Гарік Кричевський - про найважчі дні, нові пісні, цінності та справжніх друзів
31 березня Гаріку Кричевському виповнюється 60. Гарний привід для розмови в ці складні часи, коли радіти доводиться не часто.
KP.UA поговорила з артистом про музику, сім'ю, друзів, коло яких сильно змінилося, його пріоритети та мрії.
Вся телефонна книга у мене вже зовсім інша
- Гаріку, як ви хочете відсвяткувати ювілей?
- Дата серйозна – називається «добрий день, пенсіє» (сміється). Але я на пенсію не збираюсь. Якби був мир, якби все у нас було добре, як раніше, звичайно, був би ювілейний концерт у Палаці «Україна». З наступним туром, як ми планували, Україною та країнами, де живе наша діаспора, – Америці, Канаді, Європі. Але – війна, і так, звичайно ж, не вийде. Тому день народження буде у родинному колі, дуже скромно, сьогодні немає настрою, щоб гуляти.
З осені розпочнеться мій ювілейний тур містами Канади. Я дуже сподіваюся, що цього року буде наша довгоочікувана перемога та мир, і ми зможемо зробити концерт у Києві. У мене мав бути концерт у Палаці «Україна» 4 березня 2022 року. Нової дати поки що немає, ми хотіли б запланувати на осінь. Але дивитимемося за обставинами. Зараз щось говорити наперед дуже складно.
- Ви кажете як справжній артист: святкувати на концерті, а не, скажімо, банкет влаштувати.
- Концерт передбачає і афтепаті - банкет після концерту. Це все було б. Але війна вносить свої корективи. У моєї доньки мало бути весілля, але воно скасоване. Багато планів зруйнувалися, як і в усіх людей. Тому все доводиться змінювати та імпровізувати за обставинами.
- Наші артисти починають потихеньку їздити з концертами країною. Ви не думали?
- Я б дуже хотів. Але сьогодні ми більше виступаємо на благодійних заходах, там, де можна зібрати якісь гроші для того, щоб допомогти країні. Сподіваюся, продюсери якось скоригують свої плани, і ми це зробимо. Україна – понад усе.
- У вас є пісня «Судьба», яку ви написали для свого друга, щоб виконати на його ювілеї. А для вас особисто хтось писав пісні?
- Зазвичай це робили мої друзі-музиканти. Брали якусь мою пісню, писали на неї інші слова та дарували мені на ювілей. Один мій друг пісню «Привокзальная» переробив у абсолютно іншому стилі – там був інший текст, інше аранжування. Мені було дуже приємно. Але так, щоб створити повністю нову пісню, - такого не було.
- Ну, це теж дуже прикольні сюрпризи – послухати себе ж, але в іншій обробці.
- Так, це дуже прикольно.
– Під час повномасштабної війни ви випустили пісню «Путь домой». І там є такі рядки: «В телефонной книге записной стало меньше у меня друзей, половина точно не со мной». Це про вас?
– Я написав її вже майже рік тому. То був момент, коли моя сім'я евакуювалася з країни, я був у Львові, і в цей час відчув, як багато друзів я втратив. У мене просто відвалилася величезна кількість людей. Більшість тих, які жили не в Україні, а в Росії, Німеччині, це люди, які не зрозуміли чи не хотіли зрозуміти, що в нас відбувається. І я не готовий був з ними далі спілкуватися. Зате в мене з'явилися нові друзі, нові люди, з якими, можливо, якби не війна, я ніколи б і не зустрівся. Тому вся телефонна книга в мене вже зовсім інша.
– В принципі, як і у кожного з нас. У когось більше людей відсіялося, у когось – менше. Було боляче, що ось так все? Втрачати тих, кого вважали друзями, близькими?
- Я навіть не хотів заглиблюватися в цей процес, бо все це було настільки для мене трагічно і несподівано, що я не міг багато речей взагалі усвідомити. Пам'ятаю, коли ми їхали до Західної України, стояли в натовпі машин, коли вже було окуповано наш будинок, як у мене розривався телефон. Мені дзвонили з Росії і вибачалися: «Це жахіття, це кошмар…». І я був здивований, тому що багато з цих людей були мені просто знайомими, я не вважав їх друзями. А ті, кого вважав за друзів, просто здулися. Є такі, які навіть не передзвонили та не запитали: «Чуваче, а як у тебе взагалі справи? Чи живий ти? Що у вас відбувається?». Тому дуже багато хто і відвалився. Можливо, це все і на краще. Якби війна не почалася, ми б і не знали. Війна – це кошмар, але відбулася якась чистка в розумінні. Я думав, що ця людина - мій друг, а він насправді мені не друг. Як сказав Ремарк, у темні часи добре видно світлих людей. Так і вийшло.
