуже багато людей. Ми працювали більше години, і ніхто не розійшовся. Тому, думаю, популярна. Якби людям було не цікаво, вони б не прийшли. Було дуже класно – всі співали, танцювали, мали гарний настрій. Про таку атмосферу дуже багато музикантів мріють.
- Без якої пісні у вас не обходиться жоден концерт?
- У кожної вдалої групи чи виконавця як мінімум повинна бути одна хітова пісня. Наш прапор – «А тепер усе інакше». Ця пісня вже стала народною. Тільки-но ми починаємо співати, з нами співає весь зал. До речі, був здивований, що дуже багато молоді на наших концертах. І вони теж знають слова.
А, наприклад, у Львові просять наш інший хіт - «Женьмінь жібао». Років п’ять тому, пам’ятаю, відмовився там співати цю пісню, так нас ледве тапками не закидали (сміється). Справа в тому, що я принципово не працюю зі старими версіями. Для мене це табу. 30 років пройшло, треба оновлюватися. Modern Talking, приміром, теж під старі фонограми не працюють. Але пообіцяв, що наступного разу «Женьмінь жібао» буде. Пацан сказав - пацан зробив (сміється). І це реально був фурор.
Звісно, люблять «Капелюх», «Поплач», «Хмари розтануть». Це хіти, які пройшли перевірку часом.
А нові пісні дуже важко просувати. Зараз у людей емоційне вигорання. Я навіть по собі це відчуваю, буває дуже важко змусити себе послухати щось нове. І в соцмережах це помітно. Коли викладаєш якесь фото - це одна реакція, коли музику - зовсім інша. Фотку лайкнули і пішли далі, а музику треба включити, послухати, вникнути.
- А з кимось із артистів хотіли б записати дует? Цікаво?
- Мені все цікаво. Я переклав на українську пісню «Город зеленого цвета», яку ми готуємо разом з Віктором Павліком. А що далі – побачимо. Є гарні талановиті артисти – чому б і ні!
- І як тепер буде звучати «Город зеленого цвета»?
- «Світло зеленого міста». Найважливіше було знайти оцю головну фразу. Це важко, треба зберегти смисли. «Город зеленого цвета» дослівно на українську не перекладеш.
Пісню «Вега» теж хотів би перекласти, вона дуже неординарна, але не виходить. Там є така фраза – «Ты для меня как Вега, видимая едва». І українською воно поки ніяк не перекладається.
«Город зеленого цвета» українською музикант готує разом з Віктором Павліком. Фото: Facebook.com/igor.balan.94
Після смерті старшої доньки лише зараз якось приходимо до тями
- На початку війни всі були розгубленими. Вам хотілося писати?
- Я приблизно через місяць зробив проєкт - культ-загін Stop war in Ukraine. Я, чесно кажучи, не спускався в укриття. Там було так холодно, і я розумів, що просто не висиджу. До того ж я така людина, яка не може сидіти без діла. Не вмію я так. Мені потрібно чимось займатися.
Тому бахкало, а я писав пісню, потім – аранжування, далі монтував усе, що мені записали артисти. Адже кожен записував свій спів, надсилав мені, а я вже все зводив докупи.
Звісно, і на душі було не добре, і страшно. Але руки я не опускав.
- Як Аліса справлялася?
- За цей рік донька дуже подорослішала. Війна забрала у наших дітей дитинство. Слава Богу, дві її подружки залишилися, вони періодично зустрічаються.
З початком війни у Аліси з’явилося бажання піти на карате. Це наче заміна школи. Вона йде, займається і спілкується з іншими дітьми. Бо школа онлайн – це не зовсім школа. І знання не так освоюються. Буває, дитина щось не розуміє, питає в мене, а я вже взагалі нічого не пам’ятаю, щоб пояснити.
А страху як такого в неї не було. Пару разів її трішки накривало, що вона прибігала і казала: давайте ховатися. Але в неї дуже розвинена інтуїція, вона відчуває, коли все буде добре, а коли є загроза.
- Прочитала, що 2021 року не стало вашої донечки Яни. Я навіть не знала, що у вас була старша донька.
- Це моя прийомна донька, донька дружини, але практично я її виростив. Ми одружилися, коли Янці було 8 років. Янка казала на мене тато, у нас були гарні відносини.
Ще з маленького віку вона страждала від шокових болів. Періодично хватало так, що їй хотілося на стінку лізти. І фактично 30 років лікарі не могли встановити їй діагноз, ніхто не міг сказати, що з нею відбувається. І поступово їй ставало все гірше й гірше.
- Співчуваю, бажаю сил це витримати…
- Увесь цей час ми жили в якомусь шоці, наче тебе окропом облили. Зараз лише якось приходимо до тями. Поставили пам’ятник і наче легше, не знаю навіть, як сказати. Не віриться, що її вже немає. Їй було лише 34…
Наступні концерти будуть вже і з Альоною Титаренко. Фото: Facebook.com/igor.balan.94
Сидіти і чекати, коли все скінчиться, - це теж не діло
- У вас є план - що далі?
- Плануємо робити концерти. Перший хочемо зробити 19 травня у Львові. Це буде спільний проєкт з EL Кравчуком - «Дискотека 90-х». Наш останній концерт показав, що нас не забувають, тому треба рухатися вперед. Жити все одно якось треба. Сидіти і чекати, коли все скінчиться, - це теж не діло. На жаль, війна може тягнутися дуже довго. Може бути такий варіант, що будемо жити, як Ізраїль, що атаки будуть постійно. Просто потихеньку закриємо небо і все. Я на даний момент не бачу передумов, що війна може закінчитися скоро. Росія нікуди не піде. Там стільки ненависті. Якщо навіть уявити, що ми їх вигнали звідусіль, через кілька років вони залижуть рани й полізуть знову.
- Готові, що вам може прийти повістка?
- Як буде – так і буде. Але там повинні бути професіонали, люди, котрі як мінімум відслужили і знають, як тримати автомат. Мене якщо заберуть, то грохнуть в перший же день, бо досвіду в мене нуль. Не думаю, що від мене буде користь. Я більше зможу допомогти тут своєю роботою.
- Що мрієте зробити, коли ми переможемо?
- Хочу поїхати з родиною в Крим. Давненько ми вже там не були. І однозначно напишу якусь переможну пісню.