Не знаю, чи зможу жити в будинку, де жили окупанти
- Буквально нещодавно у вас вийшла ще одна нова композиція «Я сумую за тобою» українською мовою. Це дуже гарно! Пісень українською буде більше?
- Я далекий від якихось кон'юнктурних підходів до того, що роблю. Я – людина з аматорської гвардії, яка стала професіоналом. Не знаю, мені ніби космос відкриває, скажімо так, трубу, через яку мені приходять пісні. За цю пісню я вдячний космосу, він сублімував усі мої думки та переживання в один момент. Перший куплет мені просто наснився.
Мені вже давно нічого не снилося. Був такий період, коли мені пісні снилися. І мені треба було встигнути добігти до письмового столу, щоб записати чи надиктувати на диктофон. Потім це минулося. І ось зараз знову відновилося – саме з цією піснею. Я написав вірші, віддав їх своєму другові Роману Луговому, нашому музичному продюсеру та керівнику нашого колективу, він україномовний на всі сто відсотків, знає мову набагато краще за мене, і він відредагував мої вірші.
Чесно кажучи, я довго не наважувався записати цю пісню, бо вона мені дуже подобалася. Говорю абсолютно щиро, хоча рідко хвалю щось своє. Боявся випускати її на широкий загал, хотів, щоб вона залишалася тільки зі мною. Довгий час не міг зрозуміти, як її аранжувати, що з нею взагалі робити. Але в якийсь момент таки зібрався з силами, і ми зробили цю пісню. У її записі брали участь музиканти, які зараз живуть у різних частинах світу. Не можу сказати, що вийшло ідеально, але ми старалися.
- Презентуючи цю пісню, ви писали, що досить довго не робили нічого нового. Через переживання війни?
- Так. В якийсь момент я просто не те що писати не міг, я до музичного інструменту підійти не міг. Коли приїхав до Львова, це були найважчі дні. Зрозуміло, всі дні важкі, але ці були особливо важкими. Я знав, що в моєму будинку живуть окупанти, я не знав, що від цього будинку залишилося, дивився новини... І тут мені дзвонить друг, у якого я жив, і каже: «У мене в кабінеті є гітара, якщо хочеш». Я взяв гітару і зрозумів, що не можу грати.
Потім уже, коли звільнили Київщину, я якось зібрався і крок за кроком почав повертатися до музики. Далі мене запросили на один із перших благодійних концертів, і я трішки розкрився, хоч і не можу сказати, що на сто відсотків. За рік я написав дві пісні, кілька віршів і жодного рядка прози. Такого в мене ніколи не було. Так мало я ще ніколи не писав. Війна впливає на всіх.
– Ви згадали про будинок. Ваше селище було в окупації, ваш будинок, куди ви тільки збиралися в'їхати, пограбували, в ньому, власне, жили російські окупанти. Що там?
- Після деокупації туди насамперед поїхав мій друг, він був у теробороні, вів мені відеотрансляцію. Навіть не хочу казати, що я відчував. Ось уже рік там йдуть відновлювальні роботи, як можемо, у міру своїх можливостей, відновлюємо.
– А ви самі там були?
– Ні. Дружина була, а я ні. Не можу.
- Важко навіть уявити, як повернутися до будинку, де мешкали росіяни. Можливо, після ремонту це будуть інші відчуття.
- Мабуть. Не хочу так далеко забігати вперед, я не можу зрозуміти, чи можу жити в будинку, в якому вони жили. Із цим питанням мені ще треба розібратися. Адже я жодного разу там не переночував. Тільки ми всі роботи закінчили та збиралися переїхати, як замість нас туди заїхали бурятські танкісти. Чи можу я перебувати в цьому будинку після цього? Не знаю.
Кричевський зізнається, що довгий час навіть до музичного інструменту не міг підійти. Фото: Instagram.com/garikkrichevskyi/
Не всі пісні можна перекласти. Та це й неправильно
– Раніше в інтерв'ю ви говорили, що не перекладатимете свої пісні. І якщо люди захочуть та дозволять, виконуватимете на концертах свої хіти. А якщо не захочуть? Зараз питання мови стоїть особливо гостро та принципово.
- Я все розумію. Тому мені важко відповісти на це запитання. Не всі пісні можна перекласти. Та це й неправильно. Є пісні, яким по 30 років, які знають у всьому світі. Є пісні, які легко можна перекласти, а є такі, які неможливо. Не знаю, як усе буде. Сьогодні я не можу відіграти концерт з українським репертуаром. При всьому бажанні у мене просто не знайдеться такої кількості пісень. Я розумію весь біль, але, сподіваюся, мій глядач мені дозволить.
Ми ж воюємо за демократію, за те, щоб Україна була вільною демократичною країною в Євросоюзі. Тому вірю, що все буде добре.
– Відкрила Вікіпедію – і там написано: «Гарік Кричевський – автор-виконавець пісень у стилі російського шансону»? До чого тут російський? Це навіть смішно звучить.
- Вікіпедія – це така історія, куди будь-який балбес може зайти і все, що хоче, виправити та написати. Моя команда багато речей намагається коригувати, але воно все повертається назад. Там написано багато недостовірної інформації, абсолютно вигаданої, хтось там усе коригує під себе. Тому я б не орієнтувався на Вікіпедію.
Те, що прийнято називати російським шансоном, є насправді українським шансоном, тому що весь цей жанр має на увазі бардівський гон – а це Одеса, Київ, Львів. Тож про що тут можна говорити? Люди так хочуть бачити ситуацію. Ми її бачимо інакше.
Я активно представлений у соціальних мережах – Фейсбуці, Інстаграмі, тому про мене можна все дізнатися та вивідати. Вікіпедія – це, швидше, те, що про мене думає інтернет-спільнота і виходячи з того, яка до неї доходить інформація.
Нещодавно мій син поставив штучному інтелекту запитання: «Хто такий Гарік Кричевський?». То була катастрофа. Штучний інтелект відповів, що я – драматичний артист із Дніпропетровська, який написав багато бардівських пісень, і далі перераховуються пісні Гаріка Сукачова. Це повний шизофренічний інтелект, на нього взагалі не можна орієнтуватися. Тому я порадив би всім бути дуже обережними з цими справами. Усе треба перевіряти.
– Зараз наші артисти говорять про те, і навіть така петиція була, щоб заборонити всім росіянам займатися творчою діяльністю в Україні. Ви підтримуєте такі ініціативи?
- Як можна заборонити концерт, наприклад, Андрія Макаревича, який виступив на боці України одразу ж! Чи Пугачової? Чи Галкіна? Тих людей, які з Україною, які за Україну пожертвували своїми долями, покинули свою країну.
Наша країна воює за те, щоби бути вільною демократичною європейською країною. У жодній демократичній європейській країні не можуть заборонити виступ артиста через те, що він співає тією чи іншою мовою. Або через те, що він народився в якомусь місці, а сьогодні з цим місцем пов'язані якісь події.
Наразі йде війна, і все сприймається дуже чутливо. Це природна реакція людей, які переживають пекло, і вони дуже болісно ставляться до всього, що пов'язане з Росією та російською мовою. Хоча, на мою думку, російська мова до Росії не має жодного відношення. Особливо до Росії, яка розв'язала війну проти нас.
Я розумію біль, який відчувають сьогодні наші люди. Коли йде війна, звичайно, не варто російським виконавцям приїжджати до України. Але після війни, після нашої перемоги ті, хто має право на в'їзд до Євросоюзу, а Україна буде у Євросоюзі, – чому б і ні? Нехай виступають та сплачують податки.
- Люди бояться, що після нашої перемоги до нас полізуть усі ті, хто підтримував війну, хто її замовчував, вдаючи, що нічого не відбувається, хто ліпив у себе на лобі букву Z, весь цей зброд.
- Ні, вони, звичайно, не поїдуть. Вони взагалі нікуди не поїдуть, це виключено, вони жодного кордону перетнути не зможуть. Але ті, що виступили за Україну, люди, які покинули все – чому ні?
Ми повинні зрозуміти, що всі «ні», всі заборони – це все з Радянського Союзу, це ще залишки того менталітету. А Україна – демократична європейська країна, яка, сподіваюся, найближчим часом буде й юридично частиною Євросоюзу.
Голосувати потрібно лише тим, що люди не куплять квитків. Не купили квитки – це пряме голосування за те, що вони не хочуть бачити людину, яка, припустімо, зможе приїхати.
Але знову ж таки, жоден із тих артистів, які виступили проти України, юридично не зможе потрапити на територію країни.
Я категоричний противник того, щоб хтось ставив якісь перепони. Думаю, всі ці перепони виходять із тих самих кабінетів, які розв'язали війну. Потрібно бути дуже обережними із цими викидами інформації. Я так думаю. Я можу помилятися, звісно.
Артист каже, що найважливіше у житті – його сім'я. З дружиною Анжелою та сином Данієлем. Фото: Instagram.com/garikkrichevskyi/
Потрібно зібратися, боротися, жити та перемагати
- У нашій розмові ви обмовилися про благодійні заходи. Я знаю, що ви даєте благодійні концерти та збираєте для ЗСУ, дитячих лікарень, але не розповідаєте про це. Чому? Багато хто постить про кожен свій крок, а ви мовчите.
- Я знаю ще пару-трійку артистів, які це роблять тихо. З одного боку, добре, що роблять. З іншого – коли цього дуже багато, це виглядає трішки рекламою, мовляв, подивіться, який я хороший. Я вже надто старий битий вовк, не хочу комусь подобатися. Хтось сказав таку фразу: що про мене думають – це особиста справа тих людей, які так про мене думають, хай думають, як хочуть. Є речі, які люблять тишу. Зробити якусь корисну справу, а потім кричати про це – в цьому є питання.
Я іноді, на прохання організаторів, можу поставити якийсь пост про те, що буде благодійний захід. Дуже не хочу цього робити, але мене просять, і я інколи це роблю. Але загалом це не моя історія.
- У нас ще та публіка в соцмережах! Постиш - піаришся, не постиш - значить, нічого не робиш, відсиджуєшся. Хейтерів стало дуже багато.
- Ну звідки роги ростуть - ми знаємо. Добра справа все одно проявиться, все одно про це дізнаються. Ось ви знали про ці концерти, і ще хтось знає. Якщо ти зробив хорошу справу, повірте, знайдуться люди, які про це скажуть. Але коли це йде безпосередньо від вас, та ще й з такою рекламою, подачею, розкруткою, то тут є питання.
– Ви віддаєте гроші з концертів на благодійність. Як ви з родиною виживаєте зараз? Час складний для всіх.
– Буду гранично чесний – я віддаю не всі гроші на благодійність.
- Ну, багато хто так робить, жити всім на щось треба.
– Я віддаю частину. І живу на ту частину, що лишається мені. Плюс – допомагають друзі. Із заощадженнями ми вже розібралися, судячи з усього (сміється). Ремонт будинку закрив це питання.
Якось викручуємось. Не можу сказати, що легко, але мені скаржитися гріх. Є люди, яким набагато складніше, є люди, які втратили взагалі все, і у зрілому віці починають життя з нуля. Багато хто в інших країнах.
У будь-якому випадку, темна смуга закінчується рано чи пізно. Хотілося б, щоби раніше. Тому треба зібратися, боротися, жити та перемагати.
– Як вас змінила війна? Як змінилися пріоритети – що тепер цінно? Що вам допомагає не ламатися?
- Найважливіше, я ще раз у цьому переконався, - це родина та справжні друзі. Коли є родина, коли є друзі – все, хоч і тяжко, але переживається легше.
Мене перестали радувати якісь побутові речі, які раніше мені приносили якщо не радість, то якесь естетичне задоволення. Став простіше ставитися до побуту, якихось аксесуарів, одягу, комфорту. Всі ці речі відійшли на задній план. Чи повернеться це? Не знаю. Не впевнений.
Я почав дивитися на життя набагато простіше. Раніше ми багато що переоцінювали. Як виявилося, це взагалі нічого не варте. В принципі, мені не 18 років, я все це знав, але глибше зрозумів.
- Про що зараз мріє Гарік Кричевський?
- Насамперед, звичайно ж, про мир, мирне небо. Я хотів би, щоб люди, які покинули Батьківщину, хоча б більшість, повернулися, почали відбудовувати країну, щоб Україна стала ще більш красивою, цивілізованою, європейською. Воно так і буде. Вже зрозуміло, що так буде.
Мені вже досить багато років, і мені хотілося б, щоб це було якнайшвидше. Хотілося б у цьому взяти участь та побачити результат.
- А особисто ви що зробите, коли почуєте слова – ми перемогли?
- Нап'юся (сміється).
- Така відповідь часто звучить у моїх інтерв'ю.
- Я обіцяв це великій кількості людей, тим, які саме за цей рік відіграли велику роль у моєму житті та житті моєї родини! Боюся, спочатку багато питиму, а потім довго від цього лікуватимуся (сміється). Але потім всі станемо до роботи.
Із дочкою Вікторією. Дівчина іноді співає в оркестрі батька бек-вокалісткою. Фото: Instagram.com/garikkrichevskyi/
